Як українці втрачають виноробну галузь
Виноробна галузь України останні роки перебуває у стабільно важкому стані і більшу частину свого часу аграрники присвячують пошуку виходу із затяжної кризи. А ще – задаються питанням: «Це комусь окрім нас потрібно?». Сіяти і збирати не дивлячись на мінливість курсу і чергові підніжки з боку держави, давати односельцям роботу і сплачувати по-совісті пайовикам, платити податки на яких тримається бюджетна сфера… А в підсумку – працювати всім загалом на авторитет держави та на таку недосяжну мрію про європейську Україну.
Перший Національний виноробний форум, який відбувся днями у Києві, став ще однією спробою виробників звернути увагу держави на серйозні проблеми у галузі виноградарства і виноробства зокрема. Прийняте у підсумку Звернення до головних осіб країни містило одну найважливішу думку – Україна може втратити національне виноробство.
Галузь, яка з давніх-давен – ще від початку 19 століття, прославляла нашу країну, а у 70-х роках давала 20 % прибутку до державного бюджету. І навіть сьогодні, після втрати Криму, українське виноробство не захлинулося, а почало шукати нові шляхи розвитку.
Найболючішим же питанням сьогодні для вітчизняних виноробів залишається півмільйонна державна ліцензія на оптову торгівлю. Адже для великих виробників типу «Шабо» чи «Коблево» вона додає до собівартості пляшки напою від 20 до 90 копійок, для середніх на кшталт «Одессивинпрому» від 25 до 58 грн., а для дрібних підприємств – шалені 240 чи 442 грн. Винороби, не чекаючи ініціативи від держави, самі підготували кілька схем, які дозволять відмовитися від такої ліцензії повністю чи частково. Це стимулюватиме виробників настільки, що втративши на ліцензуванні 2 млн., держава отримає натомість 60 млн. Все, що треба в цьому випадку – скористатися пропозиціями виробників.
Ще один камінь спотикання для вітчизняного виноробства – відсутність диференційованого підходу до виноробних підприємств. Так, під час оформлення дозвільних документів на виробництво вина або нове найменування продукції, велике підприємство, хоч і не без проблем, може здолати труднощі з паперовою тяганиною, але для дрібного бізнесу це практично неможливо.
Що вже казати про державні дотації, які у 2013 році були повністю скасовані, чи збільшення ставок земельного податку під багаторічними насадженнями у 33 рази. Більше того, вітчизняним виноробам навіть представити свою продукцію на міжнародному ринку складно. Для того, щоб вивезти вино, скажімо, на виставку до Франції, треба продати його французькій компанії, а потім там же знову купити його. А мрія про виведення вина з-під акцизних товарів, як це уже відбулось і багатьох європейських країнах, взагалі для вітчизняних виробників відноситься до категорії недосяжних…
У результаті – маємо, те що маємо: починаючи з 1990 року площі під виноградниками скоротилися у 4 рази. Якщо в 2007 році площа під новими насадженнями становила 5800 га, то у 2014 – всього 150 га. Відповідно, впав і обсяг переробки винограду для виробництва вина.
