80 років тому: про Чаплине дізналася вся країна
80 років тому розпочалося звільнення Дніпропетровщини від нацистських поневолювачів. Селище залізничників Чаплине стало першим населеним пунктом області, на честь визволителів якого салютувала столиця.
…Осінь зводить на нас прощальний погляд небесно-голубих очей Петрового батога. Саме цій польовій красуні, вцілілій серед згарищ, судилася доля стрічати у далекому вже 43-му визволителів у степах України. Забачивши її, добрішали стомлені обличчя солдатів, а руки ще міцніше стискали зброю. Ставав чіткішим крок запилених чобіт. Іще один, часом останній, до неблизької, але такої бажаної Перемоги.
Події грізних років війни, той останній солдатський крок не забуті вдячними жителями залізничного селища Чаплине, яке опинилося в горнилі кровопролитних боїв за важливий транспортний вузол. У вересневі дні 1943-го станцію двічі відбивали у фашистів. Ціною сотень гарячих солдатських сердець. Іще десятки героїв полягли за звільнення навколишніх сіл – Журавлинка, Касаєве, Бондареве, Петрикове, Рівне, Скотувате, Григорівка, Шевченкове, Свиридове, Краснощокове, Хуторо-Чаплине, Таранове…
Про далекі, але не забуті події 80-річної давнини сьогодні нагадує скорботна братська могила на Північному кладовищі селища. Тут покояться понад 500 бійців та офіцерів 216-ї, 259-ї, 279-ї та 315-ї стрілецьких дивізій, загиблих під час звільнення Чаплиного та померлих у потягахгоспіталях, які зупинялися на станції. З них, на жаль, усього лише 28 офіційно відомі, а їхні імена викарбувано на меморіалі. У цій могилі знайшли свій останній прихисток і дві загиблі залізничниці – Поліна Рома та Поліна Іванченко.
Ще одна данина шани визволителям – меморіальна дошка на фасаді залізничного вокзалу. Вона встановлена на честь танкіста – Героя Радянського Союзу генерал-лейтенанта Юхима Пушкіна, який у ніч на 10 вересня брав участь у звільненні селища від нацистських загарбників. Чаплинський залізничний вузол став першим звільненим вузлом на Сталінській залізниці (сьогодні Регіональна філія «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця»). А саме селище стало першим населеним пунктом Дніпропетровщини, на честь звільнення якого салютувала столиця.
Ось скупі витримки з Наказу Верховного Головнокомандувача №11: «Війська Південно-Східного фронту, продовжуючи успішний наступ, сьогодні, 10 вересня, оволоділи… важливим залізничним вузлом Чаплине. Особливо відзначилися … 3-я танкова бригада підполковника Дев’ятка та 39-а танкова бригада підполковника Безпалова. На ознаменування отриманої перемоги частинам, що відзначилися в боях, присвоїти найменування: 3-я Чаплинська танкова бригада, 39-а Чаплинська танкова бригада… Сьогодні, 10 вересня, о 20-й годині Москва від імені Батьківщини салютує нашим доблесним військам, які звільнили Чаплине, дванадцятьма артилерійськими залпами із ста двадцяти чотирьох гармат».
Першим на вулиці селища ввірвався Т-34 командира взводу лейтенанта Миколи Яценка. Першою бойова машина розпочала звільняти і Запоріжжя. У місті козацької слави екіпаж загинув у палаючому танку. Його командиру посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Після звільнення селища лави танкістів поповнили десятки жителів Чаплиного та навколишніх сіл. Серед них – Іван Шкуро, Микита Шостак, Павло Величко, Володимир Яковенко, Іван Піддубний, Іван Фесенко, десятки інших. Саме тому доречно згадати про подальший бойовий шлях визволителів. У складі 23-го Будапештського ордена Суворова танкового корпусу особовий склад 3-ї танкової Чаплинсько-Будапештської Червонопрапорної орденів Кутузова та Богдана Хмельницького бригади полковника Івана Дев’ятка та 39-ї танкової Чаплинської Червонопрапорної орденів Суворова, Кутузова та Богдана Хмельницького бригади підполковника Степана Безпалова звільняв Україну, Румунію та Угорщину.
Ще одна трагедія, із незліченних мільйонів трагедій величезної людської бійні, розігралася в нічному, вже мирному небі над селищем через місяць після його звільнення. 7 листопада над Чаплиним вогнем нашої зенітної установки був підбитий літак 102-го Керченського Червонопрапорного авіаційного полку далекої дії. Екіпаж до останньої миті відвертав палаючу факелом машину від станції та будинків залізничників. І це шести героям вдалося. Ціною власного життя…
Як тільки війна відкотилася від селища, робітники паровозної колони № 7 особливого резерву і залізничники вузла станції Чаплине в пам’ять про загиблих товаришів зібрали кошти на побудову паровоза. За спеціальним урядовим завданням у Красноярську на евакуйованому з Полтави паровозоремонтному заводі ударними темпами побудували локомотив СО-17-1613. Бригада Героя Соціалістичної Праці машиніста Олексія Смирнова привела його на Сталінську. І далі по обпалених війною коліях паровоз пройшов від берегів Дніпра до Берліна і Потсдама. Сьогодні легендарний СО-17, установлений на станції Нижньодніпровськ-Вузол, – символ мужності та героїзму залізничників. А сам Олексій Григорович у повоєнний час десятки років трудився на Придніпровській залізниці.
Солдатська доля на війні примхлива, мов зозуля. Одному накує довгу життєву дорогу, іншому – лише крок до першої атаки, першого бойового вильоту… Кувала та зозуля і 838 чаплинцям-фронтовикам. Ось тільки для 186 вона стала немилосердною, полишивши на полях боїв. Їхні імена, всі до одного, вишикувалися журливими рядками на меморіальних плитах пам’ятника загиблим землякам у привокзальному сквері.
Велику пошукову роботу із встановлення імен загиблих під час звільнення Чаплиного, офіційних підтверджень подій і трагедій 1943-го, пов’язаних із рідним селищем, ведуть сьогодні краєзнавці Юрій Трохименко та Юрій Баран. Саме вони «докопалися» до істини зі згаданим вище збитим літаком. До речі, сам факт і подробиці злочинної халатності зенітників ретельно приховувалися навіть у наші часи…
ОЛЕКСАНДР ПЕРЕПЕЛИЦЯ,
ЧЛЕН НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛКИ ЖУРНАЛІСТІВ УКРАЇНИ
