У Дніпрі виконали твори легендарного митця

Фортепіанні твори українського композитора – Василя Барвінського – з нагоди 130-річчя від дня його народження цієї весни, у дніпровській філармонії виконала Віоліна Петриченко. Після музичного училища у рідному Запоріжжі та Київської консерваторії вона продовжила навчання у Німеччині, де і мешкає уже понад десять років. «Вісті» розпитали піаністку про те, чим особливий для неї Барвінський, та про її німецьке буття.

Повернення композитора

– Віоліно, як Ви відкрили для себе Барвінського?

– Соромно зізнаватися, але ще три роки тому я не знала цього композитора. Тоді готувала свій диск «Українські настрої» й шукала твори, які хотіла б записати. Так натрапила на біографію Барвінського, і настільки була приголомшена його життям, що захотіла почути його музику, пограти. Потім зрозуміла, що цей композитор заслуговує окремого диска, який і записала минулого літа.

– Що саме Вас вразило в долі Василя Олександровича?

– Насамперед трагізм життя цього митця, який дуже багато зробив для України, мав надзвичайну кар’єру – грав у різних країнах, його ноти видавалися у Німеччині, Австрії, Японії; 25 років був ректором Львівської консерваторії. Він створив перший в українській музиці цикл прелюдій, першу фортепіанну сонату, перші квінтет і секстет. І ця талановита людина в 60 років потрапила до таборів Мордовії і провела там 10 років. І ще така деталь: усі його ноти були спалені. Коли він повернувся до Львова, то вважав, що все втратив. І лише після смерті й реа­білітації в 1964 році його ноти надіслали в Україну. Це була ініціатива талановитої піаністки Любки Колесси, яка в 1937 році виїхала до Англії, а потім до Канади. І завдяки їй ми маємо дві третини його творчості.

– За що так вчинили із Барвінським?

– Занадто український був – це, на мою думку, була одна з причин. Василь Барвінський завжди наголошував, що він – український композитор. У назвах багатьох його творів на початку стоїть слово «україн­ська»: «Українська сюїта», «Українська рапсодія», «Українське весілля»… І такий ректор консерваторії був радянській владі не до вподоби. Але офіційно його звинуватили у шпигунстві. До Мордовії потрапили також його дружина, донька фізика Івана Пулюя і два його брати.

Європейський тур

– Де Ви знаходили партитури?

– На той час іще не було нот в Інтернеті, тому я спеціально поїхала за ними до Львова. Зараз, якщо хтось захоче пограти Барвінського, це зробити легше, бо чимало творів композитора вже є у Мережі.

– Оце лише за три роки…

– Так! Якось наша національна свідомість виросла.

– Які твори Василя Олександровича Ви обрали для свого диска?

– 8 прелюдій, цикл «Любов», який він присвятив дружині, й «Українську сюїту», в кожній частині якої використано українську народну пісню. Ці твори пролунали й на концерті.

– З нагоди ювілею Барвінського Ви влаштували цілий тур… 

– Так, я грала у Німеччині, в Україні – загалом 8 концертів. І в квітні був концерт у Парижі.

– Можна сказати, що у Вас просвітницька місія…

– Я собі не ставила такої мети, але, мабуть, так (посміхається). Я граю дані твори, бо дуже закохана в його музику. І це для мене шлях на Батьківщину. Я не літаю щомісяця до батьків, але щодня граю українську музику, на кожному концерті в Європі намагаюся мати трохи українських творів, і це для мене – ніби поїздка додому.

– Як Ви проводите звичайний день?

– Прокинулася, пограла, трішки повикладала – у мене вдома приватний клас із дорослими учнями, і ввечері часто у мене концерт.

– Як відволікаєтеся від музики?

– Іншою музикою: коли займаюся спортом чи їжджу на велосипеді, слухаю джаз або інструментальну музику, але не фортепіанну.

НАТАЛЯ РЕКУНЕНКО,

ФОТО АВТОРА