Лех Валенса: «Мир в Україні потрібен світу»

 

Із широкого вікна невеличкого світлого офісу, розташованого на другому поверсі Європейського центру солідарності в Гданську,  можно споглядати життя суднобудівельної верфі міста. На стінах кабінету – розп’яття, портрет Іоанна Павла II. За довгим столом – сивочолий чоловік із мудрими й трохи сумними очима. Він грунтовно та емоційно відповідає на запитання дніпропетровських журналістів, із теплою усмішкою роздивляється подарунок, що передали із нашого міста – булаву, прикрашену Петриківським розписом. Беручи її до рук, виглядає як сивочолий гетьман. Такою запам’яталася «Вістям Придніпров’я» зустріч із політиком світового рівня, президентом Польщі у 1990-1995 роках, керівником руху «Солідарність» Лехом Валенсою

Аргумент печерного віку

– Пане президенте, на Вашу думку – думку до­свідченого політика – який вектор руху обрати Україні – на схід чи на захід?

– Завжди слід рухатися в той бік, де краще, а не туди, де буде гірше. Європа – чудова перспектива. Україні треба бути там разом із Польщею. Та й не може існувати вільна Польща без вільної України. Однак проблема вашої держави в тому, що вона лише починає шлях до Європи, адже тривалий час жила в іншій системі, з керівною імперською рукою. Ви залежали від Росії – історично, ментально, економічно. Росія ж тримає своє міцно. На жаль, і досі щодо  вирішення багатьох питань вона більше схиляється до силового сценарію. Та подібна полі­тична поведінка, ментальність – застарілі. Європа від цього вже відмовилася. Чи можна сьогодні зброєю вирішувати міжнародні проблеми? Звісно, ні! Думаю, що війни, зброя – передусім аргумент печерного віку.

– Чи є шанс «вилікувати» РФ? Що Вам хотілося б сказати росій­ському главі держави. 

– Як лауреат Нобелів­ської премії миру, маю зобов’язання перед суспільством завжди шукати ­мирного вирішення кон­ф­ліктів. Щодо цього в мене є вагомі аргументи. Готовий до діалогу із Володимиром Путіним. Не думаю, що програв би під час дискусії. Загалом, мій досвід міг би допомогти вирішити чимало питань. На сьогодні ж дії росій­ського президента пояснити не можу – вони хворобливі.

Стабільність Росії багато в чому залежить від ситуації в Україні, тож глава РФ повинен бути досить зацікавлений, щоб дозволити вашій державі жити вільно й щасливо. Та, на жаль, бачимо іншу тактику. Якщо Путін продовжуватиме ходу «дорогою війни» й надалі, його знищать власні олігархи. Війна призведе до банкрутства багатьох із них. Росій­ському главі держави час замислитися над своїми діями і прагненнями та змінити тактику. Росія має зробити те саме, що ми в Європі: вирівняти рівень життя і відкрити кордони. Ми багато крові пролили між Німеччиною та Польщею, але з нею у нас відносини кращі, ніж із північним сусідом.

Неправильним шляхом

– А українські полі­тичні діячі відкриті для спілкування?

– Я часто зустрічаюся з пересічними українцями, журналістами, культурними діячами. Спілкувався з боксером Віталієм Кличком. Але зустрічі з україн­ським главою держави Петром Порошенком досі не відбулося. Щось не складається чи то немає бажання. Можливо, він не зацікавлений у цьому… Не знаю. Та я завжди відкритий до співпраці з тими, хто цього прагне.

– Як максимально безкровно можна вивести Україну з кола її бід? Які кроки треба зробити нашим керівникам сьогодні? 

– Бути солідарними з народом, дієвими та виваженими. Мудро підходити до питань своєї країни, до Росії. І розуміти: в кожної держави – власний інтерес. Слід брати до уваги ці інтереси, але мати чітку стратегію, розуміння того, що відбувається. Сьогодні в питаннях щодо України щось робиться, але непевно. Вам час брати ситуацію у власні руки, забирати аргументи в іншої сторони. І пред’являти свої доводи, вони кращі за російські. Переконаний, що мир в Україні потрібен світу.

– Ви неоднозначно поставилися до зміни влади шляхом Майдану?

– На мою думку – це була провокація. Вас просто змусили піти неправильним шляхом. Треба завжди говорити з владою, неважливо, яка вона. Не можна надавати аргументи, якими можуть скористатися проти вас. Це й сталося в Україні.

Дорогі радники

– Пане президенте, Польща перемогла у власній боротьбі з радянським світом. Як це зробити нам?

– Польща вибила зуби радянському ведмедю. Коли ж він не зміг кусати, інші народи – німці, чехи – здобули власну свободу. Та повторювати весь час цю модель боротьби неможливо. У вас ворог усередині, у нас він був зовнішній. Тож Україні сьогодні потрібна виважена, максимально мирна стратегія виходу з ситуації.

Ви повинні зробити висновки, особливо на прикладі Польщі. Головне – це економіка. Треба проводити приватизацію, надавати шанси пересічним українцям. Будинки, земельні ділянки – все потрібно передати своєму народові. Щоб саме українці мали в руках заводи, фабрики. Олігархів – посунути убік. Тоді буде користь.

– Сьогодні в Україні стало модно запрошувати радників-іноземців. Чи наблизить це нашу державу до Європи?

– Я б спирався на своїх земляків, дав би їм шанс брати участь у державо­творенні. За окремими пунк­тами іноземці дійсно можуть консультувати, але не надто багато. До того ж вони занадто дорого коштують країні. Невже Україна така заможна сьогодні?

Перемога – попереду

– Як ставитеся до того, що господарем Гданської судноверфі є український олігарх Сергій Тарута? Нині це підприємство переживає не найкращі часи.

– Складне запитання. Як ставлюся? Мені болісно, бо все ще не можу змиритися з тим, що ми втрачаємо Гданську судноверф. Я виріс на ній, став громадянином… Сумно дивитися на підприємство через вікно, тож си­джу до нього спиною. Не знаю, які плани у пана Тарути зараз, я вже давно з ним не спілкувався. Та сам би ніколи йому не продав нашу судноверф. Вона була для нас як та мати, а матір не можна зраджувати, продавати. Пропонував владі дати людям кредит. За ці гроші 100 співробітників верфі могли б викупили її й підприємство, з якого почалася наша свобода, – і вона б залишилася в польських руках. Та мене не послухали, ось і маємо руйнацію.

– Як борець за свободу своєї країни, поляків, як оцінюєте свої досягнення? Що є Вашою головною перемогою?

– Бажав Польщі свободи – мені це вдалося. Але не планував, що робитиму з цією свободою, тож сьогодні сприймаю це як помилку. Мав план тільки як дати волю народу, та народ виявився неготовий розпоряджатися нею.

Я вправно зруйнував імперську систему, та не було часу на відновлення Польщі. Та що поробиш – так склалося життя. Головна перемога? Вона ще попереду. Я чекаю вільної України, часів, коли наші країни матимуть спіль­ний фундамент для розвитку.

Анфіса Букреєва