Волоському – 250 років: на Дніпропетровщині є село з унікальною історією (Фото)

Цими днями село Волоське, що у Дніпров­ському районі, відсвяткувало 250 років із дня свого заснування. З цієї нагоди в історичному музеї ім. Дмитра Яворницького відкрилась виставка «Волоському-250», що присвячена історії села, а також знайомить із цікавими фактами з життя громади.

Ромашки на вишиванці

Цього дня в історичному музеї усе сяяло. Оживив його своїм співом фольклорний ансамбль «Ромашка» із села Волоське. Причому виконавці гарно співали не тільки старовинні козацькі пісні, але й познайомили слухачів зі старою молдавською мовою, яку ще пам’ятають старожили села та якою упродовж тривалого часу розмовляли місцеві жителі.

Але не тільки пісенна творчість відкрила завісу минулого славетного села Волоське.

Для відвідувачів музею були представлені й старовинні вишивані сорочки місцевих жителів.

– Торкатися не можна! То музейний експонат! – завчасно попереджали гостей заходу працівниці музею. Але руки жінок, дівчат, ніби трава до сонця, тяглися до тих старих вишиванок. Сучасні модниці щиро дивувалися й захоплювалися не так старовиною одягу, а передусім його вишуканістю. Столітні сорочки – ніби вчора були вишиті: квітли яскравими, ніжними барвами візерунків. А якої тонкої роботи була тканина! Які мережива додавали пращури!

У зразку одягу жителів Волоського цікаво переплелися культурні надбання та історія двох націй, що й дарувало особливо чудові українські та румунські візерунки.

Волохи та козаки

Загалом історія села пов’язана з козаками та вихідцями з Молдавії.

З 1768-го вирувала російсько-турецька війна, яка тривала шість років… У цьому протистоянні брали активну участь січовики. Влітку 1770 р. запорожці отамана Данила Третяка захопили під Кінбурном обоз кримського хана. Разом із багатою здобиччю до рук козаків потрапив і щедрий ординський ясир. Він складався із двох груп полонених. Одну групу (673 душі) ординці захопили внас­лідок нападу на молдавське місто Ясси та його околиці. Згідно з тогочасним коза­цьким звичаєм запорожці владарювали над полоненими. Тож курінний отаман Максим Рот (Ром) переправив молдаван (або, як їх тоді іменували, «волохів») до Старого Кодака. Тут до молдаван долучили ще 1300 їхніх земляків, котрих запорожці звільнили з ордин­ського полону вже під Очаковом. Урятовані з турецького полону волохи погодилися осісти на козацьких древніх землях і їм було надано дозвіл на це за умови, що вони займатимуться сільським господарством.

Більшість молдаван залишалася під Старим Кодаком, котрий тоді іменувався (у документах) містом. Частина переселенців поселилася на березі Дніпра і заснувала село Волоське, інша, менша, – на берегах Сури, де заснувала Волоські хутори (нині – с. Новоолександрівка). До молдаван поступово підселилися й запорожці, що жили поблизу на своїх хуторах та зимівниках. От і після ліквідації Запорозької Січі у Волоському значно зросла кількість населення за рахунок запорожців.

Тож нащадки зас­новників села зберегли риси і козаків, і волохів. Не дивно, що у Волоському ще й досі можна почути старовинні козацькі пісні, молдавську мову.

Та історія цих місць значно давніша, перевищує 250 років і пам’ятає багато народів, зокрема скіфів. Про це під час виставки цікаво розповіли спів­працівники музею.

Наглядно можна було ознайомитися з історією Волоського та тутешніх земель. На виставці представлені рідкісні етнографічні та археологічні знахідки з села (колекція Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького). Серед них: предмети побуту, знакові археологічні знахідки (у тому числі й з колекції Олександра Поля) та церковні старожитності, чимало світлин, на яких можна побачити Волоське та його жителів у давні часи.

Цікава садиба

Ініціатором відкриття виставки став староста Волоського старостівського округу Новоолександрівської ОТГ Андрій Пінчук, який також має молдавські корені, неабияк опікується відродженням історії та культурного надбання села. До речі, пан Андрій з такої нагоди написав слова до гімну Волоського.

Знаково, що до цієї дати відкрилася й етно­садиба «Майорова хата».  Вона, за думкою односельців, стане «справжнім осередком української культури та побуту»!

Як розповіла журналістам авторка проекту, господиня садиби Людмила Шутяк, жінка втілила у життя свою давню мрію: відтворила садибу, в якій жила її бабуся, народилася ненька. В основі експозиції – речі, які сама збирала, та ті, що передали до музею місцеві жителі. Деякі з них уже втратили свою роль у житті сучасних українців, але мають глибоку духовну та культурну цінність. Це горщики, казани, рогачі, кочерги, прядки, вишиванки, старі ікони. У відкритій садибі планується регулярно проводити творчі майстер-класи, тут зустрічатимуть туристів, відзначатимуть народні свята, та головне – вчитимуть любити й розуміти Україну та її яскраві культурні громади.

Анфіса Букреєва-Стефко,

фото автора