«Добрий день, Семене!»: у Дніпрі презентували книгу
У пресцентрі Дніпропетровської обласної журналістської організації відбулася презентація книги талановитого дніпропетровського поета й журналіста Семена Ковальчука «Віддайте мені мене…». Обсяг видання вражаючий – майже шістсот сторінок. Тут зібрано поезії, прозу, публіцистику й щоденникові записи Семена Даниловича.
Будь-яка презентація – це завжди хвилююча подія. Не стала винятком і ця: від чогось приємного – аж душа розгорталась, а від якоїсь гіркоти – аж сльоза бриніла… І було чого. Багато миттєвостей із життя Семена Даниловича згадувалося. Адже разом із колишніми колегами та друзями тут зібралося і його родинне коло. Й яке тільки широке воно! Сюди прийшли близькі й далекі родичі, племінники, онуки, навіть правнуки…
Родинне дерево! І не на аркуші паперу. Ось воно, у цьому залі, – живе родинне дерево роду Ковальчуків й інших родів, які колись об’єднали свої життєві долі. А коріння цього родинного дерева, як було зазначено на презентації, закладали Микола Данилович, Семен Данилович та Наталя Данилівна – два брати й сестра – діти Данила Борисовича Ковальчука, розстріляного фашистськими нелюдами в 1942 році на Волині. Саме їхні «родинні гілочки» й прибули на презентацію з різних місць області – з Магдалинівського та Солонянського районів, Сухачівки, багатьох житлових масивів обласного центру.
У цього родинного дерева чимало вже й нових «гілочок», у яких, безперечно, різні прізвища. Але всі вони єдині: Василь Носов, Леонід Носов, Олексій Ковальчук, Оля Ковальчук, Таня Третякова й Юля Ярова, Наталя Мороз (Ковальчук), Валентина Боговик, Лариса Боговик (двоюрідні сестри дружини Семена Даниловича – Таїси Миколаївни), ціла династія Щербаків. Олексій Щербак, як було тут сказано, хрестив дітей Семена Даниловича – доньку Лесю та його сина Олексія, добре співав, був залюблений у поезію. Та й дружина-волинянка Соня – Сонечко, – тільки так і кликав її чоловік, – не байдужа до поетичного слова. Багатьох із тих, хто був присутній на презентації, Семен Данилович згадує у своїх щоденникових записах, а отже, уже назавжди увічнив їхні імена.
Родинне коло!.. Це, справді, добрий приклад того, як будь-якій родині (будь-якій!) треба шанувати й оберігати своє рідне родинне дерево.
Низько вклонилися всім «гілочкам» свого родинного дерева син Семена Даниловича – Олексій (він же голова обласної журналістської організації) й Таїса Миколаївна, яка, як і її чоловік, чимало років віддала журналістиці.
Так же низько вони вклонилися присутнім тут колегам Семена Даниловича, з якими той колись працював на обласному радіо. Це досить відомі імена: режисер Тетяна Дацева, Альона Верещагіна, Тетяна Лещенко, Ольга Філіп, кінооператор і фотомайстер Антон Попроцький та чимало інших. Усі вони найтеплішими словами згадували автора цього унікального видання. До речі, так склалося, що Семена Даниловича не стало, коли йому було 39 років, і рівно через 39 років з’явилось ось це видання, шлях до появи якого тривав майже три десятиліття, – треба було по краплиночці зібрати всю його багату спадщину.
Про цю книгу, про її багатогранність та високий літературно-художній рівень мені вже пощастило сказати в публікації «Друге народження Семена Ковальчука» («Вісті Придніпров’я», 26.12.2019), адже її вихід у світ є фактично другим його народженням. Тому зараз ідеться винятково про презентацію. Там стільки зворушливих щирих розповідей прозвучало про Семена Даниловича! Ось хоча б коротко про деякі з них.
Саме Семен Ковальчук, навчаючись у Дніпропетровському держуніверситеті, був одним із тих, хто став ініціатором і фактично реалізатором доброї ідеї – створення тут літературної студії «Гарт», звідки в літературне та журналістське життя ввійшли такі відомі дніпропетровські автори, як-от: Володимир Буряк, Володимир Іноземцев, Володимир Пайос, чимало інших справді талановитих особистостей. Про це у своєму виступі розповів ветеран дніпропетровської журналістики, колишній керівник Дніпропетровської обласної державної телерадіокомпанії Станіслав Повод, який, будучи однокурсником Семена Даниловича, п’ять років мешкав із ним в одній кімнаті студентського гуртожитку. А яка тільки щирість була в словах Альони Верещагіної: «Коли він працював на обласному радіо, до нього, як до батюшки, приходили сповідатися». І тут же – біль: «Скільки втратила Україна від того, що немає Семена…» Цю ж тему у своєму виступі продовжив письменник і журналіст Володимир Луценко: «Це книга думок і переживань Семена Ковальчука. То був час талановитих людей. – І тут же гіркота: – А де сьогоднішні таланти?!» Отож… А тоді студента четвертого курсу Семена Ковальчука на роботу до обласного радіо запросив керівник цієї структури письменник Петро Шаповал. Рідкісний випадок! Але він був. А скільки відвертості й щирості про Семена Даниловича було у виступі доктора історичних наук, професора й керівника обласного товариства краєзнавців Ігоря Кочергіна, який, до речі, також є «гілочкою» отого родинного дерева: «Він був справжнім патріотом своєї землі. Ми повинні радіти й гордитися тим, що такі люди були». Радіємо й гордимося. Нічого іншого немає. І не буде.
«Добрий день, Семене!» – сказала у своєму виступі Тамара Завгородня, дружина відомого дніпропетровського поета Олександра Завгороднього. Й ці слова були чи не найвищою оцінкою появи презентованої книги. «Його немає – і водночас він серед нас», – зазначила у своєму виступі й ветеран дніпропетровської журналістики Тамара Андрющенко. І це також правда. Тут же, на презентації, всім присутнім було вручено книгу Семена Ковальчука «Віддайте мені мене…». Отже, книга пішла в життя. Доброї їй дороги…
Олександр ПІЛЬОНОВ
