Сергій Боровський: художній репортаж з «НЕвійни»

Упродовж вересня в Дніпропетровському будинку мистецтв триватиме персональна виставка художника Сергія Боровського «Звичайні дні на НЕвійні». Тематикою 30 графічних робіт – переважно начерків, композиційних замальовок, портретів солдат та офіцерів – є хвилини відпочинку між боями і навчаннями
Кореспондент «Вістей» відвідала експозицію в день її відкриття і поспілкувалася з нашим земляком. Сергій Леонідович розповів, у яких умовах створював картини та чому не може спокій¬но говорити про 43-й окремий мотопіхотний батальйон.

Швидкі малюнки
– Сергію Леонідовичу насамперед вітаю Вас із відкриттям виставки. Що можете сказати про роботу над малюнками? Адже працювати довелося в зоні бойових дій.
– Для художника експозиція, тим паче персональна – завжди свято, але сьогодні це не так. Передусім – це звіт перед людьми, для яких працював, те, заради чого їздив у зону АТО. Про війну теж не зможу нічого сказати, бо це не моя справа. Я маю зображати тих, хто воює. В 43-му окремому мотопіхотному батальйоні, з яким перебував, почувався прекрасно. Це було свято душі. Не на виставці, ні, а саме там! Я знаходився серед упевнених мужніх людей, які знають, що і для чого вони роблять. Не можу згадувати й говорити про це спокійно.
– Коли Ви почали писати картини? В яких жанрах працюєте?
– Скільки живу – стільки цим і займаюся. Хіба що не народився з пензлем (усміхається). А взагалі не цураюся ніяких жанрів: ані пейзажів чи портретів, ні жанрової картини чи акварелі, ні графічних творів чи рисунків. На цій виставці представив графічні малюнки. Саме така техніка тонко передає емоції: вона, як репортаж з місця подій, дозволяє створювати роботи досить швидко.
– А що подобається змальовувати найбільше?
– Одна з найулюбленіших тем – пейзажі Наддніпров’я. Надаю перевагу зображанню природи. Ще люблю малювати нашу набережну.

Подаровані копії
– «Звичайні дні наНЕвійні» – чому саме так назвали виставку? Коли виникла ідея?
– Вигадувати «ім’я» майбутньої експозиції – для мене взагалі складна річ. Я не думав про нього, ані коли їхав працювати в зону АТО, ані під час перебування в батальйоні. Воно з’явилося пізніше. Назва – це завжди своєрідне узагальнення.
– Чи плануєте й надалі творити в обраній темі? Можливо, ще раз поїдете на передову?
– Знаєте, розповідають, що солдати, повертаючись додому, дуже швидко збираються назад. Так і я. Пробув на сході близько двох тижнів, а хочеться поїхати знову. Щодо продовження роботи над військовою тематикою, маю кілька ідей: хочу створити з представлених тут малюнків картини олійними фарбами. Також у планах літературна робота.
– Воїни часто просять подарувати їхні портрети?
– Авжеж. Кожен із тих, чиї обличчя ви бачите, має факсимільну копію. На щастя, сучасна техніка допомагає в цьому (усміхається).

Це все про нього
Сергій Боровський народився в Кривому Розі в 1950 році. Вищу художню освіту здобув на графічному факультеті Українського поліграфічного інституту у Львові. Постійний учасник виставок в Україні та за кордоном. Його твори зберігаються в музеях України, Польщі, Росії та в приватних колекціях країн світу. Член Національної спілки художників України та Варшавської спілки художників Польщі.

Анастасія Парфенова, фото Миколи Лисенка