Микола Кащенко: займався дослідженнями зі студентської лави

Нещодавно наукова спільнота відзначила 168-й день народження видатного вченого – біолога, ембріолога, селекціонера у галузі рослинництва і фундатора акліматизаційних садів; доктора медицини та зоології і одного із засновників української академічної науки, засновника і першого директора київського зоологічного музею ( нині – у складі Національного науково-природознавчого музею НАН України) – Миколи Феофановича Кащенка.

СІМЕЙНІ ВИТОКИ

Микола Кащенко народився 7 травня 1855 року в селі Веселе Олександрійського повіту Катеринославської губернії (на цей день – Вільнянський район Запорізької області) у сім’ї, родовід якої тягнеться від запорозьких козаків. Його батько, небагатий поміщик-бібліофіл Феофан Гаврилович Кащенко свого часу служив штабс-капітаном, а, перебуваючи у відставці, неодноразово обирався засідателем від дворянства Олександрівського повітового суду. Мати, Марія Семенівна, займалася домогосподарством і вихованням дев’ятьох дітей – п’ятьох синів і чотирьох дочок. Микола був передостанньою дитиною, через що йому випало доглядати меншого на три роки Андріана, який згодом став відомим письменником, автором численних історичних нарисів і повістей про Запорозьку Січ.

Дитинство майбутнього академіка проходило на батьківському хуторі Веселому, на березі тихоплинної річки Московки. Від старших сестер Микола навчився читати і змалку виявляв особливий інтерес до всього, що стосувалося природознавства. Улюб­леною книгою хлопчика була «Світ Божий» 1857 року видання, яку написав перший редактор журналу «Вокруг света» і дитячий письменник Олексій Разін. Фоліант, подарований дядьком, містив багато відомостей саме з природознавства. За збігом обставин ця книга зберігалася в родині видатного вченого навіть після його смерті.

ГРУНТОВНА ОСВІТА

Незважаючи на те, що родина не була заможною, всі діти здобули освіту. Микола та Андріан вступили до першої Катеринославської губернської чоловічої гімназії. Вони жили у «підвальній» кімнатці будинку Круглова на території Успенського скверу, де мешкала їхня, вже заміжня, старша сестра Марія. Коли її родина придбала власний будинок, брати перебралися до тітки Єлизавети Кирпотенко – на Нагірну вулицю поблизу тодішньої околиці Катеринослава.

Микола вчився охоче, закінчив гімназію зі срібною медаллю і в 1875 році вступив на медичний факультет Московського університету. На практичних заняттях, які проводив професор зоології Анатолій Богданов, захопився зоологією, що зумовило майбутній вибір наукової спеціалізації. Через матеріальну скруту, яку зазнавала родина, був вимушений перевестися на другий курс медичного факультету Імператорського Харківського університету, бо навчатися тут було набагато дешевше.

У липні-серпні 1878 року під час відрядження в якості помічника ординатора тимчасового Джаджурського госпіталю №2 Кавказького військового округу, Кащенко удосконалював медичні навички, лікуючи солдатів, що прибували з фронтів Російсько-турецької війни 1877-1878 років. Університет він закінчив у 1880 році й після іспитів був «удостоен степени лекаря и звания уездного врача». Слід зазначити, що талановитий юнак «зі студентської лави» займався дослідженнями: по закінченню вишу було надруковано його першу наукову працю.

НАУКОВІ ПОШУКИ

З червня 1881 року Микола Кащенко почав працювати в ембріологічному кабінеті професора Зосима Стрельцова, відкритому в Імператорському університеті. За рік він став стипендіатом і почав готувати роботу на отримання наукового звання професора з ембріології та порівняльної анатомії. Невдовзі Стрельцов влаштовував свого протеже домашнім лікарем у приватний жіночий пансіон мадам Бауман, але Кащенко виступив проти роботодавиці. Виявилось, що вона наживалася за рахунок своїх підопічних, обмежуючи їх у харчах та ліках, тож правдолюб­цеві довелося шукати інше місце роботи.

Він почав працювати приватним асистентом ембріологічного кабінету, а також – помічником директора у земській повивальній школі, де читав курси анатомії, гістології, ембріології. Водночас вів акушерську практику, мав можливість брати недорозвинені людські зародки і вивчати їх для підготовки докторської дисертації, яку захистив у квітні 1884 року і отримав диплом доктора медицини та чин приват-доцента порівняльної анатомії. Проте викладав цей предмет лише три семестри, оскільки його виключили з учбової програми. Упродовж подальших двох років Кащенко читав практичний курс з гістології та ембріології.

САДОК НА ПУСТИРІ

З 1886 року вчений пере­бував у закордонному відрядженні в Німеччині та Італії, слухав лекції і працював у лабораторіях відомих європейських учених. Через два роки повернувся в Україну і продовжив викладацьку діяльність. У зв’язку з одруженням особливо гострим стало питання нестачі коштів і Микола Кащенко погодився обіймати посаду екстраординарного професора кафедри зоології, порівняльної анатомії та фізіології у щойно відкритому Імператорському Томському університеті. Так почався новий період його наукової діяльності, що тривав майже чверть століття.

У перші роки Кащенко займався дослідженями ембріологічних проблем. Поступово «з головою» поринув у вивчення флори і фауни Сибіру: орієнтувався спочатку на зоологію, а потім – на наукове плодівництво. Саме тут заснував акліматизаційний сад, що передбачає пристосування організмів до нових кліматичних, фізико-хімічних, ґрунтових та інших умов.

У 1902 році дослідник почав засаджувати пустир поряд із власним будинком саджанцями, здобутими під час експедицій. Там, де зима сягала -50 оС, прижилися яблуні, вишні, малина, аґрус, обліпиха, помідори, кукурудза, спаржа, артишоки, троянди, тюльпани і ще багато чого. Тоді ж, за великий обсяг наукових зоологічних розробок вчена рада Московського університету надала йому ступінь доктора зоології. Не забував Кащенко і медиків: кілька місяців у 1906 та 1912 роках виконував обов’язки ректора університету, декана медичного факультету та голови клінічної господарської ради. Крім того, працював над книгою «Смерть и долголетие с биологической точки зрения» і зробив висновки, що саме у русі закладено подовження життя.

ПОВЕРНЕННЯ ДО КИЄВА

У 1912 році Микола Кащенко разом із родиною повернувся до Києва. Він працював у Київському політехнічному інституті і виступав з публічними лекціями у Київському товаристві сприяння початковій освіті. Спілкувався з відомим українським зоологом і манд­рівником Володимиром Караваєвим. Разом вони створили у місті зоологічний музей: Кащенко став його першим директором і перебував на цій посаді до 1927 року.

Водночас учений прагнув створити Інститут вивчення рослин і запропонував керівництву політехнічного інституту стати базовим осередком у цій справі, створивши сад. Ідею схвалили і у перший рік Микола Феофанович зібрав понад 100 видів рослин, а за кілька років опікувався акліматизацією рослин уже у чотирьох київських розплідниках загальною площею 12 га. Крім фруктових дерев, природознавець вирощував лікарські рослини і невдовзі перетворився на знаного фахівця у тій царині. Ретельно вивчав методи застосування та дозування різних лікарських трав і вплив на організм при різних хворобах.

У 1916 році в Акліматизаційному саду налічувалося близько 150 видів тільки лікарських рослин. Новий напрям у медицині Микола Феофанович вважав перспективним, навіть відкрив у Києві спеціалізовані курси. У листопаді 1918 року він став одним з перших членів Української Академії наук. Згодом знайшлися недоброзичливці, які доповіли президентові Академії Володимиру Вернадському, що Кащенко займається знахарством. На вимогу пояснити дослідник написав доповідну записку про користь лікування рослинами як перспективної галузі медицини майбутнього.

У 1930 році Акліматизаційний сад сягнув максимального розквіту: кількість різноманітних видів і сортів, не рахуючи однорічників, перевищила 500, особливий інтерес складала селекційна робота з плодовими культурами. Попри свої 75 років, Микола Феофанович фонтанував ідеями, кожного дня проводив у саду – керував роботами, приймав відвідувачів, улаштовував екскурсії.

Незважаючи на видатні досягнення, вчений неодноразово зазнавав притискань з боку влади, яка потонула у безкінечних реорганізаціях, чистках і репресіях. Його звільняли з роботи, намагалися знищити Акліматизаційний сад. Ще з часів перебування у Сибіру підводило здоров’я…

29 березня 1935 року академік Микола Феофанович Кащенко пішов з життя і був похований у Києві на Лук’янівському цвинтарі. На могилі, згідно із заповітом, рідні посадили ялинку.

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Радянська влада заборонила згадувати ім’я Миколи Кащенка, знищила книги його брата Андріана. Територію Акліматизаційного саду на Лук’янівці (на розі вул. Дорогожицької та Макарівської) у 1975 році відвели під будівництво Вищої партійної школи при ЦК КПУ. Будинок на вул. Мельникова, 45 – знесли. На 5 га Акліматизаційного саду вижили: один старий платан, кілька грецьких горіхів та рослин айви звичайної сорту Академічна, які й досі цвітуть і родять, незважаючи на те, що їм уже далеко понад 60 років. Нині – це територія Інституту міжнародних відносин та Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

ПОЛІНА ДМИТРІЄВА
(ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛ)