У полоні стереотипів: як не руйнувати життя
Із дитинства у свідомості людей «поселяються» гендерні стереотипи. І настільки міцно, що навіть у дорослому житті ми інколи не розуміємо, що мислимо за шаблонами. «Не плач, ти ж чоловік», або «Будь охайнішою, ти ж дівчинка», «Чоловік – голова, а жінка – шия. Куди поверне, так і буде». Перелік стереотипів – нескінченний. Інколи доводиться жити в їхньому полоні. Але вони негативно позначаються на формуванні особистості людини та її життєвій реалізації.
В Україні гендерну рівність охороняють закони «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».
Також від січня 2022 року запрацювали зміни до Закону «Про рекламу» щодо протидії дискримінації за ознакою статі, за якими роботодавців мають штрафувати, якщо вони вказуватимуть у вакансії бажану стать, вік, расу, колір шкіри тощо.
Загалом гендерний паритет відображено у низці законодавчих актів. Наше законодавство поволі позбавляється дискримінаційних норм. Але, крім законодавства, є суспільство, яке продовжує зберігати гендерні стереотипи.
ФІЛОЛОГ – НЕ «ЧОЛОВІЧА» ПРОФЕСІЯ
Микола із Жовтих Вод на власному досвіді знає, як гендерні стереотипи можуть завадити будувати кар’єру. Після закінчення школи він обрав, на думку його оточення, «нечоловічий» фах. Спочатку зіткнувся із нерозумінням, осудом, навіть насмішками про «бабську» вчительську справу.
«Патріархальні традиції ледь не змусили обрати більш «чоловічу» професію. Мені часто доводилося чути: «Ну добре, хай учитель, але ж філолог. Це зовсім не серйозно»; «В майбутньому ти повинен будеш сім’ю годувати. Як це робити із вчительською зарплатою?»; «Ну ще цього не вистачало – будеш під учительками ходити». На факультет української філології я вступив без проблем. Під час навчання не відчував ніякого дискомфорту», – розповідає Микола.
До речі, Микола вважає, що улюблена справа допомагає здобути фінансову стабільність. Він викладає у технікумі, паралельно працює у школі, займається репетиторством. У колективі не має якихось непорозумінь. Зараз учитель радіє, що зіткнувся зі стереотипним мисленням лише на початку кар’єри і займається тим, що подобається.
ГОЛОДНИЙ БУВ, ТОМУ І ВТІК
Олена із Кривого Рогу пригадує, що до стереотипного сприйняття світу її привчали у родині. Мама завжди говорила: чоловік і кухня – це речі несумісні, готувати повинна жінка.
«Пригадую історію з дитинства. Розлучилися сусіди. І «перемиваючи кістки», одна зі знайомих сказала: він же голодний був, то і втік. Зараз сприймаю це з усмішкою і радію, що в моїй родині приготування сніданку, обіду чи вечері не на першому місці. Не дозволяє ритм життя і не завжди є бажання. Хтось скаже: от пощастило! Насправді, я готую. Але якщо немає часу чи бажання, мене ніхто не змушує. До речі, в нашій родині забули і про інший стереотип – чоловіка-годувальника. Мій чоловік працює, заробляє гроші, але те ж саме роблю і я», – розповіла Олена.
ЗАБОБОНИ І СТЕРЕОТИПИ НЕ ОМИНАЮТЬ НІКОГО
Психологиня та психотерапевтка Євгенія Бутюгіна вважає, що стереотипи слід переосмислювати. Вони не оминають нікого: ні чоловіків, ні жінок, ні дітей. Стандарти заважають розвиватися, знецінюють наші можливості, і, що особливо небезпечно, – згубно впливають на здоров’я.
«Стереотипи найкраще розбирати на прикладах. У декого в суспільстві побутує думка, що гроші мають бути у чоловіка; жінка не може заробляти більше, або жінка нікому не потрібна з дітьми. Ці забобони, обмеження в голові людини закладаються з дитинства і вже працюють на підсвідомості. Жінка хоче щось зробити, але установка не дає інакше сприймати навколишній світ. Це знецінює людину, вона втрачає можливість об’єктивно усвідомлювати свої таланти та здібності», – зазначає експертка.
На думку Євгенії, під час війни ми частіше почали зіштовхуватися із шаблоном «усі чоловіки – захисники та супергерої». Але суспільству потрібно зрозуміти: не всі чоловіки психологічно готові воювати. Інколи вони соромляться цього факту, це ніби з’їдає їх ізсередини.
«Знаємо і класичний стереотип «чоловіки не плачуть». Дехто бере це за правило. Такі чоловіки не плачуть, не жаліються. Внаслідок цього наболіла емоція відображається на стані здоров’я. Що слід робити у таких випадках? Розмовляти і поступово переконувати, що плакати й оплакувати когось – нормально. І немає жодних обмежень: чи це чоловік, жінка, дитина, бабуся чи дідусь. Така ж ситуація зі страхом та болем», – підкреслює психологиня.
Стереотипи можуть згубно впливати на дітей. Тут батьки, самі того не усвідомлюючи, відіграють ключову роль. Наприклад, хлопчик утратив батька і мама перекладає відповідальність на 12-річну дитину. Йде в хід стандарт: ти єдиний чоловік у сім’ї, ти повинен піклуватися. Який наслідок цих дій? Дитина «по-чоловічому» закривається. Згодом у хлопчика відбуваються панічні атаки, укорінюється велика тривожність за маму. Він не плаче, бо він чоловік і не хоче засмучувати сльозами рідну людину. Що отримуємо – хворобу, пов’язану зі психосоматикою.
«З радянського минулого ми отримали кліше: якщо дитина поїла, одягнена – вона вже щаслива. Ми не звертаємо увагу на емоційний стан. Тоді не існувало такої культури. Зараз зміни є, потрібно їх масштабувати. Під час війни постраждало багато дітей. Батьки вважають: ми вивезли за кордон сина/доньку, вони не чули вибухів, живуть, як сир у маслі. Насправді ж діти дуже переживають. Навіть якщо хлопчик чи дівчинка залишили вдома тваринку, припинили спілкування з другом – це емоційна втрата і вона може викликати депресію. Якщо з дитиною не розмовляти, то вона залишиться наодинці зі своїми переживаннями. Тут батькам важливо вибудовувати емоційний зв’язок та встановити емоційну близькість. Прислухайтесь до дитини, запитуйте, як вона себе почуває, що за цей день їй найбільше запам’яталося. Це привчає до рефлексії почуттів і до того, що вона може цими почуттями ділитися. Це перші кроки до побудови здорових стосунків», – пояснює Євгенія Бутюгіна.
Стереотипи можна викорінити із нашого життя. Поступово, але українки й українці рухаються до цього. Менше на них реагує молодь.
Психологиня зазначає: «Молоді люди подорожують, здобувають сучасну освіту, мають ширше коло спілкування. У них вибудовуються партнерські стосунки, в яких нормально сприймають небажання жінки мити посуд або щось тому подібне, що часто в Україні прийнято перекладати на жінку. Головне – говоріть, розповідайте, діліться тощо. Нормальною темою є обговорення питань щодо побуту, фінансів, самореалізації. Кожен і кожна виконує свою роль у побудові гармонійних сімейних стосунків».
ТЕТЯНА СИДЕНКО
