Іван Манжура: трагічний співак Придніпров’я

1 листопада виповнилося 172 роки з дня народження українського поета, письменника, фольклориста, історика, перекладача, лексикографа, журналіста та мешканця Катеринослава Івана Манжури. За своє життя він зібрав 900 українськи пісень, серед яких колядки, весільні, поховальні пісні, духовні твори тощо.

ВІДМІННИК ІЗ ХАРАКТЕРОМ

Іван Манжура народився у 1851 році у Харкові в родині бідного чиновника. Коли йому було 5 років, померла мама, тож вихованням сина займався батько. Разом із ним майбутній збирач фольклору обійшов 12 губернських міст – родина змушена була ходити від села до села у пошуках роботи, їжі та прихистку. Коли Івану Манжурі виповнилося 12 років – він повніс­тю осиротів. Хлопця до себе забрала рідна тітка – дружина відомого мовознавця Олександра Потебні. Вона віддала його до школи.

Навчався Іван із задоволенням, особливо цікавився рідною мовою та літературою. Він був відмінником і, як кращого учня, його зарахували до Харківської гімназії. Вчився безкоштовно, але навчальний заклад так і не закінчив. Директор виключив його із передостаннього класу за «непокірну вдачу». Аби мати гроші на прожиття, він почав підпрацьовувати вчителем, а згодом став вільним слухачем Харківського ветеринарного інституту. Та й із цього закладу освіти його відрахували через «неблагонадійність», за участь в одному з політичних гуртків міста. Також майбутнього поета позбавили права вступати в будь-який виш країни. Іван Манжура ходив по селах та містах Харківщини, збирав місцевий фольклор. У 1876 році він брав участь у війні на Балканах, отримав поранення та повернувся в Україну. У 1884 році переїхав до Катеринослава.

ЖИТТЯ У КАТЕРИНОСЛАВІ

У Катеринославі обіймав різні посади, мандрував селами та містечками, вивчав народний побут краю та збирав народні пісні, казки тощо. Загалом за все своє життя Іван Манжура зібрав 900 українських народних пісень. Частина із записаного ним фольк­лорного матеріалу була опублікована у збірнику Володимира Антоновича та Михайла Драгоманова «Історичні пісні мало­руського народу» та видана у 1875 році. Також зібрані Манжурою казки Михайло Драгоманов опублікував окремо у збірниках «Нові українські пісні про громадські справи», «Народні пісні та розповіді» та інших.

Коли поету та фольк­лористу виповнилося більш як 20 років – почав писати твори. Спочатку це була художня обробка українських народних казок, а згодом його власні текс­ти. Перші вірші Іван Манжура опублікував у тижневику «Степ», що виходив у Катеринославі. Друкувався під псевдонімом «Іван Каличка».

ВЛАСНІ ТВОРИ

Іван Манжура мешкав у різних куточках Катеринослава, працював у газеті «Катеринославський листок» та «Днепр». У 1887 році переїхав до села Мануйлівка, де трудився над поемами-казками «Трьомсин-богатир» та «Іван Голик», писав вірші. Також він активно розсилав власні твори у різні часописи. Наприклад, його тексти були опубліковані у газетах «Зоря» та «Правда», які виходили на Галичині, але безкоштовно, гонорар за свою працю поет не отримав. У 1889 році побачила світ збірка поезій «Степові думи та співи». Вона була надрукована за сприяння чоловіка тітки – Олександра Потебні. Після цього Іван Манжура став готувати ще одну збірку віршів «Над Дніпром» і «Казки та приказки і таке інше», але вони були видані вже після його смерті. За життя до друку їх не пропускала цензура.

Івана Манжуру літературознавці називають трагічним співаком Придніпров’я. Він меланхолійно описував красу природи та трагічні переживання історії краю, козаків, сільських мешканців. У багатьох віршах відображено драматичне та повне поневірянь життя поета. Він ніколи не мав власного дому та постійного місця роботи, перебивався різноманітними заробітками – писав у газети, збирав та продавав гербарії, жив на кошти друзів та у чужих людей. З одного боку, він не мав власного житла, роботи тощо, але водночас зміг зібрати багато цінних етнографічних та фольклорних матеріалів. У 1887 році став членом Харків­ського історико-філологічного товариства, що свідчить про визнання його творчих та наукових здобутків.

РАННЯ СМЕРТЬ

Іван Манжура прожив коротке життя та помер у 42 роки. Точна дата смерті збирача фольклору та поета невідома. Установили її лише через кілька тижнів, як Іван Манжура був похований, за документами з лікарні. Існує дві версії. За однією – він помер на одній із вулиць Катеринослава навесні 1893 року; за іншою – у Земській лікарні (нині це обласний медзаклад ім. Мечникова). Один із культурних діячів Катеринослава Микола Биков та друг Івана Манжури зазначав, що поет сам прийшов до лікарні, захворівши на гострий плеврит, де через тиждень помер.

Опинившись у лікарні, Манжура не повідомляв друзям, тож шукати його почали лише за два тижні після того, як фольклорист помер. Дату смерті визначили за лікарняним листком. Поховали його на Севастопольському кладовищі у брат­ській могилі. Пам’ятник поету з’явився лише через 77 років після його смерті, у 1970 році. За свідченнями істориків, могила досі не знайдена, просто у Севастопольському парку символічно визначено могилу поета.

ТАМАРА БЄЛКІНА,
ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ­ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛ