Ігор Царенко з Криворіжжя врятував дев’ятьох і продовжує воювати
Що змушує людину не зупинятись, навіть коли простіше зупинитися? Лейтенант ЗСУ Ігор Царенко з Криворіжжя добре знає відповідь. Його історія — це приклад мужності, сили духу та незламності.
Ще у 2012 році він проходив строкову службу, а з 2014-го захищав Україну у складі 17-ї окремої танкової бригади та 54-ї механізованої бригади. Брав участь у боях під Дебальцевим, на позиції «Валєра», у Попасній. У 2015-му — демобілізація, робота на “Криворіжсталі” агломератником.
Але 24 лютого 2022 року все змінило. Ігор, щойно повернувшись з нічної зміни, замість відпустки взявся допомагати: роздавав речі зі своїх АТОшних запасів, будував блокпости. Ще не у формі, але вже знову в строю.
Під час одного з ворожих обстрілів, перебуваючи на блокпості під Шестірнею, взяв РПГ і відкрив вогонь по ворогу. Як каже сам: «Зрозуміло, що я не дістав — дистанція була велика. Але відповідь дав».
З квітня 2022 року Ігор служить у 129-й окремій бригаді Сил тероборони. Від навідника до командира роти — цей шлях він пройшов у боях під Високопіллям, Архангельським, Трифонівкою, біля Авдіївки та на Запорізькому напрямку.
Операція, яка врятувала життя
Восени 2024 року підрозділ Ігоря потрапив під потужний обстріл. Евакуація технікою була неможливою — її знищили FPV-дрони. Та він вивів дев’ятьох поранених пішки, вночі, під вогнем. Організував стабілізацію, тримав оборону, поки не прибули свої.
За цю операцію його було нагороджено поєчесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ “Срібний хрест”. Нагороду вручив особисто генерал Олександр Сирський.
У листопаді 2024 року Ігор підірвався на міні й втратив ногу. Та вже після лікування та реабілітації повернувся у стрій — з протезом. Продовжує командувати ротою, готувати бійців і діяти.
Це не гучна заява. Це — тиха впертість, рішучість і незламна воля. Це — Ігор Царенко.
