Юлія Кривцун: “ Нам подобається жити в селі, інший варіант ми і не розглядали”
На рідній землі, серед полів Дніпропетровщини, сім’я Олександра та Юлії Кривцунів охоче розвиває власне фермерське господарство, обробляючи понад 100 гектарів землі. Їхнє життя у селі – це не лише про важку працю, а й натхнення та відкритість.
Подружжя активно ділиться своїм досвідом у соцмережах: Юлія – через теплі та щирі відео в тiктоці, де показує будні сільського життя, а Олександр – через корисні поради для фермерів. Сьогодні їх підтримують уже понад 40 тисяч підписників. У ексклюзивному інтерв’ю “Вістям Придніпровʼя” Юлія розповіла, за що вони люблять сільське життя та як вдається поєднувати працю з медійністю.
Після початку повномасштабної війни сільські громади стали не лише тилом для країни, а й місцем, де формуються нові моделі життя: згуртованість, самоорганізація, економічна сталість, турбота про землю і спільноту.
За даними Державної служби статистики України, на Дніпропетровщині діють понад 4000 агропідприємств, із яких 3368 – це фермерські господарства. Вони обробляють понад 450 тисяч гектарів сільськогосподарських угідь. Область є серед трійки лідерів за обсягами агровиробництва в країні, але водночас стикається із проблемами: дефіцит робочої сили, здорожчання техніки, посуха, заміновані землі поблизу фронту тощо. Також аграрії регіону щоденно мають низку викликів: від високих цін на добрива та паливо до мінування територій, особливо в східній частині області.
Фермери, як-от Олександр та Юлія, – ті, хто не просто тримаються, а й розвиваються, засвідчуючи: українське село – це не минуле, а майбутнє.
СІМЕЙНА СПРАВА
– Пані Юліє, давайте ближче знайомитись із родиною. Коли була створена ваша сім’я?
– Із моїм чоловіком Олександром Кривцуном ми познайомилися у 2018 році, і вже через 3 місяці зареєстрували офіційно наш шлюб. Хоч він родом із села Катеринівка П’ятихатського району, а його батько – із села Мишурин Ріг, до нашого знайомства ми не знали одне одного. Зараз виховуємо сина Ігоря, йому 5 рочків.
– Чому ви обрали для своєї сімейної справи саме фермерство? Чим вас зацікавив агронапрям?
– Фермерством займався батько мого чоловіка, але у 2017 році він, на превеликий жаль, помер. Чоловік продовжив його справу. На сьогоднішній день ми значно збільшили кількість оброблюваних ділянок та оновили весь інвентар. До цього Олександр працював на ДМК у Кам’янському машиністом тепловоза, а я – у Кременчуку секретарем директора підприємства, освіта у мене юридична. Однак, коли познайомилися, спочатку планували мешкати в квартирі у Кременчуку, але потім зрозуміли, що ми обоє із села і нам у чотирьох стінах буде сумно жити. Хотілося мати свій двір, простір, бо полюбляємо життя в селі.
– Чи тримаєте худобу, які культури переважно вирощуєте?
– Худобу не тримаємо, а вирощуємо на своїх земельних ділянках кукурудзу, соняшник, сою, пшеницю. Завжди жартома, коли у нас запитують, чи є у нас кури та свині хоча б, ми говоримо, що маємо двох папуг, три собаки і четверо котів. Це все наше господарство (сміється).
– Один день із життя дружини фермера. Який він?
– Життя дружини фермера, зокрема навесні та восени, нагадує хом’яка в колесі: потрібно приготувати обід та відвезти хлопцям на поле. Особливо зараз складно, бо дитячий садочок, який відвідує наш син, працює до 13.00, тож треба устигнути зранку дитину відвезти, зварити їжу, потім малечу забрати. Також я відповідальна за чистоту та порядок у будинку і на подвір’ї. Ще маємо невеликий город, там теж намагаюся все вчасно зробити. Іноді потрібно підвезти пальне на поле. Я веду звітність і поточну роботу з документами, укладаю договори тощо.
– Чи заохочуєте сина до сільського господарства?
– Нашому синові 5 років. Він зі мною завжди у машині, бо до трьох рочків у садочку не був, то і спав у машині, і їв. Зараз, коли він із нами на полі, показуємо, якою тяжкою працею здобуваються кошти, що потрібно гарно вчитися, щоб заробляти не мозолями, а розумом. Чи буде він продовжувати нашу справу? Це лише час покаже. Ми не змушуватимемо його потім займатися лише сільським господарством. Він нехай сам обирає, що йому до душі, адже цю нелегку працю потрібно любити.
ДОСВІД ТА ІННОВАЦІЇ
– Чи впроваджуєте ви сучасні технології або власні методики у своєму господарстві?
– Так, ми намагаємося по можливості йти в ногу з часом, наскільки це нам вдається. Ось зараз працюємо з агронавігатором на тракторі. Це крок до точного землеробства. Це облік палива та економність. Це зручність та точність. Також вносимо мікродобрива по листку.
– Які досягнення у вашому господарстві вважаєте найбільш значущими?
– За 6 років сімейного життя ми досягли значних результатів. Зокрема, збудували зерносховище, що дає змогу продавати зерно не з поля за низьку ціну, а можемо його зберегти та продати навесні вже за вищою ціною. Ми збільшили площі оброблювальних ділянок більш ніж удвічі: зараз у нас в обробітку понад 110 гектарів. Найголовніше, що, попри складні часи, ми підтримуємо одне одного та розуміємо всю важливість нашої праці, потрібно вистояти.
– Чи змінюються сільськогосподарські роботи залежно від пори року? Може є певне «міжсезоння», коли можна відпочити?
– Ми відпочиваємо взимку від польових робіт, але зараз клімат значно змінився. Тепер зимою випадає дуже мало опадів, відповідно, роботи починаються раніше, літо посушливе, що дає менші показники врожайності, раніше закінчуються польові роботи. Хоча кожного року по-різному. Наприклад, один рік кукурудзу молотили навесні, бо дощі восени не давали її змолотити.
– Як ви розподіляєте обов’язки в сім’ї щодо управління господарством? Чи допомагають вам родичі або односельчани?
– Обов’язки у нас розподілені з чоловіком: я відповідальна за побут, документальні моменти, фінансові і виховання дитини. Чоловік відповідає за все, що пов’язане з роботою в полі та технікою. Під час посівної нам допомагають знайомі, бо зараз не вистачає чоловічої робочої сили.
РОЗВИТОК ГРОМАДИ
– Звідки ви черпаєте сили? А як відпочиваєте?
– Зважаючи на те, що ми обоє із села, то без роботи сидіти не можемо. Нам навпаки нудно, якщо немає справ. Відпочиваємо зазвичай сім’єю або вдома, або на природу до річки можемо поїхати. Із сином я часто їжджу до міста, де відвідуємо дитячі гральні кімнати, а цієї зими їздила з ним до Буковелю.
– Які переваги та труднощі сімейного бізнесу?
– Перевагою є передусім те, що ти працюєш на себе й отримуєш не заробітну плату, а дохід. Ти вільний, сам розпоряджаєшся своїм часом. Нам складно підлаштовуватися під чийсь режим, ми самі плануємо свою роботу. Серед недоліків – це те, що ти можеш працювати на свята, а відпочивати у будні. Вважаємо, що переваг більше, ніж недоліків.
– Як ваша діяльність впливає на розвиток місцевої громади?
– Ну, як і більшість людей тут, ми працюємо офіційно, сплачуємо податки – це вже, гадаю, певний вклад у розвиток. А ще – просто не стоїмо осторонь. Наприклад, якщо треба допомогти з технікою – чоловік завжди поїде: чи то водостоки почистити, чи щось підвезти. Часто долучаємось до прибирання села, беремо участь в акціях, таких як “Чистий четвер”. А ще разом із моїми батьками готуємо тушонки та рибні консерви для наших захисників – передаємо хлопцям на фронт або продаємо й частину коштів також відправляємо на потреби ЗСУ. І коли негода наробить шкоди – теж не чекаємо, поки хтось прийде, а разом із сусідами прибираємо. Ми просто живемо в цьому селі і намагаємось робити добро там, де можемо. Бо громада – це ж ми всі разом.
– Чи відвідуєте сільськогосподарські виставки, можливо, обмінюєтесь досвідом із колегами?
– До повномасштабного вторгнення рф ми відвідували безліч різних виставок, зараз значно менше, проте навчальні семінари відвідуємо, щоб удосконалювати свої знання.
ЖИТТЯ У СЕЛІ
– Як виникла ідея створити сторінку у тіктоці та ділитися життям фермерів? Що підписники зможуть побачити або дізнатися для себе, завітавши до вас на сторінку?
– Спочатку це було просто ідеєю вести блог, як книгу свого життя. Цікаво спостерігати, як життя і ми змінюємося. А потім ми побачили, що цікаві аудиторії. Згодом створили ще один акаунт чоловіку, де висвітлюємо лише сільськогосподарську діяльність. А на своїй сторінці я показувала польову кухню. Наші обіди підкорили багатьох глядачів. Також ділюся нашим повсякденним життям. Людям демонструємо життя молодої сім’ї у селі. Як ми працюємо, щоб мати якісь блага. Доводимо людям: щоб щось мати, треба докладати зусилля, а не сидіти і чекати. Ми засвідчуємо, що у сім’ї дуже важливо мати підтримку одне одного. Лише тоді буде результат, якщо йти разом до цілі.
– Як аудиторія реагує на ваші відео, і чи допомагає це вашій фермерській діяльності?
– По-різному. Безперечно, є люди, які підтримують, яким усе подобається. Є ті, які пишуть нісенітницю. Особливо люблять рахувати дохід фермерів. Але це переважно ті, які не знають усіх затрат. Багато колег можуть написати про свій досвід, це теж нам допомагає. Завдяки тіктоку маємо чимало знайомих колег в агросфері.
– Що для вас означає рідне село і ферма?
– Нам подобається жити в селі, інший варіант ми і не розглядали. Оскільки наше село знаходиться за 50 кілометрів від міста Кременчук, то у нас є заправка, багато інфраструктури, магазини, різні пошти тощо. Зараз це рідкість для сіл. Також наше село газифіковане, маємо гарний провідний Інтернет та мобільний зв’язок. Тому якогось дискомфорту, проживаючи тут, ми не відчуваємо.
– Які у вас плани на майбутнє?
– Плануємо розвиватися і йти лише вперед. Нам односельчани довіряють, здають свої паї в оренду, а це великого коштує, коли люди поважають та покладаються на тебе.
– Юліє, на вашу думку, чому важливо сьогодні підтримувати українські села і розвивати фермерство?
– Ми любимо село, наша родина тут виросла. Хоча мали можливість жити у місті, але обрали життя в селі. Нам подобається простір, свіже повітря, власний двір, квітник, сад – це все нам приносить задоволення. Зараз із новітніми технологіями та нашими знаннями можна працювати і в місті, але нам подобається займатися сільськогосподарською діяльністю. Це нелегко, особливо фізично. Зважаючи на ситуацію, яка склалася в країні, нам у селі безпечніше, тут спокійніше. У перші дні повномасштабного вторгнення рф за харчування ми взагалі не переймалися, бо в коморі є консервація. Опалення, дрова теж ми мали. Саме тоді переконалися, що все ж таки у селі жити нам краще. Своїм прикладом ми засвідчуємо у соціальних мережах, що жити в селі теж прекрасно. Якщо ти людина, яка любить свою справу, то знайдеш своє місце будь-де. Ми дуже любимо домашніх улюбленців, тому для їхнього життя приватний сектор є комфортним. Зараз вважаємо особливо цінно, коли молодь не просто їде за кордон, працює там і залишається, а шукає шлях реалізації тут, в Україні. Хоч нині складна ситуація, переконані: якщо зараз переживемо усі труднощі, то у майбутньому в нас усе буде лише краще. Можливо, комусь зараз здається, що в селі живуть лише ті, хто не зміг чогось досягти у навчанні, то це міф. Нині гарний агроном – на вагу золота, пропонується гідна заробітна плата. Тож людей багато і, відповідно, для кожного комфортне життя різне, наше – це у селі.
СЕЛО МАЙБУТНЬОГО – ЦЕ ВЖЕ СЬОГОДНІ
Питання відновлення та підтримки сільських громад стало пріоритетним не лише для місцевої влади, а й для міжнародних партнерів України. Адже саме сільська місцевість має великий потенціал – економічний, екологічний і демографічний.
Молоді фермери, як Кривцуни, які вирішили залишитись і працювати на рідній землі, – це реальний приклад успіху, який вартий наслідування. Їхня історія – доказ того, що село може бути сучасним, прибутковим і відкритим до світу.
«Сьогодні село – це не синонім відсталості. Це простір можливостей. Але без підтримки, без доступу до дешевих кредитів, техніки, якісної інфраструктури ми втрачаємо величезний потенціал. Тому такі ініціативи мають ставати прикладом для місцевої політики й національних стратегій», – зазначає агроексперт, член асоціації фермерів України Олександр Корнієнко.
Родина Кривцунів – це не просто подружжя, яка веде господарство. Це активна, відкрита до змін сільська молодь, яка не чекає змін згори, а творить їх сама. Їхня праця засвідчує, як любов до землі, повага до традицій і сучасні підходи можуть поєднуватися в одній історії – історії успіху, яка стала можливою завдяки рішенню залишитися в Україні, працювати на рідній землі, вкладати в майбутнє – своє, сина, громади. І така історія сьогодні – не виняток. Це нова реальність українського села, яке вміє вистояти, вижити й перемогти.
Маргарита Сопільняк,
фото з особистого архіву Юлії Кривцун
