Їх вчили бути солдатами: як Україна судить за зламані дитячі долі
У залі Солом’янського районного суду м.Києва того травневого ранку не було ані підсудного, ані його адвокатів. Але вирок, який тут зачитали, стосувався тисяч дітей, що зростали під російською окупацією в Криму, слухаючи розповіді про «героїв Росії» і навчаючись тримати автомат раніше, ніж підручник з історії України.
9 травня 2025 року суд визнав Дмитра Полковникова винним у порушенні законів і звичаїв війни. Як директор окупаційного «Регіонального центру з підготовки до військової служби та військово-патріотичного виховання», відомого як «Кримпатріотцентр», він роками формував у кримських підлітків лояльність до російської армії – структури, що веде війну проти їхньої держави.Полковников отримав 12 років позбавлення волі. Вирок буде виконано після його затримання.
Підзаголовок: «Нам казали: або ти з ними, або проти»
Аліна (ім’я змінене з міркувань безпеки) була ученицею 9 класу в Сімферополі, коли її клас уперше повели на «військово-патріотичний захід».
«Нам показували фільми про чеченську війну, про “героїв Росії”, – згадує вона. – Казали, що справжній чоловік має воювати. А якщо ти не хочеш – значить, ти зрадник».
В одному з таких фільмів, досліджених судом, Полковников постає як «ветеран першої чеченської кампанії і наставник молоді». Камера фіксує, як він говорить із підлітками мовою солдата, не педагога: про війну як честь, про армію як єдиний шлях «справжнього громадянина».
Для багатьох дітей це був не вибір, а примус, кажуть правозахисники.
«В окупації не існує нейтральної освіти», – пояснює юристка з міжнародного гуманітарного права Олена Марченко. – «Коли держава-окупант формує світогляд дітей на користь власної армії, це не просто пропаганда. Це використання цивільного населення в інтересах воєнної машини».
Підзаголовок Коли пропаганда стає воєнним злочином
Суд спирався не лише на фільми, а й на матеріали сайту «Кримпатріотцентру», статут організації та російські нормативні акти щодо «патріотичного виховання». Експертний висновок був однозначний: висловлювання Полковникова містили публічну агітацію за залучення дітей до служби в армії РФ та глорифікацію агресії проти України.
За словами професора міжнародного кримінального права Михайла Савчука, справа має принципове значення.
«Міжнародне гуманітарне право прямо забороняє державі-окупанту вербувати або ідеологічно готувати дітей з окупованої території до служби у своїх збройних силах», — пояснює він. — «Це порушує Женевські конвенції та може кваліфікуватися як воєнний злочин».
Вперше в українській судовій практиці пропаганда серед дітей визнана не просто інформаційним злочином, а складовою воєнного.
Підзаголовок Покоління, виховане на війні
Для багатьох родин у Криму «патріотичні центри» стали символом безвиході.
«Мій син повертався додому і казав, що Україна – ворог», – розповідає Сергій, батько двох підлітків з Бахчисарая. – «Я не знав, що йому відповісти, бо за будь-яке слово могли прийти».
Такі історії – не виняток. За оцінками правозахисних організацій, через системи мілітаризованого виховання в Криму пройшли десятки тисяч дітей.
І хоча Полковников не був єдиним архітектором цієї системи, його вирок став першим сигналом: відповідальність може наздогнати навіть тих, хто ховався за словами «виховання» і «традиції».
Підзаголовок Правосуддя без підсудного
Сам Полковников на суді не з’явився. Він перебуває на території Росії або окупованого Криму. Його судили заочно – практика, що стала звичною для українських судів у справах про воєнні злочини.
«Це не символічні процеси», – наголошує Марченко. – «Це юридичні факти, які формують доказову базу для міжнародних судів. І кожен такий вирок – цеглина у майбутньому трибуналі».
Підзаголовок Після вироку
Для Аліни цей суд – не просто новина.
«Це означає, що те, що з нами робили, було неправильним не лише морально, а й за законом», – каже вона. – «Ми не були “матеріалом для виховання”. Ми були дітьми».
І, можливо, саме це – головний сенс вироку: повернути дітям Криму право бути не солдатами, а просто дітьми.
Тетяна Володарська,
фото з відкритих джерел
Матеріал підготовлено в межах проєкту «Діалог між медіа та судовою владою для підвищення прозорості правосуддя», що реалізується ГО «Вектор прав людини» у співпраці з Радою суддів України та Національною спілкою журналістів України за підтримки CEELI Institute (Прага).
