Вчителька, яку пам’ятає Дніпропетровщина: життєвий шлях Юлії Галушко

У селі Новоолександрівка Синельниківського району, що на Дніпропетровщині, і досі живуть люди, яких свого часу виховувала вчителька початкових класів Юлія Іллівна Кахлєва, яка у 26 років взяла прізвище Галушко. Переважно це люди віком уже під 50 років та більше, але пам’ять про Юлію Іллівну живе і сьогодні.

Юлія Іллівна народилась 18 липня 1928 року. Вона була наймолодшою дитиною у родині. Крім неї, було також два хлопці: старший брат –  Олексій Степанцов та середній – Едуард Пилипенко. Родичі по материнській лінії Постолови на початку XX століття проживали у Воронезькій губернії, але під час проведення Столипінської аграрної реформи переїхали на Алтай. Там вони займалися сільським господарством. Після Жовтневого перевороту і зміни соціально-економічного устрою вся сім’я вступає в комуну «Свобода». У 1924 році за розпорядженням Всеукраїнського центрального виконавчого комітету комуна із Алтаю переселяється в село Новоолександрівка Павлоградської округи Катеринославської губернії. Згодом це стануть землі Синельниківського району. Раніше тут були ділянки, якими володіли німецькі колоністи – Майєр, Кнайба, Клаас, а також місцеві заможні господарі – Яма, Шульга та Підлуцький.

Двадцяті роки для переселенців- комунарів були надзвичайно важкими і складними. У новому соціальному проєкті під назвою «комуна» змінювався весь життєвий устрій. Вищою ідеєю було усуспільнення засобів виробництва для знищення приватної власності. Земля, інвентар, худоба тощо ставали так званою «загальнонародною власністю». Усе доросле і працездатне населення було завантажене роботою. Грошей не платили. Як оплату нараховували трудодні. Харчувалися комунари в їдальні тричі на день, а вдома готувати було практично нічого.

На нових землях переселенцям-комунарам ніде було жити. Тому держава  допомогла побудувати три  житлових будинки із квартирами. Один – триповерховий і два – двоповерхових. Їх називали «корпусами». У 1936 році маленька Юлія вперше переступає поріг Новоолександрівської школи. В той день дітям дарували по 2 зошити в клітинку та косу лінію, букварики та по коробочці цукерок-льодяників. Але водночас у дитинстві Юлії Іллівни почались не дуже добрі часи. Зникає батько – офіцер НКВС, який , імовірно, став жертвою репресій у 37-му році. У 1940 році Юлія закінчує початкову школу із похвальними листами за успіхи у навчанні та переходить до 5-го класу. Проте до 6-го класу у 1941 році Юлія не пішла, адже  того ж року війська Третього Рейху почали наступ на територію Радянського Союзу. Першими під удар потрапили Білоруська та Українська республіки. Багато колгоспників, рятуючись від жахіть війни, евакуюються на східні землі Союзу, але родина Кахлєвих змушена залишитися, бо слабенькі дідусь та бабуся не могли виїхати.

Наприкінці вересня в село заїхав ар’єргард нацистів – військова розвідка Абвер на мотоциклах і на підводах із кибитками, запряженими кіньми. Розмістилися в школі. А через кілька днів у село зайшли основні сили нацистів. Замість колгоспу було утворене так зване «общинне господарство № 80». Село опинилося під окупацією гітлерівців.

Під німецькою окупацією Новоолександрівка жила 2 роки. Проте навчальний процес тодішньої Комуноленінської школи було продовжено в селі Гірки, адже в будівлі школи було розташовано евакогоспіталь. У січні 1944-го навчальний процес у Новоолександрівці було відновлено.

1946 рік. Уже три роки як село Новоолександрівка не живе під німецькою окупацією. Друга світова війна теж остаточно завершилася. У цьому році Юлія закінчує 7 класів та вступає до торгово-кооперативної школи в м. Дніпропетровськ на спеціальність «працівник торгівлі», яку закінчила через рік. Але по спеціальності не працювала. У 1948 році влаштувалася  секретаркою-касиркою в колгоспі. 20-річна Юлія була дуже активною серед молоді. Це не залишилося непоміченим та 15 серпня 1949 року Юлія Кахлєва стає першою піонервожатою Новоолександрівської школи.

У 1951 році вона вступає до Дніпродзержинського педагогічного училища на заочне відділення, поєднуючи основну роботу із навчанням та громадською діяльністю. Щотижня  вихідними днями Юлія пішки ходила в місто Синельникове на засідання Ради молодіжних активістів. Відстань- близько десяти кілометрів. Велосипеди, а тим більше автомобілі на той час були розкішшю.

Настає 53-й. У школі почав працювати вчитель математики Олексій Іванович Галушко. Сталося так, що Юлія та Олексій закохуються одне в одного та 10 серпня 1954-го  одружуються і Юлія Кахлєва стає Юлією Галушко.

Олексій Іванович Галушко народився 24 квітня 1932 року в селі Комісарівка П’ятихатського району Дніпропетровської області. Був дуже талановитою людиною. Крім математики, він викладав фізику, трудове навчання та пізніше початкову військову підготовку. Хоч би за яку справу  брався – все виходило до ладу. Умів полагодити телевізор, розібрати мотоцикл до останнього гвинтика і знову зібрати його. Побудувати споруду, накрити її дахом і виконати столярні роботи. У школі вів гурток «Умілі руки», де хлопці та дівчата вчилися і метал обробляти, і токарне точіння по дереву робити, і лобзиком випилювати візерунки із фанери.

Після закінчення педагогічного училища у 1956-му році Юлія Іллівна призначається на посаду вчителя молодших класів. У цьому ж році Юлія Іллівна вперше стає мамою. У неї народжується донька Валентина, а через 3 роки  – молодша донька Ольга.

Проте бажання про вдосконалення педагогічної майстерності не зникає. Для здобуття вищої фахової освіти Юлія Іллівна разом із чоловіком Олексієм Івановичем пізніше вступають до Бердянського педагогічного інституту на заочне відділення. Усі роки навчання Юлія була старостою студентської групи, що свідчить про її відповідальність.

Життєва енергія Юлії Іллівни здавалася невичерпною. Крім педагогічної діяльності, вона брала активну участь у громадському житті, зокрема в  художній самодіяльності. На початку 60-х рр. учителі створили драматичний колектив, куди входила й сільська молодь. До різних свят готували вистави за творами українських класиків: «Наталка Полтавка», «Лимерівна», «В степах України», «Дай серцю волю», «Фараони». Юлія Іллівна разом із чоловіком були учасниками хору, бо гарно співали.

У 1973 році до Новоолександрівки прибуває людина, яка сумарно понад 30 років буде обіймати посаду директора школи – Володимир Володимирович Янчук. Він став директором у доволі молодому для такої посади віці – 23 роки. Юлія Іллівна була однією із вчительок першого колективу Новоолександрівської школи, з яким довелося працювати Володимиру Володимировичу.

– У моїй пам’яті Юлія Іллівна –   це як згусток енергії. Позитивної, життєтворчої енергії. Якщо говорити суто за знання, які давала Юлія Іллівна, то, чесно кажучи, вона не встановлювала рекордів. Деякі її колеги демонстрували кращі результати. Але стосовно того, які класи у неї були, наскільки вони були активними, згуртованими та дружніми, таких колективів більше не було. Коли я був директором, то Юлія Іллівна ніколи не приводила до мене учнів,хоч би що  вони вчинили. Казала: “Я сама розберусь”. От вміла поговорити з дитиною наодинці, це важко, але вона вміла. Тому я іншим учителям теж радив так робити, – розповідає Володимир Янчук.

Крім активності під час навчального процесу безпосередньо в школі, діти з Юлією Іллівною любили вирушати в походи.

1984 рік. Юлія Іллівна Галушко офіційно стає пенсіонером, але вчительську роботу не покидає. У цьому ж році Юлія Іллівна стає бабусею. Минає чотири роки. Юлія Іллівна вже не працює в школі, але трудитися не перестає. Вона влаштувалась на роботу в колгосп ланковою польової бригади по вирощуванню буряків.

У 1992 році помирає Олексій Іванович Галушко, а вже через 10 років Юлія Іллівна теж іде у засвіти. Це сталося 22 жовтня 2002 року. За 5 років до смерті Юлія Іллівна отримала звання ветерана праці. Усі свої 74 роки  прожила у Новоолександрівці і залишила по собі вдячну пам’ять у серцях багатьох  учнів, колег, друзів, односельчан. Її доньки теж  стали вчительками історії.

Спогади доньки Валентини

“Я тільки в зрілому віці змогла оцінити і зрозуміти, скільки вклали в нас батьки. В нашому селі ще наприкінці 50-х років з’явився перший на всю вулицю телевізор, та до нас  щовечора приходили гості подивитися фільм чи конкретну передачу. Я навчилася рано читати і мені купували багато дитячих книг. Нас возили на море і на екскурсії. Батьки, як і весь педагогічний колектив, належали до сільської еліти. Моя мама була надзвичайно легкою у спілкуванні людиною. Вона була у щирих і добрих відносинах із половиною жінок колгоспу. Могла дати слушну пораду, допомогти та з нею ділилися секретами.

Я дуже вдячна моїй мамі за підтримку і увагу до мого внутрішнього світу. Я могла про все поговорити з нею – від враження про прочитану книжку до поглядів на реальність.”

Ярослав САВЕЛЬЄВ,

Олександр ПАНАЩЕНКО