Діна Соломоненко: «Мною рухає бажання зберегти та передати традицію»

У процесі деколонізації — як для країни, так і для кожного з нас — важливими є пошук і повернення до власних звичаїв і традицій, їхнє переосмислення та розвиток. Одним із таких занепалих мистецьких явищ є миколаївський розпис — вид декоративно-ужиткового малювання, поширений у селах Самарівського району Дніпропетровщини.

«Миколаївський розпис — це не лише декоративна система, а мова архетипів, у якій закладено світогляд, пам’ять роду та уявлення про гармонію у світі. Саме тому він традиційно застосовувався для оздоблення весільних скринь і побутових речей, що передавалися із покоління в покоління», — говорить народна майстриня, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України Діна Соломоненко.

Нині «миколаївка» переживає поступове відродження, зокрема, завдяки таким мисткиням як Діна Соломоненко. В ексклюзивному інтерв’ю «Вістям» вона розповіла про особливості цього виду розпису, своє знайомство з ним і власне джерело мотивації.

– Звідки дізналися про миколаївський розпис?

– Моє знайомство з розписом почалося під час навчання та занурення в українське декоративне мистецтво. Я відвідувала Центр позашкільної роботи в місті Самар, де гурток миколаївського розпису вела Марина Михайлівна Головко. Саме там я почала ним цікавитися, дізнаватися більше про техніку та його історію. Тоді мені було приблизно 14 років; до того я вивчала петриківський розпис.

– У чому унікальність «миколаївки»? Чим вона відрізняється від «петриківки»?

– Для миколаївського розпису характерні насичене темно-зелене або жовтогаряче тло, обмежена, але виразна палітра кольорів, а також «рваний» мазок — дугоподібний і звичайний. Орнаменти вибудовуються за чіткою композиційною логікою: вазони, дерево життя, квіти, листя. Кожен елемент має символічне значення — небо, відродження, зерно, рослина, єдність чоловічого й жіночого начал.

На відміну від «петриківки», тут особлива гра світла й тіні, специфічні «рвані» мазки та видовжені «зернятка», що створюють динаміку орнаменту. Центральний мотив — вазон або дерево життя — символізує єдність роду та нескінченність буття. Колір щільно накладається й деталізується пошарово, а в петриківському розписі використовують перехідний мазок — малювання одночасно двома кольорами.

– Зараз у Києві триває ваша персональна виставка «Миколаївський розпис..Соло Діни Соломонеко»,  як з’явилась ідея її проведення?

– Ідея експозиції виникла з бажання популяризувати миколаївський розпис і засвідчити, що ця традиція може звучати в сучасному культурному просторі. Хотілося вивести його за межі вузького кола та познайомити з ним ширшу аудиторію.

Ініціативу проявив історик мистецтва Андрій Будкевич, який розгледів у моїй творчості щось особливе та висунув мою кандидатуру на розгляд експертної ради Муніципальної галереї мистецтв імені П. А. Загребельного.

– Чому обрали саме «миколаївку» для популяризації?

– Миколаївський розпис — це унікальний різновид українського народного декоративного малярства, що сформувався на Нижньому Присамар’ї, у селі Миколаївка поблизу міста Самар.

Іще з моменту, як познайомилася з цим розписом, я зрозуміла для себе його особливість. Він був захований від усіх, невідомий, але досить цікавий.

Для мене важливо зберегти автентичність і донести історичну та культурну цінність саме цього розпису.

– Коли я читала вашу промову під час відкриття виставки, мені здалося, що вами рухають любов і «праведний гнів». Розкажіть більше про це: що змушує створювати, відроджувати, шукати?

– Мною рухає бажання зберегти та передати традицію, яка ризикує зникнути, і водночас показати її красу й сенс. Любов до розпису та «праведний гнів» виникають із розуміння того, що спадщина могла бути втрачена, і потреби відновити її цілісність та силу. Це мотивує шукати автентичні джерела, відтворювати техніку та символіку і робити їх живими у сучасному мистецтві.

– Чому довго не могли визначитися із назвою виставки?

– Вибір назви був непростим, бо хотілося, щоб вона одночасно відображала історичну спадщину, символізм розпису та сучасне звучання. Була потреба знайти баланс між минулим і сьогоденням, передати цілісність традиції та її актуальність для сучасного глядача. Назва виставки яку я вподобала, була віднайдена завдяки сприянню Андрія Будкевича.

– Для цієї виставки ви відтворювали вже існуючі розписи чи створювали власні?

– Я повністю використовувала автентичні зразки. Моєю головною метою було показати миколаївський розпис таким, яким він був на самому витоку — без видозмін і модернізацій. Лише невелика частина робіт виконана як авторські інтерпретації.

– Де знаходите матеріали для натхнення?

– Основними джерелами є музейні матеріали, архівні зображення, наукові публікації та безпосередній візуальний аналіз збережених виробів. У роботі з традиційним мистецтвом дуже важливо уважно «читати» форму, мазок, ритм орнаменту.

Я шукала старовинні скрині з миколаївським розписом і створювала з них точні копії — це були найцінніші джерела для відтворення традиції.

– Чи багато залишилося виробів із миколаївським розписом? Складно їх знаходити?

– Зараз це досить складно, бо автентичні зразки майже не збереглися, і майстрині тільки займаються відродженням цього розпису. Кожна знахідка є цінним джерелом, тому процес дослідження й відтворення вимагає великої уваги й терпіння.

– Чому цей вид розпису занепав?

– У ХХ столітті традиція опинилася під загрозою через соціальні зміни, репресії, зникнення локальних майстрів та витіснення традиційних ремесел. Втрата знань і розпорошення майстрів призвели до занепаду.

– Чи помітили зростання цікавості до теми?

– Так, зараз спостерігається поступове відродження зацікавленості. Все більше людей хочуть дізнатися про техніку, символіку та історію, а сучасні проєкти, виставки та майстер-класи роблять розпис доступним і зрозумілим для нових поколінь.

Від редакції:

Зростає інтерес до різних видів народного мистецтва. Як зазначив історик мистецтва Андрій Будкевич, такі ініціативи мають важливе значення і потребують активного поширення.

Художник і поет із Кам’янського Олександр Чегорка, ознайомившись із роботами майстрині, присвятив їм поетичні рядки. Народний художник України Валерій Франчук підготував статтю, приурочену творчості Діни Соломоненко, яку опубліковано у всеукраїнському культурологічному тижневику «Слово Просвіти».

Тим, хто ще не знайомий із взірцями народно-декоративного розпису Миколаївки, варто звернути на них увагу — ці роботи залишають сильне враження.

Олена Світлична,
фото з архіву Діни Соломоненко

Проєкт підтримки Шведської асоціації медіавидавців Tidningsutgivarna для українських прифронтових медіа в межах ініціативи НСЖУ “Frontline Press”.