Квіткова господиня з Дніпропетровщини не любить утрачати час

Світлану Моісеєнко покровчани знають як господиню квіткової крамниці. Проте вузькому колу людей також відомо, що у цієї жінки – золоті руки, творча натура і багата фантазія. Те, що вона виготовляє, можна сміливо назвати ексклюзивним мистецтвом.

Іти до мети

Ідею відкриття квіткового магазину Світлана плекала давно: мріяла, вимальовувала для себе обриси приміщення, оздоблення, полички. Вона настільки прагнула, аби її бажання здійснилося, що почала маленькими впевненими кроками йти до поставленої мети. Чоловік Ігор пристав на пропозицію дружини одразу ж, запевнивши її у своїй підтримці та допомозі. І ось у 2004 році Моісеєнки власними силами, без сторонньої допомоги, звели магазин, в якому спочатку продавали квіти, що вирощували власноруч у теплицях: хризантеми, тюльпани, троянди, гладіолуси. Сьогодні Світлана та Ігор планують повернутися до квітникарства, оскільки це приносить їм чимало задоволення. Звісно, бізнес, який вони розпочали більше десятиліття тому, не одразу став прибутковим. Роками напрацьовувалася клієнтура, яка тепер є стабільною, продумувалися напрямки ведення підприємни­цької діяльності. Світлана, очікуючи клієнтів, не сидить, склавши руки, тим більше не гає часу  у соціальних мережах.  Вона виготовляє розкішні букети з цукерок чи паперу, квіти з пластикових пляшок, обереги, шпильки, обідки, ляльки з синтетичних панчох, ліпить скульп­турки, малює гуашшю, акриловими та олійними фарбами. Створені власноруч поробки мисткиня виставляє на продаж – їх купують ті, хто розуміється на ручній роботі.

Чимало задумів

Світлана зі своїм чоло­віком від самого початку подружнього життя все робили спільно, за будь-я­­ку­ справу бралися разом. З роками ця звичка не зникла, а лише міцно укорінилась. І їхні діти, Андрій та Владислав, завжди долучаються до сімейної справи. Кого не візьми з родини Моісеєнків – у всіх талант до декоративно-у­­житкового мистецтва. Ще коли хлопці відвідували дитячий садочок, мама шила для них надзвичайно гарні костюми, а тато виготовляв чудер­нацькі оригінальні шляпи. Сини теж щоразу, коли в батьків виникає ідея створити щось нове та незвичайне, із задоволенням допомагають їм майструвати, малювати, ліпити, клеїти… А задумів у Світлани та Ігоря чимало. Вчора жінка ще розмалювала стіни власного будинку, шила на стільчики накидки, прикрашала кухню різнокольоровими метеликами, а завтра Моісеєнки починають виготовляти з пап’є-маше величезного барвистого дракона, навчившись цього з відео­роликів у Інтернеті. Ігор Петрович узявся за оснащення будинку сонячними батареями. Родина повністю відмовилася від дорогого газу. Батько і старший син Влад замінили вдома систему опалення.  Загалом, родині Світлани ніколи нудьгувати.

Відпочиває, коли працює

Коли всі збираються вдома після трудового дня, то йдуть до лісу, вигулювати собак та й просто відпочити душею серед природи. А ще Світлана та Ігор – любителі мотоциклів. Неодноразово вони їздили ними до Криму, бували на різноманітних байк-шоу. Зараз планують вирушити на «залізних конях» за кордон, бо ще жодного разу там не були. Щоб поїздка стала справді пізнавальною і запам’яталася на все життя, чоловік та дружина відправляться у манд­ри самоходом. Не всякий на таке наважиться, але Моісеєнки сповнені бажання подорожувати і впевнені, що це їм удасться якнайкраще. Коли ж Світлана відпочиває? Вдома – троє чоловіків, яких потрібно нагодувати, доглянути. Жінка постійно на роботі, часто їздить до міста у справах, устигає займатися мистецтвом. На моє запитання Світлана відповіла так: «По-справжньому я відпочиваю два дні у році: на Великдень та першого січня, коли можна не йти на роботу, а релаксувати вдома. Нещодавно ми з чоловіком їздили у Карпати. Жили не в готелях, не на квартирі, а в машині та наметі. Харчувалися їжею, приготованою на вогнищі. За дев’ять днів відпочинку лише один раз навідалися у кафе, і то просто з цікавості, подивитися на оформлення приміщення». Серед улюб­лених занять господині – читання книг та спорт. Задля останнього вдома облаштували зал із тренажерами, мають велосипеди для прогулянок. «Але, мабуть, найкраще я відпочиваю тоді, коли зайнята творчою справою, – каже Світлана. – Скільки роботи виконую, стільки ж отримую і задоволення. Постійно прагну вчитися чогось нового, розвиватися. Час не люблю гаяти на байдикування. Застосовую власні вміння, як можу і коли тільки можу. Якщо чогось не знаю, вчуся з книжок та Інтернету. Я постійно у русі, в дії, так само як члени моєї родини. Разом нам добре – це найголовніше. Ми – підтримка один для одного, а це – основа сімейного щастя і благополуччя».

Яна СІЛЕЦЬКА-ВАСИЛЬЄВА