Ада Роговцева: справжній талант, непідвладний віку

Нещодавно виповнилось 86 років з дня народження володарки титулу «Жива легенда» від міжнародного «Ордена честі» та президентської відзнаки «Гордість нації», лауреатки Шевченківської премії, а також премії ім. Олександра Довженка за видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва, володарки інших численних нагород і відзнак, народної артистки України Ади Роговцевої. Кожну прем’єру з її участю завжди супроводжував аншлаг. На вистави з нею мріяли потрапити тисячі. Вона не боїться запитань про вік, каже: «Чого тут викручуватися, хитрувати, якщо в енциклопедії і так про мене все написано».

ЗАПИСАЛИ АДДОЮ

У родині Миколи та Ганни Роговцевих, які мешкали у невеличкому містечку Глухів Сумської області вже підростав син Слава, коли 16 липня 1937 року народилася донечка. Хотіли назвати її Людмилою, а «вийшла» Ада. Щасливий батько, який разом із шурином пішов до рагсу оформити малій свідоцтво про народження, … забув обране ім’я, тож родич запропонував записати дівчинку Адою. Вкрай роздратована мати відправила недбайливих чоловіка і брата виправляти ім’я, але було запізно. Вдалося видалити лише одну літеру «д», оскільки співробітниця взагалі записала ім’я як «Адда».

Батько був військовослужбовцем. У 1939 році його перевели до Одеси, куди переїхали всією родиною. Там їх застала війна. Поспішаючи убезпечити малюків і дружину, яка очікувала появу третьої дитини, Микола Іванович вирішив відправити сім’ю в евакуацію. Через погане самопочуття Ганни вони не встигли піднятися на борт порома. Як виявилось, – на щастя: за пів години після відплиття всі, хто був на поромі, загинули від прямого влучання бомби.

Сім’я Роговцевих повернулася до Глухова, де Ганна Митрофанівна народила сина Вадима. Вона займалась вихованням дітей, а голова родини вирушив на фронт. За бойові заслуги був нагороджений орденом Червоної Зірки та медаллю «За відвагу». Службу в армії завершив у званні майора.

НА КОРИСТЬ АКТОРСТВУ

У 1946 році Роговцеви переїхали до Києва, де їм виділили кімнату у комунальній квартирі. Коли Ада була п’ятикласницею, Миколу Івановича перевели до Полтави. На той час полтавський край жив дещо ситніше, ніж Київщина, тож діти нарешті змогли позбавитись постійного відчуття голоду, яке переслідувало їх у війну і після неї. Через це і житло не здавалося Аді похмурим. Вона із задоволенням ходила до школи, була зразковою ученицею. Брала участь у громадському житті та спортивних змаганнях, але понад усе їй подобалося декламувати зі сцени свої перші вірші і грати в театральних постановках.

Якось дівчина вголос читала оповідання Чехова «Спати хочеться». Емоційне напруження було таким, що їй довелось дочитувати, ковтаючи сльози і дивлячись у вікно, щоб заспокоїтися, але марно: плакали усі, хто був у класі. Роговцева писала найкращі твори і серйозно думала про вступ на факультет журналістики, але подруги вмовили її спробувати вступити до театрального.

Батьки засмутились, бо на той час акторська професія вважалася мало не ганебною. Ледь умовили Аду, якщо не поталанить зі вступом з першого разу, більше не пробувати і йти до університету. Не сталося: дівчина успішно пройшла всі тури та була зарахована на перший курс Київського театрального інституту ім. Івана Карпенка-Карого. Навчатись мала у майстерні вже тоді відомого в усій країні Костянтина Степанкова.

ПЕРЛИНИ ТВОРЧОСТІ

Після закінчення інституту Ада Роговцева потрапила до Київського національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки, де працювала понад 35 років. Серед перлин театральної творчості актриси – ролі Гелени («Варшавська мелодія»), Лесі Українки («Сподіватися»), Паоли («Дама без камелій»), Раневської («Вишневий сад»), Естер («Священні чудовиська») та інші у постановках «Матінка Кураж та її діти». Брала участь у телевізійних програмах і радіопостановках. Також Роговцева знімалася у картинах кіно­студій ім. О.Довженка, «Мосфільм», «Ленфільм», ім.Горького, Одеської кіностудії – «Салют, Марія», «Приборкання вогню», «Вічний поклик», «Хвилі Чорного моря», «Останній аргумент королів», «Осіння історія».

Слід зазначити, що першим досвідом у кіно для Роговцевої стала картина «Кривавий світанок», де вона зіграла другорядну роль. Упродовж наступних 15 років Аді Миколаївні діставалися лише епізодичні ролі. Двосерійна драма «Салют, Маріє!» зробила її зіркою. Глядачі назвали Роговцеву кращою актрисою: аудиторія фільму склала 17 млн осіб. Далі в неї була яскрава роль у багатосерійній драмі «Вічний поклик», героїня якої Ганна пережила приниження від батька та шлюб із нелюбом. За словами Ади Миколаївни, робота саме у цьому фільмі є для неї найулюбленішою.

Особливе місце в серцях глядачів посідає картина «Було у батька три сини», де вона грає матір сімейства, яке зазнало важких часів. Після відходу з Київського національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки актриса гастролювала з концертними програмами та камерними театрами. У Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі грала у виставах «Рожевий міст» та «Вася повинен зателефонувати», які поставила її донька Катерина Степанкова.

Взагалі, творчий доробок актриси становить понад 150 ролей у театрі, понад 100 теле- та кіноролей. Багато років Ада Миколаївна викладала в Київському театральному інституті ім. І. Карпенка-Карого. Вона є авторкою книжок «Мій Костя», «Свідоцтво про життя» та «Прості речі: вісім розмов з Адою Роговцевою», яку упродовж двох років записували співавторки – Тетяна Терен і Анна Липківська; збірки поезії «Мамині молитви». У 2016 році актрису обрали до складу Комітету з Національної премії України ім. Тараса Шевченка.

ДЕЩО ПРО СІМ’Ю

Перша зустріч Ади Роговцевої зі Степанковим відбулася під час вступу до інституту. Він приймав у неї іспит із російської літератури і майже одразу звернув на дівчину увагу. Через 5 років Ада стала його дружиною. У їхній шлюб мало хто вірив, бо Степанков був старший за Роговцеву майже на 10 років. До того ж надто вже різними вони були. Костянтин – серйозний, поглиблений чоловік, а Ада – завжди весела, наївна та відкрита світові. Їй це допомагало, його дещо нервувало, але не минало жодного дня в їхньому житті без освідчення одне одному у коханні.

Коли пара вирішила одружитися, і Роговцева привела обранця знайомитись із сім’єю, трапився конфлікт. Бабуся Ади не сприйняла нареченого і почала із засудженням висловлюватись на його адресу. Дівчина слухати цього не стала, і пішла разом із Костянтином «у нікуди». Вони ніколи не сварилися, прожили у щасливому шлюбі майже 50 років. Виховали доньку Катерину та сина, якого назвали на честь батька.

Після смерті чоловіка у 2004 році актриса перестала зніматися. Вона присвятила себе турботам про сім’ю сина, та, на жаль, невдовзі поховала і його. Після трагічних втрат на якийсь час наче втратила сенс життя, але за підтримки рідних змогла відновитися, повернутися на екрани та велику сцену. Вік 86 років важко пов’язати з Адою Роговцевою. За способом життя здається, що вона молодша за безліч молодих. Устигає і у виставах грати, і волонтерити, перетворивши свою квартиру на їдальню та пральню. Разом із донькою Катериною Степанковою, яка очолює волонтерський центр, опікується нашими захисниками. Вочевидь, ця мудра жінка є прикладом того, як прожити життя, аби доля тебе не затьмарила. Щоб людина завжди була на тлі долі, а не навпаки.

ПОЛІНА ДМИТРІЄВА
(ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛ)

фото з відкритих джерел