Благодійність як пік самопрояву митця нам це притаманно, бо сутність професії така

Правильно кажуть: приємніше дарувати, аніж приймати подарунки. Від автора бібліотекам передано прекрасний твір „І в України — твоє обличчя. 600 дат і подій із життя Петриківки”, у бібліотек для зацікавлених читачів готовий сюрприз, яким є ця книга, а нам у відповідь від них…

 Не випереджаймо, втім, події. В умовах сьогодення скажемо спасибі насамперед авторові. Заслужений журналіст України, письменник Микола Чабан обгрунтував класичне „Слово, моя ти єдиная зброя …” від імені всіх, кому дорога презумпція правди на ниві літератури, публіцистики й інформації, цією книгою. Видання присвячене 250-річчю Петриківки. Дату ми відзначили твором, який узагальнив термін існування селища до 2022-го включно, й устигли видати скоріше всупереч, аніж завдяки. Всупереч війні й завдяки всім, хто посприяв авторові-упоряднику.

Яка із цих сил переважає?

Відповідь складеться не вмить. Однак ми вже на старті потягу до правди, без чого бігти навіть дуже швидко без визначення відстані й вектору дистанції безглуздо. Моя „дистанція” наразі — „спринт”. Від зустрічі в читальному залі КЗК „Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека імені Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія” (Дніпро, вулиця Савченка, 10) до зацікавленості вже готової до сприйняття аудиторії. Адже презентація книги відбулась у рамках соціального проєкту для дніпрян. Університет третього віку мандрує вулицями рідного міста з краєзнавцями, спроможними відродити реальну біографію регіону. Від старту в даному випадку ми вже засвоїли, зокрема, про Петриківку: вік місцині вкорочували й сутність принижували. Так, від автора в передмові сказано: „А як вам таке „наукове відкриття”? Цитуємо: „Є дані, що в минулому столітті в Петриківці жили і працювали російські майстри декоративного живопису. Занесені ними традиції декоративного хохломського розпису та палехського іконопису отримали багатий грунт і розвинулися в селі, відомому здавна своїми мистецькими традиціями”. (Восточнославянский этнографический сборник: очерки народной материальной культуры русских, украинцев и белоруссов” в ХІХ – начале ХХ).

Погоджуюсь із тим, що був отой багатий грунт. Хохлому й Палех особисто сприйняла, бо мала можливість побачити в оригіналі. Прекрасно по-різному, та Петриківка — по-своєму, що зазначається й у коментарі про село, відоме здавна своїми традиціями. Останні слід усвідомлювати. Книгу переказувати не годиться, бо варта вона вдумливого читання тими, хто хоче знати свій край, а надто ж — особами, кому належить викладати нашу історію сучасникам.

Творці медіапростору підтримали цю книгу й нагадали насамперед самим собі, що книга в даній ситуації — авторський подвиг. Презентація по-святковому — виклик часу через талант автора-упорядника та його команди. Ми ж від Різдва у низці дат, які впевнюють, що не хлібом єдиним. Допомагали нам у тому переконатись активісти другого акторського курсу Дніпропетровського фахового мистецько-художнього коледжу культури, які щедрували й колядували, читали вірші поетів із Петриківки й усім своїм поводженням обнадіювали в естафеті патріотизму ГРОМАДЯН УКРАЇНИ саме напередодні ДНЯ СОБОРНОСТІ.

Але подвигом є й системний вихід у світ видань, які можна передплатити й купити в роздріб. Про це ми говорили з колегами під час комунікування в офісі Дніпропетровської обласної організації Національної спілки журналістів України на тему, що в заголовку. Дніпровський Центр журналістської солідарності, очолюваний координаторкою Наталею Назаровою, мав до звіту відомості про волонтерство колег, які прибули до Дніпра й розповіли про повсякденну роботу. Створення медіаджерел інформації про те, що потрібно ЗСУ та евакуйованим до нашої області, сприяння розселенню та транзиту знедомлених і знедолених. Сприяння, зокрема, через насичення покинутих сільських „домушок” якимось та змістом побутування, щоб у людей була бодай надія не пропасти. Помити хатинку, зібрати одяг і меблі — виживаймо ж?

Що важливо: журналістам, які на місцях працюють впритул до аудиторії, довіряють. Передають гроші на підтримку ЗСУ, бачать кореспондентів там, де млинці й не тільки готують „вагонними нормами” та зустрічаються з „Інформфронтом”. Промовка „Біда навчить” наразі скоригована як „Війна навчить”. У нашому випадку йдеться про довіру медійному простору.

Поцінуймо, бо навчимось іти у світ великий від власного порогу.

Чи станеться таке?

Допоки йде у світ моє запитання, голова Правління ДОО НСЖУ Олексій Ковальчук продовжує сприяти журналістам, які знедомлені, через реальне розселення, а Микола Чабан по-волонтерському проводить екскурсії для тимчасово переселених, не лише журналістів. Воно ж психологічно позитивує.

Наталія АБРОСИМОВА

P.S.

Повертаючись до перших рядків цієї вільномікрофонної промови, зауважу: високоморальний профі на ниві слугування слову завжди є благодійником. Адже йде „в люди” від презумпції правди, з бажанням допомогти зорієнтуватися в часі й просторі та підтримати в ту мить, яка є доленосною. Було ж воно, було: до редакцій зверталися за істиною в останній інстанції й через метод журналістського розслідування досягали саме істини. Ми дбаємо про те, щоб у часі й просторі цей метод був ефективним.