Дива півострова Огрінь

Землі, на яких розкинувся нинішній Самарський район Дніпропетровська, зокрема, території Придніпровська, Старої Огріні, Чаплів,  ще пам’ятають стоянки давньої людини, заможні поселення Київської Русі, зимівники запорізьких козаків.

Перше місто

Згадуючи часи заснування першого міста на території Дніпропетровська, слід сказати про те, що на лівому березі нинішнього обласного центру, при впадінні річки Самари в Дніпро (територія Придніпров­ська), ще в IX столітті існувало головне уличське слов’ян­ське місто Пересічень. Чому воно розмістилося саме тут? Бо то були заможні землі, а поруч із Дніпром пролягав знаменитий «шлях із варяг у греки». Він мав важливе торгове та військово-стратегічне значення для давньоруської держави. На жаль, через зведення Дніпров­ської ГЕС у 1932 році, значна частина території старовинного поліса опинилася під водою. Тож нині історикам, аби остаточно довести існування тут Пересічня, слід чимало попрацювати. Все ж проведені археологічні дослідження дали вагомі результати. Під час них виявили слов’янське городище з кількома квадратами міста, до якого входили: напівземлянки, майстерня з виготовлення мідних котлів і кілька майстерень із виробництва скла. Однак до сьогодні ніяких міських стін не знайдено. То чи означає це, що жителі Пересічня не мали ворогів? Старовинні літописи свідчать про інше: недруги уличів зазіхали на їхні землі, і мешканці давнього міста змушені були тримати облогу варягів.

Зазіхання ворогів

Тож, імовірніше, укріпні споруди все ж існували на території нинішнього Ігренського пів­острова. Та вони не були штучними: розташовувалися з урахуванням особливостей місцевос­ті. Колись уся територія сучасного ж/м Придніпровськ, селища Чаплі і частина Старої Огріні були єдиним скелястим островом, що мав мальовничі урвища та омивався з одного боку річкою Шиянкою, з іншого – Дніпром. Тож Пересічень був справжнім природним містом-фортецею. Коли приблизно 940 року його хотів захопити воєвода князя Ігоря Свенельд із варязьким військом,  ворогові були непереливки: жителі Пересічня впродовж трьох років мужньо стримували облогу. Підкорити місто для варягів було неабияк важливо – це відкривало їм шлях Дніпром. Урешті, місто скорилося та заплатило загарбникам данину. У XIII столітті Пересічень знову було осаджено й зруйновано, та невдовзі його поновили. Але вже не мало місто свого попереднього славетного статусу. Тут тривалий час існувало поселення бродників, які зай^­малися полюванням, риболовлею і торгівлею. Ось і запорізькі козаки згодом теж облю­бували ці щедрі на дари місцини: мали зимівники – рибалили, полювали на дичину, вартували на місцевих курганах.

Рай на землі

Із Придніпров­ськом сусідить селище Чаплі, що сьогодні є одним із найвіддаленіших районів обласного центру. Проте колись тут все було інакше. Мало хто з місцевих мешканців знає, що історія Чаплів нараховує кілька віків. Ще до офіційно визнаного Росій­ською імперією виникнення села в XVIII столітті, тут стояли заможні вольні козацькі хутори. Із 1780 року села Огрінь та Чаплі належали князю Прозоров­ському. Підприємливий господар часу не гаяв і облаштував тут справжній бізнес-комплекс: суконну і шкіряну фабрики, цегляний завод та ще й винокурню, бо полюбляв вино. Ще в Чаплях розміщувалися два водяні і два вітряні млини. Місцеві жителі виявилися працьовитими, тож Прозоровському доводилося лишень гроші рахувати. Та й тутешні села роз­вивалися.

Наприкінці ж XIX – початку ХХ століть ці землі перейшли у власність Іларіона Івановича Воронцова-Дашкова – видатного державного діяча останнього періоду Російської імперії. Він теж не обійшов увагою промислово-економічні можливості Чаплів. Тож головна економія всіх дніпровських маєтків графа Воронцова-Дашкова знаходилася саме при Чаплях. Тут були: кам’яний маєток управителя, контора, численні комори, стайні, сараї. Працювали велика лісова пристань, лісопильний завод, сукновальня, водяний млин, дві каменоломні та завод племінної худоби. Тож Чаплі до революційних подій і до побудови ГЕС були своєрідним раєм на землі.

Загублені в часі

Загалом в Огрінській долині, що межувала з Шиянкою, зберігався певний мікроклімат, який допомагав добре наливатися винограду. А скільки птаства було в плавнях! Ось і свою назву хутір і село Чаплі отримали саме за велику кількість чапель, що водилися в цій місцині.

Та заможність земель і працьовитість жителів не захистили Чап­лі від руйнації. Перед революцією 1917 року село нараховувало вже 600 дворів і близько 3000 мешканців. Проте більшовикам цей розвинений центр був нецікавий. І гос­подарство Ігрені та Чаплів за них занепало. Ці місцини й донині, мов загублені в часі – ані транспорту гідного, ані доріг, та ще й води в колодязях немає.

Русло ж Шиянки в багатьох місцях замулене, вода часто затоплює будинки жителів. Такі-от, не князівські проблеми, мають Чаплі. Навіть пам’ятника славетному земляку Валеріану Підмогильному, одному з найвидатніших українських письменників 1920-1930-х,  досі в селищі немає. Та, сподіваємося, що часи розквіту Чаплів і території земель колишнього Пересічня ще попереду. Бо ж як що не навчимося поважати власне минуле та його героїв – не матимемо майбутнього.

Анфіса Букреєва