Дива зимові: чарівне та загадкове Водохреще (фото)

Напередодні Водохреща наші пращури свято вірили у дива й дотримувалися древніх традицій та ритуа­лів. Наприклад, незаміжні дівчата цього дня пекли пиріжки й виходили морозним вечором кликати долю; батько ж міг присмалити синові чуба, «щоб вовка не боявся». Та й це не єдине, чого дотримувалися наші прабатьки.

ДАВНІЙ ОБРЯД

Вечір напередодні Водохреща в народі має кілька назв: «Водо­хресний святвечір», «Голодна кутя», «Бабин вечір», «Голодний святвечір», «Другий святвечір»… Цього дня віряни від ранку аж до заходу сонця постять, до столу ж сідають лише після вечірньої служби у церкві. Перед самою вечерею усю хату українці окропляли свяченою водою та обкурювали зіллям. На столи виставляли 12 пісних страв, де найголовнішою була кутя. У давні часи перш ніж трапезувати господар проводив цікаве дійст­во з кутею. Набирав її у ложку і, ставши перед вікном або на порозі, закликав мороз, бурю чи вовка «куті поїсти». А в деяких регіонах, навпаки, наказували, звертаючись до злих сил: «Не дамо вам святої вечері! Будьте голодні, холодні, неприкаяні. Згиньте з голоду…». Звідси, вважають, і походить назва «Голодна кутя». Досі на заході України залишилася традиція підкидати кутю ложкою до стелі – на добробут та урожай.

У дохристиянські часи обряд «Голодної куті» спрямовувався передусім на вигнання сил зла, зими та морозів, на закликання здоров’я і достатку та ласкавої родючої весни (для цього ж з будинку виносили дідуха і спалювали, а попіл з нього збирали і відносили на город – «аби городина родила»).

Після завершення Святої вечері українці проводили ще одне сакральне дійство: клали ложки в одну миску, а зверху хлібину – щоб хліб родився! Потім господиня брала залишки страв, змішувала їх із борошном і запашними травами й господар частував ними домашніх тварин. Люди вважали, що в ніч на Водохреще худоба та навіть усе неживе отримує здатність говорити з Богом. Тож аби свійські тварини не нарікали Вседержителю на господарів, до тваринок треба ставитися з особливою повагою та передусім добре годувати.

На території козацької України, й зокрема на Січеславщині, діти або парубки часто бешкетували на Водохресний святвечір, їм дозволялося це, бо треба було «прогнати кутю». Тож хлопці гучно промовляли: «Геть, кутя, з покуття, а ти, узвар, йди на базар» і завзято стукали макогонами по воротах. До того ж не гребували й розбити господарям горщики! А хто мав рушницю, то тричі стріляв з неї, проводжаючи цим душі померлих.

Бо ж на «Голодну кутю» вже не запрошували предків, у цей час душі померлих повертаються «на той світ», тож аби вони не забарилися у хатах біля живих людей, їх проганяли.

НЕБЕСА РОЗКРИВАЮТЬСЯ

А ще українці у старі часи вірили, ніби опівночі перед Водохрещем відкриваються небеса. Тож о такій порі можна було дізнатися про своє майбутнє, загадати бажання, що обов’язково здійсниться. Вода в річках та озерцях у цей час чарівна: «грає», «хвилюється», стає живодайною.

Вважалося, що набрана з річки опівночі перед Водохрещем вона найбільш цілюща, тож її зберігали за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби. А ще розповідали: вода з 18 на 19 січня на якусь мить «перетворюється на вино», та таке воно смачне, що ніколи подібного не пила людина!

Дівчата та жінки ввечері вмивали обличчя цією водою, аби бути красивими і здоровими цілий рік.

Загалом, існує думка, що назва «Бабин вечір» від того пішла, що жінки найбільше ворожили на Водохреще. Дівчата відливали у воді віск, а з фігур застиглого воску розшифровували значення кожної з них.

Красуням хотілося дізнатися про своє майбутнє: чи подобаються комусь із хлопців? Практикували різні ворожіння: на чобітках, кілках у паркані, варениках тощо. Цікаве гадання на ножах і ложках. Їх підкидали в руці й приглядалися: якщо падав ніж – бути засватаною цього року, а як ложка – сидіти в дівках. Дивилися також на вуглинку, яку кидали у миску з водою: потоне – не засватає милий, лишиться на плаву – готуйся до весілля.

Ще водохресної ночі дівчата ворожили й «підслуховуванням» – здебільшого біля закритих дверей церкви. Котра дівчина почула вінчальний хор – це означало близьке весілля. Слухали розмови під дверима у сусідів. Якщо чули звук дзвіночка – це теж свідчило, що варто чекати заміжжя. А будь-якого глухого стукоту треба було остерігатися, він передвіщав недобре.

Свято Водохреща сповнене містики й тісно пов’язане з образом жінок. Наші пращури вірили, що тієї миті, як священник занурює хрест у воду, всяка нечиста сила вистрибує з річки і залишається на землі до того часу, аж поки якась із жінок не прийде на річку прати білизну. Коли ж брудне шмаття опуститься у воду, то разом із ним пірнають у воду і всі чорти, що мерзли на землі. Тому побожні бабусі не дозволяли своїм невісткам прати білизну упродовж цілого тижня після Водо­хреща – «щоб більше винищити нечистої сили від водосвятських морозів».

У древні часи українці в ополонку не пірнали. Наші пращури були благо­честиві. Вони передусім шанували святиню – освячену воду, до того ж мали цноту – роздягатися привселюдно було негідним поваги, та ще й на таке велике свято! Це вважали за ганьбу та зневагу природи і Бога. А ось випити натщесерце освяченої води було корисно. Та ще й побажати щастя та вдачі родині й Україні. Ось і ми так зробимо!

АНФІСА БУКРЕЄВА-СТЕФКО,
ФОТО АВТОРА