Дмитро Яворницький: літописець запорізького козацтва

Дмитро Яворницький був одним із перших, хто детально почав вивчати всю історію запорізького козацтва, дніпрових порогів та ратував за все українське, чимало докладав зусиль для відродження козацьких традицій у нашому регіоні. Він написав понад 1500 наукових праць. В обласному центрі в роки революції йому вдалося зберегти історичні артефакти у музеї, уникнути арешту та підготувати кілька книг про запорожців.

ЗАХОПЛЕННЯ ІСТОРІЄЮ

6 листопада виповнилося 168 років з дня народження українського історика, археолога, етнографа, фольклориста та дослідника козацтва, одного із засновників обласного краєзнавчого музею ім. О. Поля Дмит­ра Яворницького. Він народився у 1855 році в Харківській області. Майбутній історик походив зі збіднілого дворянського роду. Як зазначав сам Яворницький, серед його прадідів були козацький старшина та польські шляхтичі з Галичини. Його дід володів невеличким хутором «Яворницький» у Харківській губернії та належав до духівництва.

Батько був дияконом, а мати – простою селянкою. Батько навчив сина читати і писати. Вечорами він читав їм із сестрою книги, а мати співала народних пісень. Найбільший спогад дитинства – твір «Тарас Бульба» Миколи Гоголя. З нього, як зазначав історик, почалося його захоплення козаками, а співи матері посприяли тому, що юнак почав цікавитись фольклором. Перші записи народної творчості зробив у рідному селі. Яворницький навчався в Харківському повітовому училищі, згодом, за бажанням батька, вступив до духовної семінарії та, провчившись там три роки, залишив навчання і вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету, де вже на другому курсі почав ви­вчати історію запорізького козацтва.

КОЗАЦЬКИМИ ШЛЯХАМИ

Дмитро Яворницький був одним із кращих студентів на своєму курсі, тож після закінчення вишу став стипендіатом для підготовки до професорського звання. Він бажав і далі досліджувати тему українського козацтва, але керівництво навчального закладу наполягало на тому, щоб молодий стипендіат взявся за вивчення іншої теми. Він відмовився. За таку непокору був позбавлений стипендії та вимушений залишити науку і піти працювати викладачем історії у гімназії.

У 1882 році Дмитро Яворницький уперше вирушив в експедицію на місце, де існувала Запорізька Січ. Після цього упродовж 50 років щоліта мандрував землями колишніх Січей, проводив археологічні розкопки, записував пере­кази та пісні місцевих мешканців. Найбільше він полюбляв спілкуватись із вчителями, священниками, управителями маєтків, бо вважав, що вони знають більше місцевих мешканців або можуть порадити того, хто є старожилом поселення, знає багато легенд, приказок чи пісень. Кожна така подорож ставала пригодою для історика, іноді досить неприємною. Так, під час однієї з експедицій він захотів переплисти дніпрові пороги. Течія була досить сильна і Яворницький, випавши з човна, ледь не потонув. За 50 років він устиг побувати з науковими подорожами у Катерино­славській, Херсонській, Полтавській, Чернігів­ській губерніях.

ЕКСПЕДИЦІЯ В СЕРЕДНЮ АЗІЮ

У 1884 році в журналі «Киевская старина» було опубліковано низку статей Дмитра Яворницького з історії та фольклору. Після цього він підготував цикл лекцій «Про запорізьких козаків» та читав їх у Харкові, Катеринославі, Полтаві, Чернігові, Херсоні та інших містах. Ці читання були дуже успішними, Яворницький став відомим серед творчої інтелігенції. Виступ на Археологічному з’їзді в Одесі в цьому ж році зробив його відомим серед науковців, які високо оцінили його праці.

У 1888 році видав свою першу монографію «Запорожье в остатках старины и преданиях народа» та став викладати у жіночій гімназії. У 1891 році йому заборонили займатись викладацькою діяльністю через «пристрасть до історії Малороссии». Після цього він поїхав досліджувати Середню Азію, де проводив археологічні розкопки та долучився до створення в Самарканді музею, створив «Путеводитель по Средней Азии от Баку до Ташкента в археологическом и историческом отношениях», за який отримав орден Станіслава III ступеня та орден Бухарської Золотої Зірки III ступеня. Також учений працював там над книгою про Івана Сірка. У 1892 році друком виходить книга «История запорожских казаков», яку інші історики вважають «літописом» запорозького козацтва. А через три роки – другий її том.

ЖИТТЯ У КАТЕРИНОСЛАВІ

У 1902 році йому запропонували посаду директора Катеринославського обласного музею ім. О. Поля. Згодом заклад міг похизуватися однією з найбільших у світі на той час кількістю експонатів, що розповідають про побут і культуру запорозьких козаків та став одним із провідних музеїв країни. У 1905 році Яворницький заснував Катеринославську «Просвіту». У 1910-му взяв участь у підготовці Південноросійської обласної сільськогосподарської, промислової та кустарної виставки, яка відбулась у Катеринославі у тодішньому Казенному саду (нині це парк Глоби).

Під час громадянської війни (1917-1921) він охороняв музей від пограбування та зумів домовитись із Нестором Махном і отримати «охоронну грамоту» від нього. Дмитро Яворницький став одним із перших професорів Катеринославського університету – нині це ДНУ ім. О. Гончара. Для студентів навчального закладу він розробив курс з історії місцевого краю. Вчений читав лекції не тільки для студентів, а й для вчителів, які викладали у земських та церковно-приходських школах Павлоградського та Олександрівського повітів. У 1922 році очолив Катеринославське губернське архівне управління, але через два роки подав у відставку та зосередився на керівництві музеєм.

У 1928 році Яворницький видав книгу «Дніпрові пороги». У 1924 році був обраний членом-корес­пондентом Української Академії наук, а у 1929-му став її дійсним членом. У 1933 році був звільнений із посади директора музею та кілька місяців йому не виплачували пенсії. Аби мати гроші, вчений носив різні речі на ринок та продавав їх. У 1937 році Дмитро Іванович написав «Історію міста Катеринослава» та активно листувався з колегами та друзями, будував творчі плани. У 1937 році історика звинуватили в організації «контр­революційного підпілля» та ледь не заарештували. У серпні 1940 року Дмитро Яворницький помер у Дніпропетровську, де і був похований на міському кладовищі. Але в 1961 році його останки перенесено на територію Дніпропетровського історичного музею. До останніх днів учений дотримувався свого життєвого кредо: «Працюй, працюй… працюй на користь свого народу і на користь своєї Батьківщини…»

ЦІКАВІ ФАКТИ

Першу дружину Дмит­ру Яворницькому знайшла його мати. Це була вчителька музики Варвара Кокіна. Але шлюб довго не протримався і у 1885 році вони розійш­лись, але розлучення оформили тільки у 1915 році. Деякий час Дмитро Яворницький жив разом із донькою поета Якова Щоглова – Єлизаветою. Заради історика вона покинула чоловіка та поїхала з Яворницьким у Середню Азію. Та згодом вони розлучились. Причиною він назвав «дуже палкий та пристрасний характер» жінки. У 1918 році Дмитро Яворницький одружився із вчителькою Серафімою Буряковою. Вони вінчались у церкві Знамення Пресвятої Богородиці у Катеринославі.

Козацька тема «познайомила» Дмитра Яворницького з художником Іллею Рєпіним. Результатом їхнього спілкування стала картина «Козаки пишуть лист турецькому султану», де у центрі в ролі писаря митець зобразив самого історика.

Перебуваючи у Катеринославі, Дмитро Яворницький активно дослі­джував історію міста. Так, у 1937 році в одному зі своїх листів він підтвердив давню міську легенду про існуючі підземні ходи під Палацом студентів у парку Шевченка. Дмитро Іванович зазначав, що йому вдалось знайти вхід до підземелля та пройти кілька метрів, але подальше пересування було неможливе, бо тунель був завалений. Аби зберегти Преображенський собор від руйнувань, Яворницький пішов на хитрість. Храм хотіли зруйнувати та на його місці встановити пам’ятник Леніну. Тоді вчений запропонував історичну пам’ятку зберегти, а всередині облаштувати музей атеїзму.

Мало хто знає, але нинішня будівля готелю «Україна» – це колишній прибутковий будинок місцевого купця Миколи Хренникова. Він був меценатом та близьким другом Дмитра Яворницького. Планування конструкції будівлі вони розробляли разом, як і дизайн фасаду. Особливіс­тю будинку було те, що він нагадував будівлю часів Запорозької Січі – з шатровими баштами і кованими шпилями. Споруда була білого кольору, а під стріхою викладена майоліка і намальовано зображення козака із саб­лею та мушкетом. Дмит­ро Яворницький збирав не тільки народні пісні, а й записував стародавні українські слова, думи кобзарів, присвячені козацьким отаманам та запрошував на свої лекції кобзарів.

ТАМАРА БЄЛКІНА

фото з відкритих джерел