Фермер з Дніпропетровщини зберігає історії і традиції Присамар’я
Нинішній староста Василівського старостинського округу Губиниської селищної ради Юрій Анатолійович Писаренко – особа, можна сказати, історична, оскільки вважається першим фермером у Новомосковському районі, а може, й Дніпропетровської області. Але це досі не заважає йому вважати себе романтиком.
Йому тільки 60 років, 56 із яких живе у Василівці. Ще у щасливому радянському юнацтві, схильний до романтичних поривань душі, 17-річний Юрко задумує їхати на БАМ і, гордий, відправляється за путівкою на історичне будівництво до райкому комсомолу…
– У райкомі вручили жадані комсомольські путівки під бравурний марш, але не на БАМ, а в… Кривий Ріг, працювати різноробочим на будівництві Північного гірничо-збагачувального комбінату, – згадує Юрій Анатолійович. – Поселили до гуртожитку, видали спецівки, подорожні на харчування і відправили працювати. Через кілька днів від ошуканих «будівельників БАМу» майже нікого не залишилося. Придалося і захоплення фотографією – влаштувався фотографом на завод «Цивільної авіації», де два роки робив світлини. Урешті-решт, повернувся у рідне село.
Працював у колгоспі обліковцем, вступив до Дніпропетровського технікуму електрифікації сільського господарства. У цей час приїхала знайома з-під Норильська, де будували Курейську ГЕС. Надихнувшись її розповідями про красу заполярного краю, кидаю навчання і їду туди. Вражень було маса. Закохався в ті краї, де дев’ять місяців зима з північним сяйвом, що досі туди тягне. Коли повернувся додому, знову пішов до колгоспу працювати електриком.
А ось розповідь Юрія Писаренка, як він став першим на Новомосковщині фермером. «Наприкінці 80-х почало розвиватися приватне підприємництво, куди мене тягнуло, немов магнітом. Оскільки я людина сільська, то обрав фермерство. У 1991 році, на пару з іншим охочим односельцем, першими в Новомосковському районі отримали в довічне користування по 45 га землі під фермерське господарство. Це була колгоспна земля, яка вважалася мало не найгіршою в районі. Завдяки різним податковим пільгам, фондам фермерської підтримки та банківським кредитам, що отримувались із боєм, якось вдалося вижити, закріпитись, «оперитися» і зберегти господарство. Тоді я й почав осягати далеко не романтичні ази агрономії, механізації, бухгалтерії, економіки та навіть банківської справи».
Але не завжди складалося все гаразд. Через деякий час настав тяжкий період, коли фермер Писаренко підробляв водієм шкільного автобуса… А першу і невдалу спробу стати головою сільради він зробив 15 років тому. З відчаю не розлютився, не став пиячити, а вдарився в… суспільне життя Василівки – організував загін з охорони громадського порядку в селі. До речі, теж один із перших у районі.
– На наступних виборах, 2010 року, мені не вистачило лише двадцять голосів. І я зрозумів, що мене пітримало багато людей, і коли так, то це означає, що я живу правильно. І вже на виборах 2015 року я обігнав усіх своїх конкурентів на 130 голосів. Хоч як дивно, на мою думку, головування у сільській раді також можна прирівняти до поняття романтики: щось корисне зробити для села, для селян – у наш час нелегко, але… романтично, – впевнений тодішній голова Василівської сільради, а зараз староста Писаренко.
– Поступово почало виходити: за власний кошт у центрі Всесвятського, Андріївці та Василівці (села сільради) зробили пішохідні доріжки. А у Василівці – ще й бетонні 20-метрові сходи до школи, які місцеві називають сходами у майбутнє. Постійно посипаємо шлаком вулиці. Випросив субвенцію на капітальний ремонт Будинку культури, який плануємо розпочати в цьому році. Завершено освітлення вулиць в Андріївці, закінчуємо – у Василівці та Всесвятському.
Юрій Анатолійович і досі залишається романтиком – і не тільки душею. Зі своїм тезкою та однодумцем Юрієм Михайловим захопився зеленим туризмом, історією рідного краю, козацтвом. Організували кілька піших історико-туристичних маршрутів із ночівлею у наметових містечках, які, до речі, мають великий попит на Дніпропетровщині. В межах реставрації Василівського Будинку культури готує там приміщення під музей. Каже, що хоче щось зробити для збереження історії і традицій Присамар’я.
А ще Писаренко захоплюється польотами на дельтаплані, ходить з друзями в дальні морські походи на яхті, щотижня проїжджає мінімум 30 кілометрів на велосипеді. Мріє побувати у деяких країнах світу. Інша сфера – волонтерство. Продовжує їздити з товаришами в зону бойових дій на Донбасі, чим можуть допомагають. Нудьгувати ніколи. Головне – підтримка односельців, друзів, однодумців і, звичайно ж, підтримка вдома.
ЄВГЕН ЄВТУШЕНКО
