Григорій Сковорода: «Світ ловив мене, та не впіймав…»

Нещодавно виповнилось 300 років від дня народження українського просвітителя – гуманіста, мандрівного філософа-містика, богослова, поета, педагога і композитора літургійної музики Григорія Сковороди. Завдяки своїм байкам, пісням, філософським творам, а також способу життя він мав значний вплив на своїх сучасників і подальші покоління, через що його називали «Сократом».

РАННІ РОКИ

Григорій Сковорода народився 3 грудня 1722 року в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку (нині це Полтавщина), в козацькій родині. Батько, Сава Сковорода, був рядовим козаком, у мирний час займався шинкуванням і продажем вина. Після його смерті семирічного Григорія віддали до містечкової дяківської школи, а в 11 років він вступив до Києво-Могилянської академії, яка на той час знаходилась у самому розквіті. У першому класі діти вивчали церковнослов’янську, українську книжну та поль­ську мови і поступово пере­ходили на латину, яка була основною в подальших класах.

У 1735-1738 роках Сковорода продовжив навчання в так званих граматичних класах, долаючи прозові та поетичні твори саме латиною. Далі були класи поетики і риторики, а у 1739-1740 роках він почав вчити грецьку, німецьку й гебрейську (староєврейську) мови. Наступна «схема» передбачала клас філософії з вивченням діалектики, логіки, етики, фізики та метафізики, але у 1741 році Григорій, не завершивши клас філософії, пройшов у Глухові конкурсний відбір до придворної імператорської капели і вирушив до Санкт-Петербурга. Виконував партії альта в операх, літургіях, на різних урочистостях. Зокрема, співав на коронації Єлизавети в Москві в опері Гассе «Милосердя Тита».

Наприкінці серпня 1744 року разом з почтом імператриці прибув до Києва – «на поклоніння святим Божим угодникам». Вертатися до Санкт-Петербурга Сковорода не став: звільнився в чині «придворного уставника» і поїхав до Києва, аби завершити курс філософії у Києво-Могилян­ськіій академії.

ЧУЖІ КРАЇ

У 1745 році Григорій закінчив академічні «штудії філософії» і, бажаючи побачити чужі краї, завербувався до «Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору», якою керував генерал-майор Федір Вишневський, – найімовірніше як його компаньйон. Наприкінці серпня комісія вирушила з Києва і у 20-х числах вересня прибула до Угорщини. Крім Токаю, Сковорода відвідав Пресбург, Офен, Відень та інші навколишні міста, де спілкувався з ученими. Є припущення, що він побував в Італії й Німеччині, проте документальних підтверджень цього, як і можливого навчання в університеті Галле, немає. У Пресбурзі Сковорода міг ознайомитися з міс­тичними ідеями, які побутували в середовищі місцевої лютеранської громади.

У січні 1749 року Федір Вишневський помер: керівником «Токайської комісії…» призначили його сина Гаврила, і Сковорода вирішив повернутися в Україну. В жовтні 1750 року прибув з черговим транспортом вина до Києва, а звідти подався до Чорнухів, де нікого з його родини живими вже не було…

У ПЕРЕЯСЛАВІ ТА КОВРАЯХ

У 1751 році переяславський єпископ Никодим Сребницький запропонував Григорію Сковороді викладати поетики в нещодавно заснованому колегіумі. Сковорода погодився, але незабаром між ним і єпископом назрів конфлікт. Єпископ наполягав на дотриманні старих зразків викладання, а Григорій не погоджувався змінювати правила, написані ним для поезії. Владика образився і Сковороду вигнали. Після скандалу він деякий час жив у приятеля і дуже бідував. Тоді ж вирішив знову відновити навчання в Києво-Могилянській академії, вступивши на ­богословський курс, який передбачав 4-річне навчання і прирівнювався до вищої університетської освіти. Григорій провчився лише два роки.

Влітку 1753 року київський митрополит Тимофій Щербацький порекомендував його як гувернера для Василя, сина свого приятеля Степана Томари, маєток якого знаходився у селі Каврай Пере­яславського полку. Тут Сковорода (майбутній богослов) мешкав близько 6 років. Потім стався конфлікт: учень дав кепську відповідь на поставлене запитання, за що запальний Григорій назвав його «свинячою головою». Про це стало відомо матері хлопця, вона наполягла на покаранні і Томара звільнив гувернера. За протекцією одного з переяславських сотників, Сковорода разом з двома ієромонахами вирушив до Москви, а звідти до Троїце-Сергієвої лаври. Тут на нього чекав намісник Кирило Ляшевецький, який викладав богослов’я в лаврській семінарії й одразу запропонував теж стати викладачем.

Проте через небажання приймати монаший постриг та «постійну відразу до цього краю» Григорій категорично відмовився. До того ж Степан Томара умовив його повернутися до вчителювання у своєму домі де він згодом почав писати поезію, зокрема для збірки «Сад божественних пісень». Якось йому наснилися «різні людські прошарки зі суспільними й моральними вадами». Григорій сприйняв це як Богоявлення, почав розмірковувати над життям аскета й улітку 1759 року покинув Каврай. Його підопічний Василь Томара поїхав навчатися за кордон, але на все життя зберіг повагу і найтепліші почуття до свого гувернера.

ВІДМОВА ВІД ПОСТРИГУ

У тому ж році Сковорода прийняв запрошення викладати поетику в Харківському колегіумі. Тут віддавали перевагу природничим і точним наукам, поряд з латиною вивчали грецьку, німецьку, францу­зьку мови. Сковорода викладав з ентузіазмом, але знову стався конфлікт. Владика Йоасаф Миткевич мав на меті залишити його для духовної служби, вмовивши прийняти постриг, але марно. Через надокучливі наполягання Григорій звільнився.

Упродовж 1760-1762 років проживав на самоті в селі Стариця, доки не отримав повторну пропозицію єпископа Миткевича викладати в Харківському колегіумі. Навколо нього сформувалося коло шанувальників. Вони збиралися в домі Сковороди, читали античних авторів, писали вірші, співали, гуляли за містом у садах. Серед них був племінник протоієрея Петра Ковалинського – Михайло: саме він написав ґрунтовну біографію мудреця, на яку посилаються всі дослідники його творчості. За дружбу з ним Григорія в колегіумі почали цькувати.

Після смерті Миткевича, на посаду білгородського та обоянського єпископа призначили Порфирія Крайського, який відразу незлюбив філософа: дійшло до звинувачень у моральній розбещеності і духовній єресі. В результаті, у липні 1764 року Сковорода вдруге покинув Харківський колегіум і разом з Михайлом поїхав до Києва, де у друкарні Києво-Печерської лаври служив його двоюрідний брат Іван Звіряка. Там він укотре отримав пропозицію постригтися в монахи, аби стати стовпом церкви і окрасою господи, на що відповів: «Досить і вас, стовпів неотесаних, у Храмі Божому».

ЖИТТЄВІ «ВІДБИТКИ»

На життєвому шляху просвітителя траплялись різні події. Кожна з них залишала по собі знакові відбитки. Улітку 1767 року, перебуваючи в Курязькому монастирі в архімандрита Фео­фана Федоровського, вже немолодий Сковорода написав Ковалинському, що з ним трапилася «буря». Коли він проживав на хуторах біля Валків, у нього закохалася дочка відставного майора Олена, яку він навчав духовної поезії і співів. Загалом філософ почував себе стримано у товаристві красивих дівчат, але їй відповів взаємністю. Однак, коли дійшло до вінчання, Григорій не зміг відповісти, чи з доброї волі вступає в шлюб, і втік з-під вінця.

Незабаром він отримав запрошення викладати у «додаткових класах» Харків­ського колегіуму. Для цього написав трактат «Вхідні двері до доброго християнського життя». Однак відкриття «класів» не відбулося: щойно призначеному білгородському та обоянському єпис­копу Самуїлу Миславському, з яким Сковорода навчався у Києво-Могилянській академії, не сподобалися певні положення з його трактату. В результаті у квітні 1769 року філософ вже остаточно звільнився з посади викладача і більше ніколи будь-яких інших посад не зай­мав. Відтепер він обрав незнаний до того стиль життя, а саме – мандрівку, яка тривала чверть століття. Була вона була сповнена пригод, оповита переказами й легендами. У ній філософ ніколи не розлучався з Біблією, сопілкою чи флейтою, і своїми творами.

Слава про нього розходилася широко, і багато хто бажав його бачити й чути як речника великої правди… Його твори за життя не друкувалися, вони ширилися через переписування. Сковороді не треба було шукати читачів: прихильники навіть через газети закликали охочих читати. Останній рік життя мандрівний філософ прожив у селі Пан-Іванівка в домі колезького радника Андрія Івановича Ковалівського, який доводився вітчимом майбутньому засновникові Харківського університету Василеві Каразину. Помер Григорій Сковорода 9 листопада 1794 року. На хресті, що над могилою, на прохання самого Сковороди, написано: «Світ ловив мене, та не впіймав…».

ПОЛІНА ДМИТРІЄВА
(ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛ)