Христина Алчевська: «Мене не викреслите при всьому бажанні з історії ніяк…»
Цьогоріч виповнилося 182 роки від дня народження Христини Данилівни Алчевської – прогресивної української діячки народної освіти, засновниці й вчительки Харківської приватної жіночої недільної школи, яка віддала справі народної освіти майже шість десятиліть свого життя і залишила помітний слід у розвитку освіти та культури України. Незважаючи на антиукраїнську політику, яку проводили в Російській імперії, вона навчала жінок східних регіонів письма, літератури та історії України, усвідомлюючи важливість української мови.
НАУКА «ПІД ДВЕРИМА»
Христина Алчевська (Журавльова) народилася в 1841 році в повітовому містечку Борзня на Чернігівщині в сім’ї вчителя повітового училища Данила Журавльова. Її мати походила з сім’ї сина молдавського господаря, героя війни 1812 року, генерала Вуіча. Ази науки дівчинка «опановувала» під дверима кімнати, в якій семінарист, найнятий за п’ять карбованців, навчав грамоти старших братів, а ще самотужки вивчала за підручниками братів те, що вони проходили у гімназії.
Христина дорослішала в роки піднесення громадсько-педагогічного руху. Згодом родина переїхала до Курська, де вона почала відвідувати молодіжні народницькі гуртки і вперше спробувала власні сили на освітянській ниві – вчила грамоти селянських дітей. Водночас захоплювалась читанням забороненого у Росії журналу «Колокол», за підписом «Українка» таємно листувалася з Олександром Герценом і всіляко популяризувала в імперії його твори.
УСУПЕРЕЧ СИСТЕМІ
У 1862 році Христина Журавльова вийшла заміж за Олексія Алчевського, змінила прізвище і переїхала з чоловіком до Харкова. Слід зазначити, що Алчевський був непересічною людиною. За сучасною термінологією, він створив одну з перших у імперії промислово-фінансових груп, яка об’єднувала банки, металургійні заводи, вугільні шахти, рудники і транспортні компанії. Заснував «Олексіївське гірничопромислове товариство» і «Донецько-Юр’ївське металургійне товариство», яке володіло Донецько-Юріївським заводом, а також – металургійні заводи у Маріуполі. Він є засновником міста Алчевськ.
Олексій Кирилович і Христина Данилівна виховували синів – Дмитра, Григорія, Миколу, Івана і двох доньок – Ганну та Христину, які також залишили помітний слід в історії вітчизняної науки й культури. Дмитро став ученим у сфері природничих наук і промисловцем; Григорій – співаком, педагогом-вокалістом, популярним композитором. Ганна була художницею і викладала в жіночій недільній школі, Микола, юрист за фахом, став викладачем початкових класів у Харківській недільній школі, створив перший буквар для дорослих українською мовою, а ще був театральним критиком. Івана називали «королем тенорів»: за 16 років він виконав 55 оперних партій.
За стереотипом тих часів, освіта жінці була непотрібна, вона мала сидіти вдома та виховувати дітей. Христина Данилівна стала однією з перших, хто кинув виклик імперській системі. У 1862 році вона заснувала в Харкові першу недільну жіночу школу, яку утримувала власним коштом. Після заборони царським урядом руху «недільників» 10 червня 1862 року царський уряд заборонив рух «недільників» і Алчевська запросила учениць продовжити навчання в неї вдома.
Майже вісім років її жіноча недільна школа перебувала на нелегальному становищі. Офіційному відкриттю перешкоджали відсутність приміщення і вчительського диплома у Христини Данилівни. Та, врешті-решт, завдяки самоосвіті і ґрунтовним знанням із багатьох дисциплін, вітчизняної й зарубіжної літератури, розумінню мистецтва вона витримала іспит на право керувати недільною школою і викладати в ній. У 1896 році для школи було збудовано будинок вартістю 50 тис. карбованців – єдине власне приміщення серед усіх недільних шкіл Російської імперії.
У 1879-му родина Алчевських відкрила недільну школу, подібну до Харківської, в селі Олексіївка (нині у складі Перевальського району Луганської області), навчання в якій велося українською мовою.
ПЕРЕДОВІ МЕТОДИКИ
Офіційне відкриття Харківської приватної недільної школи відбулось 22 березня 1870 року в будинку міського парафіяльного училища. В різні часи тут здобули освіту 17 тисяч раніше неписьменних жінок. Навчання було безкоштовним, без будь-якої винагороди працювали і вчителі-ентузіасти, які були у захваті від ідеї Алчевської надати освіту звичайним кухаркам і прибиральницям.
Учениць поділили на три категорії: тих, хто не вмів писати; вмів читати, але не писати, та тих, хто потребував покращення своїх навичок. Крім офіційно визначених предметів, жінки вивчали правознавство, фізику, хімію, географію, українську історію, письмо, математику. Із задоволенням відвідували театри, виставки і брали участь у літературних читаннях. Учителі на чолі з Христиною Данилівною користувалися у своїй практичній роботі передовими освітніми методиками. Вони вдало застосовували звуковий метод навчання, розроблений видатним педагогом Костянтином Ушинським.
Також Алчевська широко популяризувала наочне навчання, започаткувала методику літературних бесід; пояснювальне та позакласне читання, центром якого була шкільна бібліотека, а також запровадила педагогічні щоденники для запису спостережень за розвитком психічного здоров’я учнів. Її методичні роботи стали підказками для педагогів тодішньої Російської імперії, а про професіоналізм «багатійки, що навчила схід України писати» розповідали навіть в Європі.
ЧИТАННЯ ЗА АЛЧЕВСЬКОЮ
Христина Данилівна повсякчас віддавала належне вивченню української мови, народної пісні, творчості українських митців, насамперед Тараса Шевченка. У 1899 році у Харкові встановили перший у світі пам’ятник Кобзарю – погруддя з дорогого білого мармуру роботи скульптора Володимира Беклемішева. Ініціював і фінансував його спорудження чоловік Христини – Олексій Кирилович.
У ті часи офіційно відкрити пам’ятник українському поетові було неможливо, тому він зробив це як приватна особа на власній території, де раніше було збудовано садибу. Після банкрутства Олексія Алчевського її довелося продати і подальша доля пам’ятника, на жаль, невідома.
Христина Данилівна згуртувала й очолила авторський колектив з укладання тритомного критико-бібліографічного покажчика «Что читать народу?», до якого увійшли понад 4 тисячі рецензій, відгуків, анотацій близько 80 авторів, учителів, викладачів, професорів і просто читачів на твори зарубіжної, української та російської літератури. Власноруч Алчевська написала 1150 анотацій.
Ще один тритомник, посібник «Книга взрослых», упродовж 1899-1917 витримав 40 видань. Вона є авторкою мемуарів «Передуманное и пережитое»; методичних статей з навчання дорослих та оповідань; укладачем «Каталога книг» для недільних шкіл. Також організувала в Харкові Товариство грамотності і першу громадську бібліотеку (нині Державна наукова бібліотека ім. В. Короленка); брала участь у створенні педагогічних експозицій на всеросійських та міжнародних виставках 1895 – 1893 років.
Діяльність цієї видатної жінки було відзначено багатьма найвищими нагородами – золотими та срібними медалями, почесними дипломами тощо, а ще її обрали віцепрезидентом Міжнародної ліги освіти.
ЖИТТЯ «НА ФІНІШІ»
На жаль, останні роки життя Христини Алчевської пов’язані з багатьма сумними обставинами. Передчасно овдовівши у 1901 році, вона витратила майже всі заощадження на сплату боргів чоловіка і жила завдяки допомозі одного з синів – Івана, за його ж кошт утримувала школу.
У 1917 році він помер, Христина Данилівна втратила і духовну, і матеріальну опору. До її особистого лиха більшовицька влада додала своє – забрала в неї школу і велику бібліотеку. Правда, призначила майже 80-літній голодуючій і бідуючій учительці пенсію, яка виглядала як милостиня: такою була винагорода за титанічну працю.
Христина Данилівна Алчевська пішла з життя 15 серпня 1920 року у віці 79 років. Її поховали у Харкові на Івано-Усікновенському кладовищі, місці спочинку відомих харків’ян XIX – початку XX століть. У 1970-ті роки його знесли «на користь» створення Молодіжного парку.
Алчевській «пощастило» бути перепохованою на Тринадцятому міському цвинтарі, заснованому в 30-ті роки XX століття. На надгробку великої подвижниці викарбувано напис: «Просвітителька народу Х. Д. Алчевська (1841-1920)». За часів масової безграмотності вона зробила працю задля просвіти девізом свого життя і до кінця залишилася вірною обраному шляху.
Розуміючи ціну здобутого, на схилі літ вона мала право написати: «Мене не викреслите при всьому бажанні з історії ніяк…».
– Ім’я Алчевської надано 28-му куреню «Пласту» – найбільшої і найстарішої скаутської організації України, мета якої – сприяти всебічному патріотичному вихованню і самовихованню української молоді.
– Також іменем Алчевської названо Борзнянську загальноосвітню школу I-III ступенів; Алчевську спеціалізовану школу №1; вулицю у Львові.
ПОЛІНА ДМИТРІЄВА
(ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛ)
