Ірина Липень: «Українці зі зла та люті можуть робити добро та красу»
Мешканка Кривого Рогу Ірина Липень відкрила для себе малювання рік тому. Жінка почала розписувати військові артефакти і тим самим допомагати нашій армії. Тубуси, гаубиці, гільзи набувають нового змісту. Зі смертоносних речей художниця створює артоб’єкти, зображуючи на них квіти, тварин, орнамент, розписуючи їх синьо-жовтими кольорами. Більше про своє захоплення Ірина Липень розповіла в ексклюзивному інтерв’ю «Вістям».
Під час виставки робіт у Києві художниця встановила рекорд України. Чоловік Ірини – волонтер, тож допомога військовим об’єднує їхню родину.
НЕЗВИЧНА ТЕХНІКА
– Пані Ірино, розкажіть, коли ви захопилися малюванням?
– У дитинстві ми всі захоплюємося і всі малюємо, але чомусь це триває недовго. У дорослому віці багато з нас вважає, що малювати не вміє. Так і я – не сподівалася, що цей вид мистецтва так зачарує мене. Однак виявила до цього інтерес уже під час повномасштабної війни. Не знаю, як правильно назвати техніку, в якій я малюю. Подобається зображувати те, що мене надихає. Відповідної художньої освіти я не маю. 26 лютого 2023 року.Від цього дня я й почала малювати. Це було не хобі, а, швидше, потреба, бо в мене завжди виникало питання: чим я можу допомогти нашим захисникам.
– Ваша справа зародилася під час повномасштабної війни, тому й роботи патріотичного спрямування. Які символи вам до вподоби зображувати?
– Оскільки зараз війна продовжується, то я мрію про мир і перемогу. Малюю все, що стосується мирного життя, передусім квіти, бо це – продовження прекрасного, продовження майбутнього, це аромат надії і радість душі. Як писала Ліна Костенко: «….а ти сій квіти, навіть якщо завтра буде кінець світу». Можливо, у когось і буде кінець світу, але точно не в Україні. Також я зображую українську символіку, бо це наше, рідне, і невід’ємне від нас. У моїх роботах присутня релігійна тематика і багато іншого.
– Ви перетворюєте жахливі, смертоносні речі на артоб’єкти. Що хочете донести людям через свої роботи?
– Мої роботи несуть подих життя, адже, попри те, що триває війна, життя продовжується. Ми повинні жити на повну, продовжувати допомагати нашим воїнам.
– Унікальність ваших малюнків у тому, що вони зображені на військових трофеях. Як виникла ідея такого формату?
– Усі роботи, які почала малювати з 26 лютого 2023 року, виконані на використаних артефактах війни. Це, зокрема, танкові порохові тубуси, порохові тубуси САУ «Нона» від гаубиці, різноманітні гільзи різних калібрів, уламки мін тощо.
– Де знаходите військові трофеї, які потім розписуєте?
– Мій чоловік – волонтер, тому такі трофеї він мені привозить, коли їздить до військових. Ніколи не знаєш, що можуть передати чи привезти з тих чи інших місць. Були трофеї з Херсонського, Миколаївського, Донецького і Харківського напрямків, із Часового Яру, Бахмуту. Юрій із перших днів війни допомагає як цивільним, так і нашим захисникам, евакуював багато людей із Херсонської області, ремонтували неодноразово техніку, купували та привозили військовим продукти харчування, медикаменти, ліжка, милиці, одяг, генератори, автомобіль і багато чого іншого.
ПОДИХ ВІЙНИ
– Скільки таких розмальованих трофеїв маєте у своїй колекції?
– За цей час було виготовлено більш як 200 робіт, зараз я вже і припинила їх рахувати. Колекції не маю, адже все, що розмальовую, представляю на виставках, багато донатять за придбані роботи. Бо люди розуміють, що рано чи пізно війна закінчиться, і той експонат, який вони придбали, вже буде як пам’ятка історії про те, що відбувалося. І це вже буде наша історія на довгі роки.
– Поділіться, будь ласка, описом одного з трофеїв, який вас найбільше вразив.
– Коли ми їздили до Борислава Херсонської області, у цей час росіяни почали обстріл зі сторони Каховки. Відчувши подих війни та смерті, я приїхала додому і намалювала на дошці свої думки.
УСТАНОВЛЕННЯ РЕКОРДУ
– У Києві відбулася виставка «Наш дім – Україна», в якій брали участь і ви. Розкажіть про неї детальніше.
– Це був досить потужний і масштабний захід.Виставку відкривали учасники із трьох міст: Кривий Ріг, Дніпро та Київ. Загалом було представлено більш як 500 робіт різних майстрів. Експозиція мандрує Україною. Там, де більш-менш спокійно, показуємо і виставляємо роботи, щоб люди бачили і розуміли, завдяки кому вони прокидаються тихим ранком, п’ють смачну каву, ходять на роботу, відпочивають, бо війна, на жаль, іще не закінчилася. Наша допомога потрібна захисникам, які за нас віддають своє саме найдорожче – життя.
– Ваших експонатів виявилось найбільше на даній виставці. Скільки робіт ви представили?
– До цього заходу ми з чоловіком не готувалися, бо перед Києвом виставлялися в місті Кропивницький, тому звідти помандрували до столиці. Було нелегко, виникало багато питань, але по можливості їх вирішували, як-то кажуть, на ходу. Із собою на виставку «Наш дім – Україна» ми привезли понад 100 робіт.
– Розкажіть, будь ласка, про рекорд, який ви установили. Як відбулася церемонія його фіксації?
– Виставка тривала із 19 до 24 січня включно. Засновник благодійного фонду Києва Юрій запросив експертів рекорду України. Вони зробили фіксаційний рахунок розмальованих артефактів і вручили загальний рекорд розмальованих трофеїв. Він складав 500 робіт. Потім експерт підійшов до експонатів, які були представлені від міста Кривий Ріг, і перерахував їх фіксаційним приладом. Я попередила експерта, що на нашій виставці є роботи інших майстринь, з інших селищ і міст України. За це ми їм дуже вдячні, що вони відгукнулися на пропозицію допомогти розмалювати артефакти.
Обов’язково хочу назвати їхні імена, бо це велика праця. Кожна з них вкладає в свою роботу душу, свої хвилювання та натхнення. Отже, це: Доценко Людмила (Дніпропетровська обл., м. Павлоград), Компанієць Ганна (Кіровоградська обл., м. Світловодськ), Соколова Міхаела (Херсонська обл., с. Чорнобаївка), Молдованова Ольга (Миколаївська обл., с. Ракове), Чіп Марина (Полтавська обл., смт Градизьк), Косих Ганна (м. Дніпро), Кліменко Любов (м. Дніпро), Радченко Ольга (м. Київ), Казанцева Олена (Дніпропетровська обл., смт Обухівка), Стаценко Тетяна (Херсонська обл., с. Іщенко), Філаткіна Світлана (м. Київ). Окремо моїх робіт експерт нарахував 87. 24 січня, після завершення виставки «Наш дім Україна» зателефонували чоловіку з Національного реєстру рекордів України і попросили надати в електронному вигляді заяву на рекорд і нашу домашню адресу. 30 січня ми отримали поштою сертифікат Реєстру рекордів України.
– Як часто ви берете участь у подібних виставках або аукціонах?
– За одинадцять місяців нашої праці на творчому фронті виставка експонувалась двічі у Кривому Розі, двічі запрошував Івано-Франківськ (Спілка художників та Палац Потоцьких), двічі виставлялася у Кропивницькому (Музей мистецтв), Львові (Центр Довженка), Києві (Центральний будинок художників, Національна спілка художників України), в інших населених пунктах. Усі кошти, отримані на аукціоні, перераховуються через благодійний фонд на потреби ЗСУ.
– Який артефакт плануєте розмалювати далі. Що на ньому хочете зобразити?
– Зазвичай я не планую, ідеї виникають спонтанно. Це залежить від емоцій, радощів або переживань. Донатити треба постійно, адже без нашої допомоги не буде перемоги та миру. Проте не слід забувати, що після перемоги також буде потрібна допомога, бо поставатимуть інші питання. Треба показувати світу, що ми всі зі зла можемо робити добро та красу.
МАРГАРИТА СОПІЛЬНЯК,
ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ ІРИНИ ЛИПЕНЬ
