Історія з життя: рятуючи собаку, врятував себе
П’ять років тому, похмурого січневого дня, Геннадій Стриженко повертався з відрядження трасою Київ-Дніпро. Коли під’їжджав до обласного центру, помітив на узбіччі припорошеного снігом собаку. Чоловік зупинив машину, поволі наблизився до нього і присів навпочіпки. Мабуть, почувши рипіння снігу, пес відкрив очі і жалібно поглянув на Геннадія. Він ледве дихав. Стриженко розгублено застиг. Коли тис на гальма, на думці було лише перевірити, чи собака живий. Він діяв, ніби на автопілоті. Але що робити далі? Зрозуміло одне – залишати тварину не можна.
Геннадій дістав із багажника ковдру, загорнув пса і влаштував на задньому сидінні. Дістав із кишені куртки смартфон і почав шукати найближчу ветеринарну клініку.
Вже за годину лікар оглядав постраждалого. Повідомив про відсутність переломів або інших значних ушкоджень. Але пес був знесилений, певно, тривалий час перебував без води та їжі. А ще – переохолодження, подряпини та забиті місця.
Слідкуйте за нами в Telegram та Instagram!
Стриженко забрав аркуш з усіма інструкціями по догляду, сплатив за прийом та знову почав «гуглити». Насилу відмовився від найлегшого рішення – відвезти собаку до найближчого притулку для тварин. Такий уже мав характер – не міг кидати справу на півдорозі. Тому знайшов ветаптеку та зоомагазин. Придбав ліки, корм, посуд, лежанку, повідець, декілька іграшок…
Коли із собакою на руках зайшов до квартири, відчував себе настільки знесиленим, що ладний був заснути поряд із новим другом прямо на порозі. Але зібрав останні сили і поніс його до ванної…
Вже коли чотирилапий був чистим, мужньо витримав лікувальні процедури, поїв і мирно сопів на лежанці, Стриженко кинув погляд на годинник – сьома вечора. Згадав, що минулої ночі майже не спав. І відображення в дзеркалі це підтвердило – під очима залягли темні кола, а бліде обличчя контрастувало зі смолисто-чорним волоссям.
«БЕЗЕМОЦІЙНИЙ РОБОТ»
Перш ніж приготувати собі вечерю, Стриженко зателефонував керівнику фірми і попросив відпустку. На іншому кінці слухавки дуже здивувалися – вже більше року Геннадій навідріз відмовлявся відпочивати… Без постійної зайнятості, телефонних дзвінків, імейлів та відряджень йому було надто самотньо та сумно. Минув рік і три місяці, як дружина пішла до іншого, відтоді його ніби підмінили. З веселого життєрадісного чоловіка перетворися на «беземоційного робота».
Раз на два тижні у Стриженка гостювала семирічна донька. Він як міг намагався налагодити з нею стосунки, але дитині було цікавіше дивитися мультики. І навіть якщо ходили до парку і кафе – розмови все одно не виходило. І ось тепер у Геннадія попереду два вільних тижні і один пес, якого потрібно вилікувати і знайти, кому віддати.
Прокинувшись уранці, чоловік не одразу зрозумів, звідки лунає тихе скавчання. Та через кілька секунд згадав події минулого дня. У вітальні зіткнувся з уважним поглядом пса. Раптом той почав вишкіряти зуби і гарчати. Хотів підвестися, але бракувало сил.
Чоловік присів поруч на підлогу.
– Гей, друже! Привіт! Заспокойся, я тебе не ображу. Найближчі дні поживеш у мене. Цікаво, якої ти породи?.. Схожий на вівчарку, але я не впевнений. Мабуть, потрібно придумати тобі прізвисько. – Стриженко потер чоло, розмірковуючи: – Може, Жучка? Хоча ні, ти ж хлопець! У дитинстві у сусідки на дачі був Тузик…
Здається, від лагідного тону пес угамувався, але після озвучення нового імені видав якийсь невдоволений звук. Напевно, «Тузик» йому не до вподоби. Стриженко перебрав у пам’яті улюблених книжкових персонажів – зупинився на імені Ремус. Цього разу пес обурення не виказав.
Того ж дня Геннадій відправив своїй помічниці з фірми фото «знахідки» і текст оголошення. Дав завдання розмістити повідомлення про знайденого собаку, де тільки можна, а також регулярно вивчати новини про загублених тварин.
СЛЬОЗИ РАДОСТІ
Подальші дні полетіли з блискавичною швидкістю. Ремус поступово звикав до нового господаря і почав відкликатися на нове прізвисько. Але в очах був сум – мабуть, згадував своє минуле… Швидко одужував і вже третього дня схопив із полиці ошийник із повідцем і став крутитися біля нового господаря.
Відтоді почали виходити по два рази на день у найближчий сквер. Спочатку Геннадія це обтяжувало. Але вже незабаром почав із нетерпінням чекати кожної прогулянки на свіжому повітрі. Вже і забув, коли так багато ходив пішки.
З Ремусом нудьгувати не доводилося… То він вихоплював із сміттєвого відра зім’яту пластикову пляшку і кидав її під ноги чоловіку, аби той долучався до гри. То підстрибував на місці і кумедно розмахував хвостом, коли Стриженко насипав їжу. Коли пухнастий друг зробив так уперше, чоловік зрозумів, як давно не реготав – у нього аж вилиці звело.
А ще Геннадій був здивований, коли спробував навчити Ремуса команд. Виявилося, що той знає їх усі. Хоча і не погоджувався виконувати без смачної винагороди. Також чоловік розчулено згадує, як пес уперше дозволив себе погладити. А невдовзі вже й сам почав підходити і буцати носом руку, доки той не почне його гладити… Це завжди викликало усмішку.
Стриженко так захопився доглядом за Ремусом – не зчувся, як настав день візиту доньки. Побачивши собаку, дівчинка побігла до нього з радісними вигуками. Дружина ж почала верещати: «Злата, не чіпай цю огидну почвару!» Чоловік, перекрикуючи їх, пояснював, що Ремус – добрий і лагідний пес. А ще заборонив дружині обзивати його домашнього улюбленця. Чотирилапий тим часом облизував руки дівчинці, бігав навколо неї, виляв хвостом.
Десь через пів години все ж таки вдалося вмовити колишню дружину залишити Злату. Такого чудового дня у Стриженка не було вже давно. Вони разом із донькою гралися і гуляли з собакою. Чоловік розповів, як урятував Ремуса і веселі історії про його витівки. Увечері дівчинка обійняла батька і подякувала за чудовий день – таке трапилося вперше з моменту розлучення з дружиною. Стриженко навіть не стримав сліз радості.
ЩАСЛИВИЙ МУНІ-РЕМУС
Плинув час. Геннадій так звик до собаки, що навіть забув про доручення, яке колись давав помічниці… Його життя з кожним днем ставало все кращим: стосунки з донькою налагодились, на роботі нарешті отримав підвищення, а ще він повернув собі життєрадісність.
Минула майже половина року, коли одного вечора до Геннадія з Ремусом у сквері підбігла схвильована панночка з вигуками: «Муні! Це ти!? Нарешті я тебе знайшла». Пес потягнув повідець до неї і почав привітно стрибати, намагався лизнути лице. Хвіст його тим часом працював у режимі пропелера.
Незнайомка, якою виявилася 30-річна Світлана, була впевнена, що це саме її улюбленець на ім’я Муні. І, зважаючи на реакцію собаки, фото з телефону та дату, коли вона загубила собаку, – перед Стриженком дійсно стояла колишня господарка його Ремуса і була рішуче налаштована забрати чотирилапого.
– А треба було раніше шукати! Тепер це мій собака, – занадто різко відказав чоловік, хоча за мить відчув сором за свій тон.
– Так я шукала! Поширювала інформацію про Муні, вивчала повідомлення про знайдених тварин. Оббивала пороги притулків. А ще з друзями прочісували вулиці. І ось нарешті! – проігнорувавши нечемність, не стримувала радості Світлана.
– Ну, тоді… – у розпачі розмірковував Геннадій. – Потрібно було краще за ним пильнувати.
– Ми з сестрою вигулювали Муні у сквері, коли мені зателефонували і терміново викликали на роботу. Віка сказала, що вони ще погуляють… А пізніше Муні погнався за кішкою і зірвався з нашийника. Так і загубився.
Як згодом з’ясувалося, помічниця Стриженка знехтувала завданням щодо пошуку власника собаки. Навіть оголошення не розмістила. Геннадій і Світлана тоді в парку ще довго сперечалися. Коли емоції трохи вщухли, жінка усвідомила, що якби не Стриженко, її улюбленець взагалі міг би загинути. А чоловік замислився, як важко було втратити такого друга, як Муні.
Випивши по горнятку кави і намотавши декілька кіл парком, прийшли до згоди, що Муні, він же Ремус, буде мешкати у них по черзі. Втім, через деякий час у цьому вже не було потреби.
Господарі щасливого собаки почали закохуватись одне в одного. Виявилося, що, крім любові до чотирилапого, у них було ще багато спільного – захоплювалися одними і тими ж книжками та фільмами, мали слабкість до подорожей, обоє мріяли створити сім’ю… Невдовзі вже утрьох оселилися під одним дахом. І донині вони щасливі разом.
Рятуючи собаку, Стриженко навіть не здогадувався, що врятує самого себе.
КАТЕРИНА ЧЕРЕДНИЧЕНКО
фото з відкритих джерел
