Комбат Турист: «Аби насипати рашистам по вуха, ми застосовуємо власні розробки озброєння»
…Ми були під Донецьком, десь на околицях. Я, лейтенант, тільки що прийшов у 25-ту бригаду. Мій підрозділ виконував завдання на передку. Тому ніхто з нами, молодими офіцерами, не сюсюкався – ми одразу поїхали приймати посади. Після чого виїхали на виконання завдання. Тоді, у 2016-му році, уже ніяких активних дій не було, ми вели позиційну оборону. Я керував взводним опорним пунктом. Коли перший раз пішли в сіру зону, робили мінні проходи. І ось, ми знайшли змішане мінне поле, там були ТМ-ки і гранати на розтяжках. Познімали і вже збиралися відходити, коли почули голоси. У бій ми не вступали, нас ніхто не бачив, відійшли. Згодом виявилося, що там знаходився ворожий склад боєприпасів і зброї. Ми це все забрали. На ворожій позиції нікого не було – сєпари приходили туди час від часу. Натомість навколо вони все замінували і були впевнені, що ніхто не пройде. Між нами і складом були ворожі позиції десь метрів за 30-40. Ми все зробили тишком, в пішому порядку та без квадрокоптерів – їх тоді ще не було…
Розповідь комбата Влада (Туриста) вражає конкретністю та енергетикою. У Дніпропетровській окремій бригаді Сил ТРО він чи не наймолодший командир батальйону, однак мислить та воює дуже креативно.
– Як давно вас призначили командиром підрозділу?
– Уже більше року. З травня 2022 року.
– А чому Турист?
– Коли я навчався в військовій академії в Одесі, мали одного вимогливого викладача. І ось, коли ми йшли на чергові стрибки з парашутом, то про тих, хто був без нічого (автомата, вантажного контейнера, шолома, бронежилета), він завжди казав: “Ви, як туристи”. Ми – старший курс, не першачки, багато бачили – були саме тими “туристи”, які вже не переобтяжувалися. Тобто викладач просто жартував, однак його гумор виявився живучим і потім прив’язався.
Зрештою, бойове псевдо Турист мені припало до душі. Можна провести паралель: я завжди без постійного місця проживання, постійно десь у роз’їздах. Справжнісінький тобі турист.
– Звідки ви родом?
– Луганська область, Петрівське, біля Красного Луча. Це окупована територія з 2014-го року.
– Як сталося, що ви обрали шлях військового? Це династія?
– Ні. Я виховувався у притулку. Потім в інтернатах. І після закінчення 9 класів, вирішив стати військовим.
– А хто вплинув на ваше рішення?
– Мабуть, хресний, адже він був поліцейським. Я пішов у військовий ліцей у Луганську. А в 2012 році вступив до Львівської академії Сухопутних військ. Звідти мене перевели в Одеську академію. У 2016 році я випустився.
– І одразу в АТО?
– Так! Я розпочинав офіцерську службу в 25-й окремій повітряно-десантній бригаді. Воював у Луганській і Донецькій областях, у Горлівці, Авдіївці, Щасті, Станиці Луганській…
– Як Ви потрапили у Сили тероборони?
– Мене комісували через стан здоров’я. На бойових я отримав травму – опік.
– Можете розповісти, що саме сталося?
– Противник застосував РСП (реактивний сигнальний патрон) – спеціально для того, щоб підпалити наші позиції. Було дуже спекотно, сильний порив вітру. У результаті наш взводний опорний пункт повністю згорів… Той день врізався у пам’ять: 2 вересня 2020 року. Один мій побратим загинув від опіків, два (в тому числі й я) отримали важкі травми. Після цього мене комісували. Нині я – інвалід другої групи. Пожив півроку цивільним життям і… почалася війна.
– І попри обмеження по медицині Ви вирішили повернутися в армію?
– Так. Вже 26 лютого попрямував у військкомат, де мені сказали, оскільки я обмежено придатний, то можуть відправити у зв’язківці або в стройову частину мобілізовувати офіцерів. Я навідріз відмовився, адже все офіцерське життя служив у полях. Коли звільнявся з 25-ї бригади, вже був командиром роти. Тому наполіг на посаді для себе згідно з ВОСом. На що мені відповіли: “Є ТрО!”. Я вирішив спробувати – пішов у Кам’янський тербат командиром взводу. Тоді ще «територіали» не виконували завдання на лінії зіткнення. За стандартом – виїжджав на блокпости. Потім мене призначили ВО командира роти, а згодом й командиром. Саме тоді з нас роблять ротно-тактичну групу, підсилюють засобами і відправляють у зону бойових дій. Згодом викликає комбриг і каже мені: «У зв’язку з тим, що штатний командир батальйону перебуває на довгостроковому лікуванні, я призначаю тебе в.о. командира батальйону з подальшим призначенням на посаду». На той час батальйон зайшов на передній край і вже виконував бойові завдання в повному складі.
– Ви відчули різницю: що означає командувати «територіалами»?
– Звичайно. Це – колосальна різниця. Усе вирішують кадри, а батальйони ТРО були сформовані з охочих цивільних. Практично всі посадові особи у нас – мобілізовані, кадрових, тих, хто служив, може один-два. Дуже важко пояснити цивільному, що він тепер в армії. Адже люди все життя були пекарями, слюсарями, водіями, юристами, бухгалтерами, а тут їм дали в руки зброю і дали наказ: захищати Батьківщину. В армії все будується за бойовими статутами, яких в ТрО ніхто не знав. Якщо нас у військовій академії до війни готували не один рік, то тут людей довелося адаптовувати та перелаштовувати на ходу.
– Пригадаєте перше бойове завдання у ролі комбата?
– Так. Ми зайшли у Времівку поблизу Великої Новосілки, що Донеччині. Був бій у населеному пункті, до речі, один із найскладніших за тактикою дій. І була мінімальна злагодженість підрозділу – її катастрофічно не вистачало. І тому все трималося на сержантах і солдатах, які пройшли АТО/ООС, і які мали якесь поняття про ведення бойових дій. Попри все у взаємодії з “Азовом” на той час ми зайняли частину Времівки і залишилися там стояти.
– Ви постійно намагаєтесь застосовувати нові засоби ураження – креативно воюєте…
– Так. З самого початку ми застосовували досвід АТО: “перекрути” – це, коли міну чіпляють на РПГ. А я окрім цього підкручував вогнегасники, вкладаючи в них по 3-4 кг пластиду. Це має дуже хороший фугасний ефект!
– Чи отримував Ваш батальйон іноземну зброю?
– Маємо крупнокаліберні кулемети іноземного виробництва та гранатомети багаторазового використання. Водночас зброю робимо самі! Наприклад, ми змайстрували невеликі реактивні системи залпового вогню “Партизан” на базі пікапа. Це суттєво підняло наші бойові спроможності.
– При проведенні батальйонної розвідки в основному працюєте з коптерами?
– Так. У нас не дуже вигідне положення, щоб ходити в пішому порядку.
– Які саме дрони використовуєте?
– Найпоширеніші – Mavic 3. Хоча є Matrice, БПЛА українського виробництва, які добре і далеко літають, FPV-дрони камікадзе. Застосовуємо скиди тощо.
– Чи є у вас кулемети на пікапах?
– Так. З ДШК, СВТ і «Браунінгами».
– І як себе показують “махновські тачанки”?
– Дуже добре! Ми їх більше використовуємо як протиповітряну оборону. До речі, за час перебування на Запорізькому напрямку ми вже збили два “Шахіди” і один “Орлан-10”. Останній – зі стрілецької зброї.
– Можливо, якісь плани щодо нових «сюрпризів» для російських зайд?
– Хочемо запровадити досвід застосування НУРСів, змонтованих на джипах та бронетехніці, який прийшов зі Сходу: Ірану, Іраку. Такі зразки багато разів модифікувались, в тому числі й в Україні. Ми зараз на початковій стадії: у нас є машини, є НУРСи. Вже домовилися, хто нам це робитиме. Пішли конкретні задачі – тобто є план і є кошти для цього.
Тобто, із новітнього – працюємо з тим, що є, що самі зробили: дрони-камікадзе, коптери-розвідники, мініРСЗВ – “Партизани”, НУРСи. В останній установці, до речі, буде 120 ракет в одному заряджанні. У сукупності всіх цих сил і засобів ми проводимо вогневу дію на точкові позиції ворога, яка реально працює. Бавовну росіянам гарантуємо!
– Вам ледь за 30? Ви напевно наймолодший комбат у бригаді?
– Мені 27 років. Напевно, що так. (Посміхається – авт.)
– Ангела охоронця Вам та Вашим хлопцям!
Інтерв’ю вів Руслан Ткачук
