«Людині потрібна людина»: розмова з керівницею ГО «Дніпровська ліга соціальних працівників» Оксаною Верешко
Соціальна робота – це не лише про допомогу, а й про віру, витримку та відповідальність. Пані Оксана, голова правління громадської організації «Дніпровська ліга соціальних працівників», розповідає про свій шлях у професії, виклики війни, роботу з громадами та людей, заради яких усе це має сенс.
— Пані Оксано, що у вашому особистому досвіді привело вас до соціальної сфери? Чи був момент, який визначив ваш професійний шлях?
— Мені здається, що мене до соціальної сфери привела сама доля. Коли я вступала до університету, обрала спеціальність «психологія та соціальна педагогіка», ще не до кінця розуміючи, що це означає на практиці. Під час навчання я занурилася у цю сферу глибше: проходила практику в центрі соціальних служб, бо в школах тоді психологів майже не було. Згодом мені запропонували роботу в Центрі соціальних служб для сімей, дітей та молоді — ще до завершення навчання. Так я й «зачепилася» за соціальну роботу. Як то кажуть, випадковості не випадкові.
— Які три цінності є для вас фундаментальними — як для людини і як для керівниці організації?
— Насамперед це взаємоповага — і до себе, і до інших. Друга цінність — любов у широкому сенсі: до справи, до людей, з якими працюєш. Я вірю, що добре можна робити лише те, у що ти закоханий. І третя — розвиток. Ми маємо постійно вчитися, бути відкритими до нового. Якщо не розвиваєшся — стоїш на місці.
— Що стало каталізатором створення «Дніпровської ліги соціальних працівників» у 2010 році?
— На той момент це була рекомендація ГО «Ліга соціальних працівників України». Уже тоді було розуміння, що громадський сектор може підсилювати соціальну сферу, впливати на її розвиток і давати більше можливостей. Саме тому організацію і створили — з відчуттям, що за цим майбутнє.
— Ви очолюєте організацію з моменту її створення?
— Ні, мені запропонували очолити організацію у 2016 році. Про перші шість років можу говорити небагато. Я переконана: будь-якою справою потрібно займатися повноцінно. Якщо це «за сумісництвом», великих результатів не буде. У той період наша команда розвивалася повільніше — але це був інший час і інші умови для громадського сектору.
— Чим, на вашу думку, «Дніпровська ліга соціальних працівників» відрізняється від інших ГО регіону?
— Кожна громадська організація унікальна. Наша особливість у фокусі на розвитку соціальних послуг і підсиленні громад. Ми працюємо з громадами, навчаємо, допомагаємо їм розширювати спроможність надавати якісні послуги людям. Наше завдання — щоб соціальні послуги відповідали реальним потребам людей і були доступними.
— Який найбільший виклик сьогодні стоїть перед соціальною сферою Дніпра та України загалом?
— Викликів дуже багато. Через війну кількість людей у кризі значно зросла і продовжує зростати. Потреб у допомозі набагато більше, ніж можливостей громад. Катастрофічно бракує фінансування, кадрів, ресурсів. Соціальна робота — емоційно й ментально виснажлива, з високою плинністю кадрів і низькою оплатою. Це ставить розвиток соціальної сфери у вкрай складні умови.
— Як повномасштабне вторгнення змінило роботу вашої організації?
— На початку ніхто не розумів, що робити. Я долучилася до гарячої лінії ЮНІСЕФ для сімей з дітьми, і ми побачили величезний спектр проблем. Згодом з’явилася можливість працювати безпосередньо в громадах — комплексно, довготривало, з психосоціальною підтримкою, індивідуальним супроводом сімей. Ми виросли з 4 громад у 2022 році до 24 — у 2025-му. Було важливо бути поруч не лише «на телефоні», а фізично — тут і зараз.
— Ви багато працюєте з ВПО. Чи є проєкт, який став для вас найуспішнішим або найскладнішим?
— Ми принципово не розділяємо людей на ВПО і місцевих. Усі потребують підтримки. Ми працювали і з переміщеними особами, і з місцевими вразливими сім’ями. Один важливий момент — у наших командах багато людей з досвідом ВПО. Це створює місток для інтеграції. Але окремого «проєкту для ВПО» я б не виділяла — для нас важлива кожна людина.
— Які результати співпраці з ЮНІСЕФ ви вважаєте найбільш впливовими?
— ЮНІСЕФ — наш найбільший донор. Завдяки цій співпраці ми змогли охопити близько 50 тисяч людей за два роки. Це була не разова допомога, а комплексна робота: соціальний супровід, психологічна, юридична підтримка, логопеди, наставники сімей. Ми дуже виросли — і професійно, і масштабно.
— Що для вас найважливіше у команді?
— Люди. У нашій команді немає байдужих. Багато хто прийшов, не знаючи, що таке соціальна робота, і закохався в неї. Це змінює світогляд. Навіть коли проєкти завершуються, залишається величезна кількість людей, які вірять у цю справу.
— Який урок лідерства для вас найважливіший?
— Мабуть, я ще в процесі навчання. Мене ніхто не вчив управлінню — я вчилася на практиці. Розумію, що ще багато чого потрібно опанувати. Але точно знаю: не можна зраджувати своїм цінностям. Помилки будуть завжди.
— Чи є помилка, яка стала важливим професійним уроком?
— Їх багато. Для мене це постійний пошук балансу між управлінням, делегуванням, контролем і людськими стосунками. Поєднати все ідеально неможливо — і саме тут виникають помилки.
— Як вам вдається зберігати внутрішній баланс, працюючи з людським болем щодня?
— Чесно? З балансом важко. Це постійні гойдалки. Бувають моменти повного виснаження. Але я думаю про людей, яким ще важче. Якщо в мене є ресурс — я мушу ним ділитися. Мене тримає фраза: «Настільки втомлений, що хочеться померти, але ти не можеш, бо любиш те, що робиш».
— Якою ви бачите вашу організацію через п’ять років?
— Ми хочемо бути опорою для громад у розвитку соціальних послуг, впроваджувати стандарти якості, впливати на престиж соціальної сфери. Соціальна робота має бути професійною, видимою і цінною. Ми готові працювати над цим — у регіоні й за його межами.
— І на завершення: історія, яка підтверджує, що ваша робота має сенс
— Одна з історій про сім’ю ВПО — мама з двома дітьми, одна дитина з інвалідністю. Ми надавали сім’ї комплексну підтримку. За рік вона змогла інтегруватися в громаду, відновити віру в себе, а згодом — приєдналася до нашої команди і почала допомагати іншим. Це доказ того, що соціальні послуги — не про безнадійність. Це про шанс стати сильнішим і йти далі.
Дар’я Любарська
