Майстер-сержант Григорій Безродний: «У контрнаступі кожен боєць має володіти всіма видами зброї»

Головний сержант батальйону майстер-сержант Григорій Безродний у своєму підрозділі – опора командування. Тому рішення надати слово цьому авторитетному військовому фахівцю, було прийняте не випадково. Вже на початку діалогу стає зрозумілим: перед тобою непересічна та щира людина і водночас досвідчений, вимогливий молодший командир, який прагне навчити, зберегти життя підлеглих.

– Григорію Володимировичу, як війна увійшла в ваше життя?

– З 2014-го року я пішов в «першій хвилі» і служити до 25-ї десантно-штурмової бригади.

– А до того ви мали військовий фах?

– Так, служив в армії з 1990-го року. Спочатку на строковій службі, потім 9 років  контрактником. Потім звільнився. У цивільному житті займався своєю справою. У мене був магазин «Вікна і двері». Зараз все закрив, тому що життя повернулося по-іншому, війна нас усіх підправила…

Брав участь у боях за Дебальцеве. Потрапив у засідку, був поранений. Потім пройшов реабілітацію і знову повернувся в бригаду.

Зараз у теробороні навчаю хлопців воювати, навчаю того, що знаю, того, що вмію. Допомагаю усім чим можу. На «нуль» я, звичайно,  піти вже не спроможний. Через черепно-мозкову травму – на ліках, тому можу допуститися помилок…

– Але тренувати ви можете? Досвід великий.

– Звичайно. У нас тут свій полігон. Вогнева, медицина, тактика ведення бою, розгортання підрозділу у складі відділення, у складі взводу. Батальйон отримує дуже багато бойових розпоряджень по «нулю», тому більша частина особового складу постійно на лінії зіткнення. Заняття проводимо у перезмінках.

– Як ви потрапили до тероборони? З початком повномасштабного вторгнення рф?

– Ні, я пішов раніше: коли тероборону почали лише організовувати. Родом я з Новомосковська. Одного разу мені зателефонували з військкомату, запропонували посаду інструктора. Я й не вагався. 6 січня надійшов наказ, що я прийнятий на службу. У січні ми ще встигли провести одне заняття з так званою «мабутою» (люди, які не служать, а залучаються на збори). Потім почалась повномасштабна війна. Ми приймали людей, формували їх у підрозділи. Я починав з головного сержанта роти.

– Згадайте, будь ласка, де ви застали 24 лютого.

– Я був удома в цей момент. Несподівано почув вибухи і все зрозумів. А потім зразу – телефонні дзвінки. Я – бігом на службу. Як з’ясувалося згодом, прилетіло в Гвардійське та Черкаське…

– Де пройшло перше бойове хрещення вашої роти вже у складі Дніпропетровської окремої бригади?

–  У Веселому, під Великою Новосілкою, що на Донеччині. Там зараз все розбомбили. Село переходило декілька разів з рук у руки, зараз воно в сірій зоні, нічиє…

У Веселому в нас були перші втрати в першій роті. Вийшов танк на позицію і розібрав весь бліндаж, в якому перебувало чотири людини. Він зробив три постріли і всі три, на жаль, були влучні. Бійців збирали по… частинах. Збирали чотири дні… Через ризик відкопувати загиблих побратимів пішли лише добровольці, досвідчені бійці. Але навіть їм було психологічно дуже важко.

– Чи помстилися російським зайдам?

– Так. У нас успішно працюють мінометники. Коли «орки» виходили працювати з АГСів, розвідка це засікла. Були віддані координати, і ми їх накрили. Розбили три точки з особовим складом, а також влучили у склад з боєприпасами. У нас гарний штурмовий загін. Командує ним Руслан Тарянік. Дуже гарна людина. Раніш був сержантом, але так як в нього вища освіта став офіцером. На сьогодні рахунку його підрозділу ще й склад БК, дві спалені БМП і жива сила противника.

…У березні цього року я отримав чергове звання і перейшов на вищу посаду головного сержанта батальйону. Командування довірило мені керувати сержантським складом всього батальйону.

– Це робота інструктора?

– Це робота на рівні замкомбата. Я повинен знати весь особовий склад, досконало – сержантський склад. Хто чим «боліє», у кого який настрій. Через сержантів я доводжу все, тому кожен з них має працювати на повну. Зараз ми переходимо на натовські стандарти, а в натовській армії офіцер командує з підвалу – на полі бою всі команди виконують сержанти. Головні сержанти рот, взводів безпосередньо приймають рішення у бою. Це дуже важка та відповідальна робота тому, що має бути досвід. Тому ми постійно навчаємося. Йде війна, але ми навчаємося!

– Чому ви навчаєте підлеглих?

– Я навчаю людей влучно стріляти, даю важливі ази домедичної допомоги при пораненні, тому що сам рятувався, коли був отримав бойову травму. Займаюся в основному зброєю як крупнокаліберною, так і малокаліберною. Також ремонтую її, якщо є така можливість.

Найголовніше до чого я прагну, щоб кожен військовослужбовець, який служить в нашому батальйоні, вмів стріляти з будь-якого виду зброї. Це рятує життя як його, так і його побратимів. Коли буде контрнаступ, і ми будемо займати позиції противника, впевнений, противник кидатиме багато зброї. Наші хлопці мають нею скористатись.

– Дякую за розмову.

Інтерв’ю вів Руслан Ткачук

P.S. Докладніше про розмову з майстер-сержантом Григорієм Безродним ви зможете почитати у першому випуску бригадного щотижневика «Козацька слава», який незабаром побачить світ.