Марія Капніст: «Не смійтеся зі старості тих, чиєї молодості ви не бачили»

Цими днями виповнилося 109 років з дня народження однієї з найяскравіших актрис театру і кіно, заслуженої артистки УРСР, красуні й “чудовиська”, графині, каторжанки й великомучениці водночас – Марії Ростилавівни Капніст. Вона з тих знаменитостей, за якими тягнеться довгий і таємничий шлейф долі. Зається, тог, що з рнею сталося, – забагато для одного життя, але все саме так і було.

З РОДУ «УРУС-ШАЙТАНА»

22 березня 1914 року в Санкт-Петербурзі, в особняку на Англійській набережній, який належав нащадку українського дворянського роду графу Ростиславу Капністу, народилася дівчинка Марія (повне ім’я – Маріетта). Граф володів землями у Хорольському повіті Полтавської губернії, був людиною заможною і мав власні погляди на політичну ситуацію в імперії. Допомагав фінансами революціонерам, сприяв у ввозі з-за кордону газети «Іскра».

Мати Марії, Анастасія Байдак, походила з роду кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка, якого турки називали «урус-шайтаном». Дівчинка стала п’ятою і найменшою дитиною в сім’ї. Мала сестру та трьох братів. Відповідно шляхетному званню отримувала й виховання – займалася музикою, вивчала історію та іноземні мови. В гості до Капністів приходили найвідоміші городяни, серед яких був і Федір Шаляпін, таємно закоханий у хазяйку дому. Співак звертав увагу і на юну Мірочку (так Маріетту звали рідні та друзі): давав їй уроки вокалу і хвалив перші сценічні роботи в домашніх спектаклях. Але красивим був тільки початок життя майбутньої актриси.

«ПРИСТРЕЛЬ ЇЇ…»

Після Жовтневого перевороту в 1917 році Капністи переїхали з Петербурга до Судака, в маєток бабусі. Тут теж були гувернантки, няньки та бонни, проте життя гіршало. Після захоплення Криму більшовиками у 1920 році граф Капніст, як і всі дворяни, мав відзначатися в місцевій управі. Згодом його звинуватили у допомозі Добровольчій армії та активній участі у повстанні кримських татар. Три тижні він провів у підвалі Судакської ЧК, а 13 січня 1921 року був розстріляний.

За словами Марії Капніст, тітку вбили на її очах. Дівчинці було близько шести років, але вона на все життя запам’ятала обличчя людей, які вдерлись до помешкання. «Один з них сказав іншому, вказуючи на мене: «Дивись, якими очима вона на нас дивиться. Пристрель її». Я закричала: «Ви не можете! У вас немає наказу!». Три тисячі людей розстріляли за одну ніч. На горі Алчак. Ніхто не знає, що творилося в Криму. Ми голодували жахливо. Мололи виноградні кісточки, … рятувалися дельфінячим жиром – один рибалка впіймав дельфіна», – зазначала актриса у спогадах. У тому ж році більшовики зруйнували маєток Капністів. Решті сім’ї вдалося уникнути страшної долі. Кілька років овдовіла Анастасія Дмитрівна викладала в Криму, аби щось заробити і прогодувати дітей.

НЕЗДІЙСНЕНІ МРІЇ

У 1927 році 13-річна Марія переїхала з Криму до Києва, де мешкала її хвора тітка. Закінчила тут трудову школу, але мріяла про театр, тому вирушила до Ленінграда, де вступила до теат­ральної студії Юр’єва при Ленінградському драматичному театрі імені О. Пушкіна. Згодом студію закрили і Капніст повернулася до Києва. Спробувала вчитися на фінансиста в інституті народного господарства, але покинула навчання, бо їй було «нудно». Остаточне рішення стати актрисою вкотре спрямувало до Ленінграда. Їй пощастило зі вступом до театрального інституту, з’явилися шанувальники.

Після вбивства Кірова у 1934 році почалася чергова чистка «неблагонадійних елементів», серед яких опинилась і Марія. По-перше, вона примуд­рилась відмовити у залицяннях самому Берії, який під час змагань на стадіоні звернув увагу на її розкішні коси й ефектну фігуру. По-друге, «додалось» дворянське походження: Марію Капніст виключили з театрального інституту і заборонили мешкати у Ленінграді. Далі були Київ, Батумі, знову Ленінград: доля не давала їй оговтатися.

АРЕШТИ І ТАБОРИ

У 1937 році Капніст уперше заарештували, але згодом відпустили. У 1941 році відбувся другий арешт: їй приписали «антирадянську пропаганду і агітацію, що містять заклик до повалення радянської влади» і засудили до 8 років виправно-трудових таборів. Термін вона відбувала у Тайшеті, Джезказгані та Караганді. Через непокору Марія зазнала нелюдських страждань. Неодноразово їй не давали їжі, вночі влаштовували допити, засліпляли або обпалювали лампою, кидали у крижану ванну, по-звірячому били і змушували до сексуального рабства. Одного разу вона вдарила по обличчю начальника табору, який не давав їй проходу. Щоб помститися, він наказав кинути дівчину в барак до карних злочинців: неважко уявити, який жах вона там пережила…. Красуня перетворилася на «страховисько» з обскубаним волоссям і шкірою, чорною від вугільного пилу: жінки втирали його в обличчя, аби захиститися від домагань.

У 1950 році, у тюремній лікарні Степлагу Марія народила доньку Радиславу (Раду). Її батьком був вільнонайманий поль­ський інженер, шляхтич, Ян Волконський, який працював у вугільних копальнях. Він був закоханий у Капніст, пропонував заміжжя, але вона відмовилась, бо не забула своє перше кохання, Георгія Холодовського, який усі табірні роки підтримував її посилками, що рятували від голоду. Коли Раді виповнилося три роки, Волконського розстріляли.

Після звільнення зі Степлагу Капніст направили на поселення в село Казачинське Красноярського краю. Рада ходила до дитячого садка, а Марія рахувала дні до остаточного звільнення. Якось вона побачила, що вихователька б’є її дівчинку. Звісно ж, не стерпіла, накинулася на жінку і добре відгамселила. За це отримала ще 10 років таборів, Раду ж відправили до дитбудинку. Згодом дівчинку розшукала табірна подруга Капніст – Валентина Базавлук, яка вже вийшла на волю. Вона домоглася її переведення до дитбудинку в Харкові, щодня відвідувала, а на вихідні забирала до себе. Також Базавлук поїхала до Москви: їй вдалося потрапити на прийом до Анастаса Мікояна і поскаржитись на незаконне ув’язнення Капніст. Завдяки його втручанню Марію звільнили у лютому 1956-го, на 8 років раніше зазначеного…

НЕСПОДІВАНЕ КІНО

Після звільнення Марія Капніст поїхала до Москви. На вокзалі її зустрічав Георгій Холодовський, але впізнав лише після того, як почув своє дитяче прізвисько. Перед тим вона і сама себе не впізнала, дивлячись у дзеркало в туалетній кімнаті поїзда, бо на неї дивилася незнайома, страшна стара… Потім вони дружили все життя, Холодовський пропонував одружитися, та не отримав згоди. У тому ж 1956 році Капніст поїхала до Києва. Зовсім не мала грошей, жебракувала, спала на вокзалах, у телефонних будках. Аби заробити копійку, бралася за будь-яку роботу. Перепробувала усе – від мітли двірника до масажу, якого навчилася у таборі. У кіно Марія прийшла несподівано. Якось у затертій фуфайці, з брудними руками стояла біля кас кінотеат­ру – думала влаштуватися хоч прибиральницею. Підійшов режисер Юрій Лисенко, запитав, у якому фільмі вона знімається і, не дочекавшись відповіді, запропонував роль у своєму фільмі «Таврія».

Про типаж актриси найкраще говорило її обличчя – віддзеркалювало стільки страждань, що це не могло не приваблювати митців. Актриса зіграла у понад 120 художніх фільмах і створила галерею гострохарактерних образів – муд­рих жінок, графинь,монахинь, відьом, циганок і чарівниць. У 1960 році стала штатною актрисою Театру кіноактора Кіностудії ім. О. Довженка, де їй діставалися переважно невеликі ролі та епізоди. У 1980 році Марію Капніст прийняли до Спілки кінематографістів України, а у 1988-му вона отримала звання – «Заслужена артистка УРСР».

НА ВЛАСНІЙ ХВИЛІ

Усі, хто знав актрису, стверджують, що вона існувала на власній хвилі – неповторна, ні на кого не схожа. У побуті була беззахисною, постійно втрачала гаманці, ключі, документи… В її квартирі завжди жили сторонні люди, і передусім ті, хто потребував допомоги. Марія Ростиславівна була дуже енергійною: у поважному віці мала рівну поставу, легко робила фізичні вправи, плавала у крижаній воді. Не терпіла лайливих слів і втручання у власне життя. Щойно хтось дозволяв собі зайве, – осмикувала його або замикалася в собі.

Одного разу сказала: «Не смійтеся зі старості тих, чиєї молодості ви не бачили». Після таборів артистка ніколи не користувалася метро та підземними переходами, які нагадували їй шахти Казахстану. Через це на початку жовтня 1993 року потрапила під колеса автомобіля, намагаючись перейти проспект Перемоги неподалік кіностудії Довженка. У швидкій допомозі шепотіла:«Водій не винен», а у дочки, що була поряд у реанімації, взяла слово гідно нести по життю свій рід. Лікарі не змогли врятувати Марію Рости­славівну: 25 жовтня вона пішла з життя. Похована у селі Велика Обухівка, що на Полтавщині, на родинному цвинтарі Капністів.

ДОВГООЧІКУВАНА РЕАБІЛІТАЦІЯ

У 1958 році постановою Верховного суду РСФСР вирок і всі рішення щодо Марії Капніст були скасовані, а справа – закрита, через відсутність складу злочину. В неї вкрали 15 років життя…

ПОЛІНА ДМИТРІЄВА
(ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛ)