Марія Пудовкіна: «Стала чемпіонкою світу, але цього мало»

Кажуть, що сміливцям підкоряються моря… А коли  поспілкуєшся  з 19-річною більярдисткою Марією Пудовкіною, чемпіонкою світу з більярдного спорту «Вільна піраміда», то напрошується висновок: не тільки сміливцям, а й цілеспрямованим, морально стійким, тендітним україночкам. Одним словом, таким, як криворожанка Марійка. В грудні на чемпіонаті світу в Томську вона виборола перемогу в двох росіянок, які багато років поспіль здобували пальму першості, і підкорила вершину світової більярдної піраміди. Про свої успіхи молода королева зеленого поля розповіла «Вістям».

Татова донька

– Маріє, чи змінив тебе більярд? Успіхи вплинули на твою вдачу?

– Напевно, ні. Коли я виграла чемпіонат світу, то перший місяць після перемоги мали втіху всі, хто мене знає: вітали, зустрічали з букетами та подарунками… Мама, тато, бабуся, дідусь пишаються мною. Та особливо на мій тріумф чекав батько, дуже… Два дні після перемоги мені треба було, щоб огов­татися, усвідомити те, що я – чемпіонка. А коли усвідомила, з’явилося бажання однозначно йти далі. Будуть турніри – будуть і результати. Нещодавно повернулася з Кубка України, що тривав у Рівному, де теж перемогла. Я стала чемпіонкою світу, але цього замало… Мені кортить здо-бути звання заслуженого майстра спорту міжнародного класу. Вже подала документи.

– Які чесноти виробив у тобі цей вид спорту?

– Передусім – це впевненість у собі, непохитна вдача, незламність, урівноваженість, яка є найголовнішою у цьому виді спорту, та й взагалі в будь-­якому: опанувати себе, перебороти хвилювання…

 – А як ти при­йшла у більярд?

– До цього виду спорту мене привів тато десять років тому. Він сам довершений гравець і тренер. Вважаю, що моя перемога – це його заслуга. Якби не тато, то ніяких досягнень не було б. Сталося так, що до Кривого Рогу при­їхав тренер і почав набирати дітлахів для навчання біль­ярду. На ту пору мені було всього лишень 9 років… Відтак мене тренував і тренує тільки батько.

– Вважаєш себе татовою донькою?

– Він мене більше виховував як спорт­сменку, і ті чесноти, які мають бути притаманні спортсменці, тато мені передав (посміхається).

Гравець, а не штукарка

– Марійко, маєш свої фішки в грі?

– Я не визнаю штукарства. Є біль­ярдисти, яким до вподоби всілякі штуки, а мені це просто нецікаво. Та й загалом не вважаю, що вони потрібні. Головне – вміти влучно забивати.

– З огляду на  ситуацію, що наразі склалася в Україні, чи були утиски з боку росіян під час чемпіонату в Том­ську?

– Споглядачі були хороші, вони не зважали на те, що я українка, а деякі росіяни вболівали саме за мене. Коли стало відомо, що я виграла чемпіонат світу, то підходили й вітали. До того ж не було ніякого зверхнього ставлення. Зі своїми суперницями-росіянками я розсталася нормально: крім спортивних цікавостей, нас нічого ані поєднувало, ані розділяло.

– Що закарбувалося в пам’яті під час цих змагань?

– Запам’яталися три перельоти (посміхається). Збірна України у нас була дуже сильна, тому переліт, утома далися взнаки. Один день нам дали, щоб призвичаїтися. Позасинали ми о п’ятій ранку за російським часом, а о восьмій уже треба було грати. Одне слово, надто напружений графік… Приходила з гри до готельного номера  і відразу лягала спати. Так промайнули 5 днів чемпіонату. На жаль, за браком часу та сил не бачила краєвидів та пам’ятних
місць. Як спортсменці, доводиться чимало подорожувати, втім, усі турніри одноманітні: зіграла – і до номера на відпочинок. Через страшенну втому й світу не бачиш, бракує часу на екскурсії. Хоча мандрівки мені до серця. Час­то ми літаємо до Росії, були в Білорусі, Німеччині… Наприкінці лютого вирушимо на чемпіонат світу до Єгорська, а в березні – до Казахстану.

Бажання і результати

– А як триває твій будній день?

– Тренуюся сама і треную людей різних вікових категорій. Одне тренування – від 2 до 4 годин. А на дозвіллі я залюбки ходжу в кіно, до кав’ярень, спілкуюся з друзями. Друзів у мене обмаль, але вони справжні…

– Улюблений трофейний кий маєш?

– П’ять років граю одним києм, і він мене цілком улаштовує. Близько трьох років тому я мала ще один, але рівень підвищився – довелося інвентар змінити.

– Які навички потрібно мати, щоб почати грати в більярд?

– Жодних. Може прийти геть «чиста» людина, яка навіть кия тримати не вміє. Найголовніше – бажання, а решта – прийде. Бажання є – будуть результати.

– Маріє, ти тварин любиш?

– Обожнюю! (Посміхається). Був у мене колись ротвейлер на прізвисько Бай, а незабаром планую завести лабрадора. Прізвисько ще не вигадала.

Штрихи до портрета Марії Пудовкіної:

Улюблені страви: пасти, салати, м’ясо.

Знак зодіаку: Риби.

Улюблений фільм: «Один день».

Ірина Павленко, фото з архіву Марії Пудовкіної