Михайло Мільман увічнив Україну на медалях

Відомий дніпропетровський архітектор та дизайнер Михайло Йосифович Мільман останнім часом захопився ще й виготовленням колекційних медалей – відчеканені ним є у кращих колекціях нумізматів Європи, Америки, Канади та Ізраїлю. Наш земляк та його друг й однодумець Олександр Забігайло – справжні патріоти України. Завдячуючи їх самовідданій праці та чудовим чеканним виробам про нашу країну, її непересічних особистостей усе більше дізнається світ. Сьогодні Михайло Мільман мріє, аби його медалі стали доступні кожному українцю та вільно продавалися в туристичних центрах нашої держави.

Творчий ­тандем

– Михайле Йосифовичу, Ви створюєте справжні чеканні мистецькі витвори – такі, якими можуть пишатися найвідоміші колекціонери світу. І все ж, чому чеканите їх саме на монетних дворах Франції, а не в Україні?

– На жаль, у нас це дуже дорого, та й складно потрапити на український Монетний двір. Ось і робимо медалі у Франції на двох заводах: у Паризькому монетному дворі (Monnaie de Paris) та Arthus-Bertrand. Загалом, ця країна виготовляє медалі та жетони дуже давно – десь із XIII сторіччя.

– Тож, виходить, що в Європі чеканити дешевше, ніж у нас?

– Справа в тому, що в 90-х роках у Франції відбулися зміни. Такий собі пан Файк вирішив зробити пам’ятні медалі «народними», доступними за ціною будь-­якому французу чи туристу-колекціонеру. Завдячуючи Файку, вони стали кош­тувати 2 євро. Нині у цій країні в рік у різних туристичних центрах пропонується десь 150 їх видів. У Парижі кожен десятий відвідувач собору Нотр-Дам де Парі купує медаль, тож цей храм за рік реалізує приблизно 800 тис. екземплярів. У Франції є навіть шоколадні лавки, що випускають такі вироби.

Французька Анна

– Сьогодні Ви також не тільки збираєте медалі, а ще й самі їх виготовляєте…

– Так. Ми вже виготовили близько 20 різних видів. Спів­працюю в творчому тандемі з Олександ­ром Забігайлом (він – менеджер наших проектів). Хотілось би за допомогою медалей більше відкрити Україну світові.

– Якою була Ваша перша чеканна робота?

– На честь дочки князя Ярослава – Анни з Києва. У нас є друг у Франції, який мешкає в маленькому містечку на кордоні з Бельгією. Він – один із нащадків Анни. Цю медаль ми зробили в 2012-му для нього та для всіх, хто цікавиться донькою князя Ярослава. Сподівалися, що Україну теж зацікавить наш виріб, та, на жаль, цього не сталося. Водночас, у Франції того року одразу 3000 медалей на честь Анни Яро­славівни були роз­куплені. Наша ж держава так замовлення й не зробила. Тож сьогодні у Франції колекціонери вважають, що Анна – французька медаль.

– Ви створили медалі, присвячені «Менорі» та «Арені-Дніпро». Вони корис­туються  популяр­ністю в нашій державі?

– Не так,  як на Заході. Не дуже багато таких місць, де можна їх придбати навіть у Дніпрі. Основні ж покупці – гості з Америки чи Ізраїлю. Буває, люди по п’ять-шість медалей одразу купують. Тоді звертаються до мене, бо не знають, де придбати.

– В Україні дорого бути колекціонером?

– У нас немає ринку медалей та монет, тому ціна не контролюється. Тож нині в Україні нумізматика – для обраних, вона не має масового характеру.

Духовні зв’язки

– Пане Михайле, розкрийте секрет, як відбувається Ваша робота над чеканними шедеврами?

– Вважаю, що треба заглиблюватись у історію, долю людей, на честь яких готуєш медаль – лише так можна створити щось гідне. Тож доб­ре ви­вчив біографію Анни Київської, відвідав у Франції місця, де вона жила. Загалом, хочеться відшукати духовні зв’язки між двома країнами, відкрити нашу державу через популяризацію її видатних людей. Задля цього ми створили й медаль на честь Сержа Лефаря, українця за походженням та одного із найвидатніших танцівників XX століття. Присвятили медаль Любавичському Ребе. Загалом, – багато ­зроблено заготовок різних виробів, та ось тільки не всі отримали життя, як, зокрема, не втілено ескіз до 200-річчя Тараса Шевченка. Українська влада взагалі не зацікавилась нашим витвором, а в Канівському музеї з сумом зазначили, що навіть на ремонт даху над своєю будівлею не мають грошей.

– Та чи такі значні кошти потрібні на замовлення партії виробів?

– Деякі наші громадяни й сьогодні прогулюють більше за вечір, ніж потрібно на виготовлення медалей тому ж Тарасові Шевченку. Якщо вже не робити на честь Кобзаря, чому не популяризувати наші туристичні центри? Зараз є два міста, які особливо часто відвідують мандрівники, – Львів та Одеса. Готовий безкоштовно зробити ескізи медалей на честь міста Лева, театру ім. Соломії Крушельницької, Оде­ського оперного театру, з Дюком де Ришельє. Хотілося б увіковічнити й наших сучасних героїв. У мене є ескізи медалей, що присвячені тій же Небесній сотні. Досі вони теж нікого не зацікавили в Україні!

– Що потрібно нашій державі, аби зрушити з місця?

– Щось робити бодай у туристичному напрямку. У Франції в кожному маленькому містечку чи селищі працює туристичний офіс. Там є люди, які нададуть гостеві всю потрібну допо­могу. Загалом, у Європі все для туристів: домінують гарні дороги, є де відпочити. В Україні – інакше. Зупиняється автобус біля кафе – працівники закладу поспішають замкнути туалет! Що вже казати про сервіс, інфраструктуру… В ту ж Умань щорічно приїздять біля тридцяти тисяч євреїв. Але ж з точки зору туризму там усе жахливо!

Та це не єдине таке місце в Україні, де бажано б провес­ти якісні зміни. Ось і в Дніпрі – чимало питань. Я народився й виріс у Дніпропет­ровську, тож місто знаю добре й бачу, як воно змінюється. Нині ми втрачаємо старі будівлі, а вони ж цікаві туристам, бо бережуть історію.

Географія виробів

– Ви часто буваєте у Франції. Як її громадяни нас сприймають?

– У наших народів – багато спільного. Майже всі французькі королі складали присягу на Євангелії, яке привезла з собою Анна Ярославівна. У багатьох знатних вельмож цієї країни, що мають древні титули – українська кров. У центрі Парижа, на бульварі Сен-Жермен, є такий собі український куточок зі сквером імені Тараса Шевченка. Там завжди свіжі квіти, стоїть скульптура Кобзареві, яку зробив наш скульптор Михайло Лисенко. Поруч знаходиться україн­ська греко-католицька церква святого Володимира Великого. Тут у неділю, в час богослужіння, дуже людно – збирається наша діаспора з усієї Франції.

– Для інших країн робите медалі?

– Так, замовляють. Свого часу співпрацювали й з Росією, та сьогодні принципово не робимо для них нічого. Одначе, співпрацюємо з Азербайджаном. Наступна спортивна першість Європи буде в 2020 році, одне зі змагань відбудеться саме у цій країні – в мене вже є ескізи медалі до данної події. Загалом, наші вироби можна побачити в Америці, Канаді, Європі, в Ізраїлі.

– Над чим працюєте сьогодні?

– Зробив ескіз медалі на честь 25-ї річниці Незалежності України, чекаю на рішення обласної влади. Також займаюся створенням медалі до Євробачення. Сподіваюся, що ці доробки побачать українці й зможуть мати у колекції.

Анфіса Букреєва,

фото з архіву архітектора