На Дніпропетровщині живе господар з цікавим козацьким родоводом
Є на Васильківщині село Дубовики, відоме вже тим,що його ще 250 років тому заснували і заселили заможні козаки на прізвище Дубовики. Серед них був і далекий прадід героя нашої повісті Петро Ілліч Дубовик, який одружився з кріпачкою – красунею Гашею, від яких і пішов нинішній рід.
Та давня родина мала і свій герб, який нещодавно відшукала в архівах сестра Віктора Анатолійовича Ірина, а на ньому зображені козацькі символи: підкова, шабля і стріла.
Тепер і правнуки знають, з якого роду вони прийшли у білий світ. Цим треба гордитися. Але ще чого не слід забувати – яку пам’ять про себе залишили наші трудолюбиві предки.
Так склалася і моя журналістська доля, коли познайомилася з молодим спеціалістом – агрономом колгоспу «Україна» Віктором Анатолійовичем Дубовиком, працюючи ще в районній газеті, ведучи радіорепортажі про хліборобські будні. Але далі роки збігали за роками і вже Віктор Анатолійович стає головою сільгосппідприємства «Україна», а потім головою СФГ «Україна -2000», і ми вже про нього, як про мудрого господаря, знімали сюжети у телепрограмах «Господар землі» і «На сільському меридіані».
Зараз у господарстві близько 3000 гектарів орної землі в обробітку; 400 пайовиків довірили свої земельні наділи Вікторові Дубовику, який разом зі своїми спеціалістами робить найбільше добро на землі – вирощує хліб. Таких хлібодарів слід називати годувальниками нації і цінувати за те.
Розмова з героєм нашої повісті розпочалася ще по дорозі до села Дубовики і говорив Віктор Анатолійович з гордістю і про обкошені узбіччя, і про чисті пшеничні поля,і дослідні ділянки соняшника й кукурудзи, і вже вслід підготовлений ґрунт під нову посівну.
А біля контори вже чекали спеціалісти на традиційну ранкову розмову з керівником (так званий наряд), щоб спланувати і цей суботній день, бо в косовицю у селян не буває вихідних.
Зараз СФГ «Україна-2000» веде першість по врожайності ранніх зернових і зернобобових у Васильківському районі. І головний агроном Руслан Козій сказав так:
– На 935 гектарах ми посіяли пшеницю, яка дала в середньому по 55 цнт/га, а на окремих полях – навіть по 67 цнт/га. Чекаємо результат на збиранні ранніх зернових – до 2,5 тисячі тонн.
Ячмінь сіємо для пайовиків і кукурудзу теж. Соняшник посіяли на площі 726 гектарів, який зараз дружно цвіте. Торік вперше спробували посіяти 60 га ріпаку, який дав по 35 центнерів з гектара. Цього року площу збільшили – 362 гектари дали в середньому по 30 цнт/га. Я вже працюю 10 років у господарстві «Україна-2000» і з кожним роком у нас стає все краще і краще. Недавно придбали ще один новий комбайн «Джон Дір» до трьох, які вже є. Є «Кейси» і є наш «Дон», який ми залучаємо до збирання технічних культур.
На жнивах працюють досвідчені механізатори: Микола Багаченко, Сергій Хорошилов, Сергій Касюта, Олександр Сігаєв (на «джон дірах»); Михайло Лихацький і Анатолій Іванічев (на «кейсах»); Юрій Мартиненко і Микола Шмигарь (на «доні»).
Уся техніка закріплена за механізаторами, які за неї і відповідають.
А ще ми зайнялися цікавою роботою – районуванням гібридів технічних культур, спостерігаємо за результатами ранніх і середніх строків достигання, за їх стійкістю до рослин – паразитів, і потім відбираємо для посіву на широких плантаціях.
А взагалі-то скажу так: з професіоналом, яким є наш Віктор Анатолійович, працювати набагато легше у нашій нелегкій селянській праці. Він справжній український господар.
А молодий агроном Олександр Дубовик, він же і старший син Віктора Анатолійовича, вже 4-й рік працює біля свого тата, пізнає нелегку науку спілкуватися з людьми за законами людяності.
– Для мене мій тато – це взірець керівника грамотного, досвідченого, вимогливого. У нас хороші люди, знаходжу з ними спільну мову. І завжди знаю, що тільки власним позитивом треба додавати енергії всім, з ким працюєш,як робить це мій тато.
Я знав, що моя доля – повторити його долю, теж стати агрономом і жити в рідному селі Дубовики.
От і цього року радий, що гарно себе проявили пшениці сорту «Подолянка», «Смуглянка», «Мудрість» і на круг маємо по 55 цнт/га.
Мені вже цього року допомагає і менший брат – Владислав, теж майбутній агроном. Він уже знає, як визначити рівень вологості зерна, яке зерно слід у першу чергу вивезти на елеватор. Обідами і вечерями для комбайнерів і трактористів, які працюють у полі з самого ранку до пізнього вечора, завідує моя старша сестра – Олена Костенко (Дубовик) у своєму сільському кафе разом з кухарками – Світланою Шевчук та Анною Янківською.
Отже, татові ніколи не буде соромно за нашу молоду династію Дубовиків. Ми його опора і надія. А ще мій тато цінує свою команду спеціалістів, які теж дають молоді уроки мудрості із свого багатолітнього досвіду: головний агроном Козій Р.Б., головний інженер Кузьменко А.П., завгар Фролов В.В., завгосп Піліпов О.М., енергетик Сухорученко Є. В. А з ними вже на посаді головного бухгалтера працює і моя дружина Юлія Дубовик.
А Віктор Анатолійович Дубовик, депутат Дніпропетровської обласної ради, який 26 років головує у рідному селі Дубовики, в день нашої зустрічі встигав відповідати на безконечні телефонні дзвінки і приймати односельчан з різними питаннями у своєму кабінеті. Для нашої ж розмови лишилася коротка година, але він сказав про те найголовніше, про що не повинні забувати всі люди:
– Змалку мене і моїх сестер – Ірину і Світлану привчали батьки до нелегкої сільської праці. Я знав, як господарювати біля корів і свиней, я знав і трактор, і комбайн, на яких усе своє життя працював мій батько – Анатолій Олексійович Дубовик, як полоти ланку цукрових буряків у колгоспі, де працювала ланковою моя мама, Галина Михайлівна. Тож поки вони були живі, завжди вчувався їхній голос: сину, роби так, щоб нас не соромив.
Їх уже немає з нами, але їхньої щедрої науки ми разом з моєю дружиною Світланою навчаємо і наших трьох дітей. А ще завжди, дбаючи про власних дітей і онуків, думаю, що залишу їм у спадок, думаю про дітей і онуків своїх односельчан, з якими виріс, живу і працюю.
Не було у нас фельдшерсько – акушерського пункту, занедбали бібліотеку, ніколи не було у Дубовиках своєї церкви, люди ходили у далеке село помолитися.
Тепер же можу сказати з гордістю: є в моєму рідному селі і новий фельдшерсько-акушерський пункт, є пошта, є бібліотека, де проведений інтернет і встановлено комп’ютери (між іншим подаровані Васильківською райдержадміністрацією у день відкриття церкви).
Зроблено дитячий майданчик і спортивний комплекс, посаджено дубовий парк. Це теж символічно: мине час і виростуть дуби в селі Дубовики, і обов’язково хтось згадає наші добрі справи.
Але найголовніше: ми з моїм сватом Анатолієм Сергійовичем Костенком, головою СФГ «Хутірське» Васильківського району, за рік побудували церкву, якій дали назву Покрови у пам’ять про мою маму і про всіх матерів, які дали життя своїм хорошим дітям. Сам владика Іриней освячував наш Божий храм 14 жовтня 2016 року, а нам із сватом вручили ордени Святої Церкви.
І пішов небувалий дощ, і пішла чутка по селу – це добрий знак Божої милості. Тепер кожної суботи веде богослужіння настоятель Васильківської Свято – Вознесенської церкви отець Сергій Гончар. А ще ось у жовтні у нас проходитимуть вибори голови Миколаївської об’єднаної територіальної громади з центром у Дубовиках, і ми вже будуємо нове приміщення. Сюди увійдуть три сільські ради: Миколаївська, Добровільська і Зеленогайська. У планах ще будівництво аптеки, аби люди не їздили аж у райцентр по ліки. Закінчуємо в господарстві будівництво нового ангара для зберігання свіжозібраного зерна, де теж працює спеціалізована бригада мого другого свата – Олександра Петровича Пріщенка. Бачте, як добре мати таку талановиту рідню. Село Дубовики живе, житимуть біля нього і менші села – Артемівка, Медичне, а ще – Бровки, Лиса Балка, Дачне, Краснощокове, бо їхні жителі у нас отримують щорічну плату за паї, яка сьогодні підвищилась майже вдвічі: з 8 тисяч до 15 тисяч гривень.
А скільки додалося робочих місць з появою новозбудованих установ! Можливо, молоді захочеться тепер і лишатись у рідному селі. На святі Івана Купала так багато було дітей, а це теж добра ознака. Мені ж разом із своїм колективом не хочеться зупинятись на досягнутому, хочеться, щоб пам’ятали люди добрі справи, робити які заповідали нам наші батьки, діди і прадіди на нашій же українській землі.
ЛІЛІЯ ДАНИЛЮК
