Над рейхстагом – прапор Перемоги, на очах – сльози

Берлінська операція в квітні-травні 1945 року посідає особливе місце в історії Другої світової війни, бо є фактом остаточного знищення нацизму в Європі. Частини Червоної Армії взяли штурмом останню цитадель гітлерівців – рейхстаг, і встановили над ним Прапор Перемоги. Своїми спогадами про те, як це відбувалось, із «Вістями» поділилась учасник бойових дій, жителька села Червоне, що в Солонянському районі Дніпропетровщини, Ольга Ляшенко.

Від Червоного до Берліна

Ольга Карпівна розпочала свою розповідь із жовт­ня далекого 1943 року. За її словами, радянські війська тільки-но звільнили Червоне від фашистських окупантів. Селяни зустрічали довгоочікуваних визволителів, наче близьких родичів. Пригощали їх, хто чим міг, обіймали, цілували. «На жаль, військові не могли затриматись у селі надовго, бо треба було швидше гнати ворога на захід. Армія потребувала медсестер, санітарів, зв’язківців, – підкреслила наша співрозмовниця. – Дізнавшись про це, дванадцятеро наших дівчат вирішили піти на фронт добровольцями. Серед них була і я».

Слід додати, що на той час Ользі Тригуб виповнилося лише 19 років. Гарна і тендітна, судячи зі старих фотографій, дівчина стала медичною сестрою. У складі медсанбату про­йшла кривавими фронтовими шляхами від рідного Червоного до самого Берліна. Ольга Карпівна не пам’ятає, скільком  пораненим допомогла вижити. Навряд чи вдасться «виміряти» й об’єм душевного тепла, доброти, слів співчуття та підтримки, якими вона ділилась із бійцями задля їхнього одужання. Про трагічні моменти, що довелося пережити, розповісти нам не змогла. Ковтаючи сльози, пояснила, що навіть через стільки років спогади надто важкі. Звісно ж, ми не наважились наполягати…

Довгоочікувана й вистраждана

З кожним днем війна наближалася до завершення. І ось, нарешті,  Берлін. На фоні квітучої весни місто ніби несло відбиток трагедії, яка зародилась у ньому і завдала стільки горя людству.

«Мене, сільську дівчину, вразила краса архітектурних споруд. Будівля рейхстагу мала декілька поверхів. На даху сяяв скляний купол – потім його розбили союзники. Неподалік знаходився театр, теж вражаючий архітектурою. Тут розміщався радянський шпиталь, в якому я працювала. Але ніяка краса не могла позбавити людей болю втрат і бажання закінчити війну, – продовжила розповідь Ольга Ляшенко. – Я чітко пам’ятаю події кінця квітня, жорстокі бої за Берлін. Гітлерівці чинили відчайдушний опір радянським військам: рейхстаг захищали відбірні частини СС. Під час штурму позиції наших і німецьких військових на поверхах приміщення змінювались по декілька разів. Так було упродовж ночі 30 квітня 1945 року. Всі у шпиталі з нетерпінням чекали нашої перемоги. Нарешті, вранці 1 травня ми побачили над рейхстагом рідний червоний прапор. Відчуття в цю мить було таке, наче повіт­ря перестало надходити в легені. Люди кричали, обіймали, цілували одне одного і… плакали – гірко, відчайдушно. Надто вже довгоочікуваною і вистражданою була Перемога».

Оновлене життя

Війна закінчилась, настала тиша… Така ж не­звична, як і визнання того, що треба починати нове життя. На відміну від багатьох бойових товаришів, Ользі Тригуб було куди повертатись: вдома на неї з нетерпінням чекали рідні. Зворотний шлях до них вона пройшла разом із час­тинами Червоної Армії.

Трохи оговталась і почала працювати – не цуралась ніякої роботи. Згодом познайомилась із Леонідом Кузьмичем Ляшенком і в 1947 році вийшла за нього заміж. Він також пройшов війну, як і дружина, мав високі бойові нагороди. Був тяжко поранений, отримав контузію. Через це хворів і Ольга доглядала за ним усе подружнє життя, сповнене любові й злагоди. На жаль, Бог не дав їм своїх діточок, тож вони обожнювали племінників, сусідських малюків – допомагали всім, чим могли. З великою повагою ставились до людей: коли Леонід Кузьмич пішов із життя, Ольга Карпівна залишилась сама, але не самотня. Тепер уже нею опікуються племінники. Односельці приходять до неї за порадою. Це не дивно, бо, незважаючи на свої понад 90, цій завжди спокійній і доброзичливій жінці є що сказати. Вона активна, всім цікавиться, багато читає, має власну думку щодо будь-яких подій і в рідному селі, і в державі. Мешканці Червоного щасливі тим, що разом із Ольгою Карпівною зустріли свято Великої Перемоги. Пишаються нею, бажають довголіття й спокійного життя під мирним небом.

Поліна Дмитрієва