Небо на долоні, або Як підкорити Говерлу

Жили собі у Карпатах двоє закоханих. Та не судилося їм бути разом: бо ж дівчина Говерла – дочка заможного мольфара, якій зовсім не під стать простий хлопець Прут. Аби розлучити люблячі серця, батько заховав доньку в гору. Щоб зняти чари, Прут мав вийти на вершину до світанку, але не встиг: сів на схилі та заплакав. І донині плаче ця ріка, що тече схилами Говерли… Сьогодні помилуватися карпатськими пейзажами з висоти пташиного польоту відправляються сотні туристів. Підкорилася красуня-вершина й корес­пондентові «Вістей»: пригод на шляху випало чимало.

На старті

Якщо ви уявляєте прогулянку до найвищої точки України справою легкою та приємною – мушу вас розчарувати – тільки-но будете на фініші – відчуєте себе справжнім героєм. Тож починаємо: на шляху у нас захоплюючі пейзажі, небезпечні схили, пронизливий вітер та адреналін на висоті 2061 метр над рівнем моря.

На «сніжну гору», як перекладається назва Говерла з венгерської, сходити почали ще у 1880 році – тоді було прокладено перший туристичний маршрут. Сьогодні ж їх три, вони діляться за рівнем важкості та часом. Ми ж обрали середній, що починається від спортивно-оздоровчої бази «Заросляк», куди, до речі, під’їжджають далеко не всі автобуси, мовляв, погана дорога. Саме так відповів наш водій, тож попрямували до «Заросляка» пішки. Півгодини – і ми на місці: на своєрідному старті маршруту розташувалися кіоски, де продають гарячі напої, сувеніри та їжу. Придбати тут можна і медальки «Я підкорила/ив Говерлу!»
Прямуємо далі й мріємо, як примірятимемо їх через кілька годин. Сходження на гору та спускання триватиме приблизно 6 годин.

Справжня зима

Саме час згадати про найважливіше – одяг та взуття. Від їхнього правильного вибору залежить, наскільки комфортним та безпечним буде підкорення Говерли. На вершині завжди прохолодно та вітряно, тож улітку не обійтися без куртки, на початку осені прихопіть із собою рукавички та шапку, взимку до списку додайте ще й термобілизну. Хоча наша подорож випала на вересень, на висоті  2061 м уже панувала справжня зима: останні 500 метрів покривав сніг, хоч грай у сніжки. На витривалість перевіряють і пронизливий вітер та туман. Найзручніше мати за спиною рюкзак, куди можна скласти найнеобхідніше, бо ж кожен зайвий грам під час сходження ніби подвоюється.

Ейфорія в повітрі

Маршрут, яким ми сходили на гору, можна умовно поділити на три етапи: на початку – прохолодний ліс, із кришталево чистими джерельцями, але замість стежки – порос­ле коріння дерев, що ніби утворило собою велетенські сходи. Піднімаємося ними і відчуваємо легку втому. Далі – гора Говерлянка, шлях до якої вкритий камінням, інколи зовсім нестійким. До речі, ще внизу, біля «Заросляка» в оренду дають спеціальні палиці, спираючись на які, можна полегшити собі підіймання. Робимо привал, озираємося – і дух перехоплює від краси Карпатських гір. Останні 300 метрів зазвичай даються найскладніше, сили майже немає, а в думках одне: тільки-но б дійти! Бо ж зупинитися за крок до перемоги, хай навіть над самим собою, вже не можна. Нарешті ми на місці: здається, ніби саме повіт­ря на вершині пронизане ейфорією. Тут співають пісень, танцюють (ще й від холоду), фотографуються на пам’ять, підкріпляються перед не менш складним спусканням, та просто святкують підкорення.

Понад хмарами

Дорога з Говерли видалася крутою та доволі екстремальною. Отриманий на вершині адреналін спочатку ніби несе на крилах, але згодом стає важко: втомлені ноги дають про себе знати. Обережно сходимо по величезному камінню: невже це стільки підіймалися?! На шляху можна детальніше роздивитися могутніх велетнів – гори: тут ніби небо лежить на землі, залишається тільки торк­нутися рукою.

Під час сходження впадає в око велика кількість людей: тут дорослі і малі, молоді й туристи похилого віку. Особливо здивувало моральне єднання – у поглядах, посмішках на вустах та протягнутій руці у важкий момент. Робимо останній привал перед фінішем і помічаємо джерело: вода у ньому виявилася кришталево чистою та смачною.

На ринку біля «Заросляка» – людно. Виснажені туристи зігріваються карпатським чаєм, глінтвейном та кавою. Час придбати сувеніри та подарунки: чого тільки тут немає! До речі, не забудьте нагородити себе медалькою, бо ж вам є чим пишатися!

Анастасія Парфенова