Невідомі факти: як стежками Дніпропетровщини ходила легендарна Марко Вовчок
Складними шляхами було переплетене життя видатної української письменниці Марка Вовчка (Марії Олександрівни Вілінської-Маркович): Москва, Петербург, Париж, Богуслав, Ставропіль, Нальчик… Одна з доріг привела авторку «Народних оповідань» на Катеринославщину. Про її перебування на землях Дніпропетровщини дізнавався кореспондент «Вістей».
Страшна звістка
15 листопада 1884 року за участь у революційному русі в Ростові-на-Дону було заарештовано старшого сина Марка Вовчка – Богдана Опанасовича Марковича, у майбутньому відомого математика, журналіста та громадського діяча.
Марія Олександрівна, вже досить відома на той час письменниця, доклала чимало зусиль, щоб зустрітися із сином, і це їй вдалося. Вона приїздить до Богдана у Ростов із Ставропілля, де тоді мешкала. Проте невдовзі Богдана Марковича направляють відбувати адміністративне заслання у с. Вільне Новомосковського повіту Катеринославської губернії (осінь 1885-го). За два тижні, 5 листопада 1885 року, його заарештовують та доправляють до новомосковської тюрми, де чоловік перебував довгих 16 місяців.
Марко Вовчок була шокована цією звісткою, яка і викликала у письменниці загострення старих хвороб. Після тяжкого серцевого нападу Марія Олександрівна таки збирається їхати до сина. Вітчим Михайло Дем’янович Лобач-Жученко пише Богдану, що боїться відпускати в дорогу Марію Олександрівну саму, тому її супроводжуватиме Женя Голубовська (майбутня друга дружина Богдана).
Листи та зустрічі
У перших числах нового, 1886 року письменниця приїхала до Новомосковська. Містечко на той час нараховувало близько 15 тисяч жителів. Вулиці були вимощені тільки в центрі, біля базарної площі. Новомосковськ залишався купецьким торговим центром, де в другій половині ХІХ століття почала бурхливо розвиватися переробна промисловість, проводились великі ярмарки на Соборній площі навпроти величавого Троїцького собору.
У похмурому вогкому замку й відбулася довгождана зустріч матері та сина. Побачивши його змарніле обличчя, Марія Олександрівна знову захворіла. 2 січня 1886 року вона повернулася до Києва й одразу звернулася до кращих спеціалістів, де й залишилася на лікування. Свого Богдана вона підтримувала листами, надсилала йому теплий одяг, книжки тощо.
Весна того року була дуже тяжкою для родини Лобачів. Про тодішній стан матері згадував у своїх спогадах Богдан Опанасович: «Марія Олександрівна повернулася після лікування у Богуслав, настав складний період в її житті. Пригнічений стан міг перейти в невиліковну іпохондрію, вона тижнями ні з ким не розмовляла, не виходила з хати, а при зустрічі з людьми її охоплював збуджено-нервовий настрій». Улітку захворів молодший син Марка Вовчка Борис. Наприкінці червня сім’я Лобачів переїздить у село Хохітва, до нового місця роботи Михайла Дем’яновича. У листах до Богдана Марія Олександрівна розповідає про їхню садибу на березі річечки Рось, про бесіди із місцевими селянами, життя домашніх. У радянські часи в будинку, де жила письменниця, розташовувався санаторій для дітей, хворих на туберкульоз. Марко Вовчок пише відомому юристу та адвокату А. Коні, сподіваючись, що заради їхньої давньої дружби він зможе допомогти у справі Богдана.
У грудні 1886 року новомосковський повітовий справник у щорічному звіті про осіб, котрі перебувають в’язниці, повідомляє, що Богдан Маркович знаходиться під арештом із 5 листопада 1885 року за вказівкою жандармського начальства. У графі «Атестація» помітив: «Ничего негожего не совершал».
Новий, 1887 рік Богдан Маркович зустрів у в’язниці. У листі матері пише «про неприйнятно тяжкі видовища, свідком яких мимоволі буваєш, коли живеш серед морально покалічених людей (злочинців)». 24 січня його було звільнено з-під варти і наказано вислати в Астраханський край під нагляд поліції.
22 лютого Маркович був нарешті звільнений, щоб відправитися етапом на заслання до Астрахані на три роки. Новомосковський повітовий справник Г. Гординський, очевидно, зацікавлений у пом’якшенні умов висилки Марковича, подає рапорт губернатору із проханням пояснити деякі питання, пов’язані з висилкою.
24 лютого Марія Олександрівна поспішає до сина у Новомосковськ. А через два дні письмово звертається до губернатора із проханням дозволити Богдану залишитися на певний час у Новомосковську, поки він не поправить здоров’я після в’язниці. Та губернатор – невблаганний, відповідаючи справнику Гординському, що Маркович повинен бути висланий етапом, «клопотання пані Лобач не можна задовольнити». Але якщо медогляд засвідчить, що Маркович хворий – його належить відправити під охороною за свій рахунок. Тричі оглянувши Богдана, тюремний та повітовий лікарі засвідчили, що за станом здоров’я Борис Маркович зараз не може бути висланий етапом. Як згадував онук письменниці Борис Борисович Лобач-Жученко, Марія Олександрівна, швидше за все, прожила цілий місяць у сина в Новомосковську. І тут же хвороба знову нагадала про себе, через що Марко Вовчок змушена була повернутися в Хохітву. Звідти 25 квітня вона пише дуже сумного листа сину: «Погано мені, лебедику, і, мабуть, краще не буде. Дуже схоже на початок кінця. Я сама бачу, що змінилася після Новомосковська». Письменниця просить сина написати, через яку станцію він поїде з Катеринослава, щоб вони могли побачитися.
Утретє Марія Олександрівна відвідала Новомосковськ 29-30 квітня 1887 року, щоб попрощатися з сином. 1 травня Богдан Маркович у супроводі урядника поліції виїхав із Новомосковська за маршрутом Ростов-на-Дону – Калач – Царицин – Астрахань.
Тяжкий спомин
Тяжкий спомин залишила Катеринославщина в душі Марка Вовчка. Та вже через десять років Марія Олександрівна назавжди покине Україну.
Останні роки життя письменниця прожила разом із чоловіком на Кавказі, в Кабарді. Померла 10 серпня 1907 року на хуторі Долинському і похована у себе на садибі. Міське начальство Нальчика та тодішньої Тверської області побоялися дати дозвіл на поховання її на міському кладовищі, щоб похорони не перетворилися на демонстрацію. В останню путь класика української літератури проводжали чимало кабардинців.
Нині колишній хутір Долинський – це зона відпочинку в місті Нальчику, теперішній столиці Кабардино-Балкарії. Традиційно щороку українська громада на Шевченківські дні збирається в Будинку-музеї Марка Вовчка, кладе квіти до пам’ятника українській письменниці, проводить різні культурницькі заходи.
Володимир Думанський,
краєзнавець