Новомосковська об’єднана ДПІ інформує
Статтею 134 Господарського кодексу передбачено, що суб’єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб’єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надавати майно іншим суб’єктам для використання його на праві власності, на праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших передбачених Господарським кодексом форм правового режиму майна. Майно, що використовується у господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників.
Пунктом 1 ст. 359 Цивільного кодексу визначено, що продукція від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходить до складу спільного майна і розподіляється між співвласниками відповідно до їх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Тобто чинне законодавство розглядає два способи здійснення господарської діяльності підприємством:
- одноосібно, коли право власності на вироблену продукцію належить тільки цьому підприємству;
- спільно з іншими учасниками, при цьому продукція набуває статусу спільної часткової власності всіх учасників договору про спільну діяльність на підставі умов договору.
Так, відповідно до п. 2 ст. 1131 Цивільного кодексу умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Отже, якщо сторонами господарського договору передбачено спільне виробництво без створення юридичної особи, результатом якого є отримання спільного продукту, право власності на яке належить усім сторонам у частках, передбачених домовленістю між ними, то така господарська діяльність розглядається як один із видів спільної діяльності, в результаті якої виникає право спільної часткової власності на спільно вироблену продукцію.
Господарською діяльністю з метою оподаткування є діяльність особи, пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, яка спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14.1 Податкового кодексу).
Облік результатів спільної діяльності ведеться платниками податку, уповноваженими на це іншими сторонами згідно з умовами договору окремо від обліку господарських результатів такого платника податку.
Отже, господарські відносини між учасниками спільної діяльності для цілей оподаткування прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів. Порядок податкового обліку та звітності про результати спільної діяльності встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
ОБЛІК У КОНТРОЛЮЮЧИХ ОРГАНАХ
Відповідно до п. 64.6 ст. 64 Податкового кодексу договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб повинні перебувати на обліку у контролюючих органах і на них поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначені цим Кодексом.
Водночас у контролюючих органах не обліковуються договори про спільну діяльність, на які не поширюються особливості податкового обліку та оподаткування спільної діяльності, визначені цим Кодексом. Кожен учасник таких договорів перебуває на обліку у контролюючих органах та виконує обов’язки платника податків самостійно.
Згідно з п. 2.7 Порядку № 1588 уповноваженій особі (оператору) за кількома договорами про спільну діяльність податковий номер присвоюється на кожний із зазначених договорів (угод) при взятті їх на облік згідно з цим Порядком. Податковий номер, наданий уповноваженій особі, не змінюється протягом усього періоду перебування на обліку в контролюючих органах відповідного договору.
Отже, виходячи з вищезазначених норм Податкового кодексу будь-які види договорів про спільну діяльність без створення юридичної особи, включаючи договори про спільне виробництво, виробничу кооперацію, з метою оподаткування мають перебувати на обліку в контролюючому органі та сплачувати податки, передбачені для них відповідними розділами Податкового кодексу.
Якщо дві чи більше особи здійснюють спільну діяльність без створення юридичної особи, то вони вважаються окремою особою для цілей оподаткування ПДВ у межах такої діяльності (пп. «ґ» пп. 14.1.139 п. 14.1 ст. 39 Податкового кодексу).
Порядок реєстрації платником ПДВ особи, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність, визначено Положенням № 1130. Особі, яка реєструється як платник ПДВ, присвоюється індивідуальний 9-значний податковий номер, який використовується для сплати податку.
Бухгалтерський облік
З 01.01.2015 р. договори про спільну діяльність без створення юридичної особи було виключено з переліку платників податку на прибуток.
Відповідальність за своєчасний та повний облік фінрезультатів спільної діяльності з метою оподаткування податком на прибуток перенесено з оператора спільної діяльності на кожного з учасників такої діяльності без створення юридичної особи.
Тому для визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток враховуються дані бухобліку та фінзвітності щодо доходів, витрат і фінрезультату до оподаткування всіх учасників спільної діяльності (абзац перший п. 44.2 ст. 44 Податкового кодексу).
Розглянемо порядок обліку для учасників спільної діяльності фінрезультатів від здійснення спільної господарської діяльності.
Так, відповідно до ст. 1 Закону про бухоблік господарська операція — дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства. Активами вважаються ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигід у майбутньому.
Порядок бухобліку та розкриття у фінзвітності доходів та витрат, набутих учасниками у результаті здійснення спільної діяльності, визначаються нормами ПБО 12.
Бухгалтерський облік спільної господарської діяльності без створення юридичної особи веде оператор спільної діяльності окремо від результатів власної господарської діяльності і складає окремий баланс та відповідні форми фінзвітності спільної діяльності без створення юридичної особи (п. 20 цього ПБО). Слід зазначити, що чинним законодавством не передбачено надання такої фінансової звітності оператора спільної діяльності до органів статистки та фіскальної служби.
Кожний учасник відображає у складі інших операційних доходів та інших операційних витрат свою частку учасника в доходах і витратах спільної діяльності без створення юридичної особи.
Водночас слід враховувати вимоги п. З розділу НПБО 1, відповідно до якого згортання статей активів і зобов’язань, доходів і витрат є неприпустимим, крім випадків, передбачених відповідними ПБО або МСФЗ.
Зазначимо, що ПБО 12 не передбачено згортання інших операційних доходів та інших операційних витрат для учасників спільної діяльності без створення юридичної особи. Тому такі учасники обліковують і розкривають свої частки в спільних доходах та витратах теж розгорнуто.
Таким чином, виходячи з вимог пунктів 19 та 20 ПБО 12 кожний учасник спільної діяльності без створення юридичної особи відображає розгорнуто у своїх облікових регістрах (на окремих рахунках аналітичного обліку) й у фінзвітності частку спільних доходів і частку спільних витрат, набутих в ході спільної діяльності, а не частку набутого спільного прибутку чи спільно понесеного збитку.
На підставі даних окремого бухобліку та звіту про фінрезультати оператора спільної діяльності частка кожного учасника у спільних доходах відображається на рахунку 719 «Інші операційні доходи», частка в спільних витратах — на рахунку 949 «Інші операційні витрати».
ОПОДАТКУВАННЯ
Податок на прибуток. Фінрезультат, що включає прибуток від спільної діяльності, буде перенесено учасниками до своїх декларацій з податку на прибуток у складі загального фінрезультату від усіх видів господарської діяльності.
На сьогодні Податковим кодексом не передбачено складання оператором спільної діяльності декларації з податку на прибуток та коригування фінрезультату до оподаткування.
Податок на додану вартість. Щодо порядку оподаткування ПДВ операцій з постачання товарів/послуг, що здійснюються договором про спільну діяльність, то такий порядок визначається нормами, передбаченими розділом V Податкового кодексу, без будь-яких особливостей. Характерною відмінністю такої діяльності є лише окремий облік таких операцій, який здійснюється відповідальною особою.
Зазначимо, що передача результатів виконаних робіт, наданих послуг платнику податку, уповноваженому згідно з договором вести облік результатів спільної діяльності без утворення юридичної особи, їх повернення таким платником податку після закінчення спільної діяльності та передача (внесення) виконаних робіт, наданих послуг як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також повернення послу, з метою оподаткування ПДВ вважаються операціями з постачання послуг (пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу).
При здійсненні спільної (сумісної) діяльності передача товарів (робіт, послуг) на окремий баланс платника податку, уповноваженого договором вести облік результатів такої спільної діяльності, вважається постачанням таких товарів (робіт, послуг) (пп. 196.1.7 п. 196.1 ст. 197 зазначеного Кодексу).
Таким чином, операції з передачі товарів/послуг на окремий баланс платника податку, уповноваженого договором вести облік результатів такої спільної діяльності, а також їх повернення є об’єктом оподаткування ПДВ.
При цьому особа — учасник спільної діяльності — платник ПДВ, яка передає до спільної діяльності активи, має визначити податкові зобов’язання з ПДВ. Якщо передача здійснюється учасником, який не є платником ПДВ, то такі зобов’язання не нараховуються та право на податковий кредит у особи — платника ПДВ, уповноваженої вести облік такої діяльності, не виникає.
При виконанні договорів про спільну діяльність податкова накладна складається особою, яка веде облік результатів такої діяльності та відповідальна за утримання і внесення податку до бюджету (п. 1 Порядку № 1307). Облік результатів спільної діяльності ведеться такою особою у загальновстановленому порядку окремо від обліку господарських результатів такої особи.
У разі припинення дії договору про спільну діяльність реєстрація платника ПДВ анулюється шляхом виключення з реєстру платників податку (п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу).
Анулювання реєстрації у такому випадку здійснюється на дату припинення дії договору про спільну діяльність. Рішення про анулювання реєстрації приймається контролюючим органом на підставі документа, який підтверджує припинення дії договору про спільну діяльність.
Як обліковуються фактичні вклади учасників
Кожен учасник спільної діяльності без створення юридичної особи відображає у своїх облікових регістрах (на окремих рахунках аналітичного обліку) й у фінзвітності:
- активи, задіяні у спільній діяльності, які він контролює, або свою частку у спільно контрольованих активах;
- зобов’язання, які він узяв для провадження цієї діяльності;
- свою частку в будь-яких зобов’язаннях, узятих разом з іншими учасниками щодо цієї діяльності;
- дохід або витрати, набуті в процесі спільної діяльності.
Відповідно до ст. 1134 Цивільного кодексу внесене до спільної діяльності майно, яким учасники володіли на праві власності, а також вироблена в результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ст. 356 Цивільного кодексу).
Згідно з визначеннями п. З НПБО 1 до активів належать ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигід у майбутньому.
Відповідно до п. 19 ПБО 12:
- вклади, внесені у спільну діяльність без створення юридичної особи, відображаються учасником у складі іншої довгострокової заборгованості або розрахунків з іншими дебіторами залежно від строку, на який укладено договір про спільну діяльність;
- вклади учасників в окремому балансі спільної діяльності без створення юридичної особи відображаються у складі інших довгострокових зобов’язань або розрахунків з іншими кредиторами залежно від строку, на який укладено договір про спільну діяльність.
Таким чином, сума фактичного вкладу у спільну діяльність, що належить учаснику на правах власності, відображається у складі іншої довгострокової заборгованості в активі балансу такого учасника — рахунок 183 «Інша дебіторська заборгованість» та одночасно в довгострокових зобов’язаннях в пасиві балансу оператора спільної діяльності — рахунок 55 «Інші довгострокові зобов’язання», якщо договір діє більше одного року, або рахунок 685 «Розрахунки з іншими кредиторами», якщо договір діє менше одного року (Інструкція № 291). При цьому суми набутих учасниками спільних доходів та спільних витрат відображаються кожним учасником у власному звіті про фінансові результати у складі інших операційних доходів та операційних витрат, пропорційно тій частці, яка передбачена договором про спільну діяльність.
Підсумовуючи вищенаведене, можна дійти висновків:
- якщо сторонами господарського договору передбачено спільне виробництво без створення юридичної особи, результатом якого є отримання спільного продукту, право власності на яке належить усім сторонам у частках, передбачених домовленістю між ними, то здійснювана господарська діяльність на підставі такого договору вважатиметься спільною з іншими учасниками, тобто розглядається як один із видів спільної діяльності в Україні взагалі, в результаті якої виникає право спільної часткової власності на спільно вироблену продукцію, і такий договір має перебувати на податковому обліку в фіскальній службі як платник окремих податків;
- кожний учасник спільної діяльності без створення юридичної особи відображає розгорнуто у своїх облікових регістрах (на окремих рахунках аналітичного обліку) й у фінансовій звітності частку спільних доходів і частку спільних витрат, набутих під час спільної діяльності, а не частку набутого спільного прибутку чи спільно понесеного збитку;
- з метою обрахунку податку на прибуток учасники спільної діяльності без створення юридичної особи не здійснюють додаткового коригування фінансового результату до оподаткування на операції, що відображені в окремому бухгалтерському обліку оператора спільної діяльності;
- учасник спільної діяльності без створення юридичної особи відображає в балансі на звітну дату суму фактичного вкладу у спільну діяльність, що належить учаснику на правах власності, а не частку вкладу, заявлену в договорі під час його підписання.
Податок на нерухомість
КЛАСИФІКАЦІЯ МАЙНА
ПЕРВИННА КЛАСИФІКАЦІЯ
Раціональне використання майнових об’єктів неможливе без його первинної класифікації, зокрема віднесення до певного типу (виду) житлових/нежитлових приміщень.
Державний реєстратор прав містить інформацію про речові права на об’єкти нерухомого майна, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення (ст. 5 Закону № 1952).
Органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов’язані щокварталу у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем розташування такого об’єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (пп. 266.7.4 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу).
Податок на майно складається з податку на майно, відмінне від земельної ділянки (далі — податок на нерухоме майно), транспортного податку та плати за землю.
ПОДАТКОВА ДЕКЛАРАЦІЯ З ПОДАТКУ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО, ЗАТВЕРДЖЕНА НАКАЗОМ № 408, ПЕРЕДБАЧАЄ КОДИФІКУВАННЯ 9 ТИПІВ ОБ’ЄКТІВ НЕРУХОМОСТІ:
1 квартира — ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання (пп. 14.1.129.1 пп. 14.1.129 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу)
2 житловий будинок — будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, установлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (зазначений підпункт)
3 інший об’єкт житлової нерухомості (зазначений підпункт)
4 будівля готельна — готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку (пп. 14.1.129і п. 14.1 ст. 14 Кодексу)
5 будівля офісна — будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей (зазначений підпункт)
6 будівля торговельна — торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування (зазначений підпункт)
7 гараж — гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки (зазначений підпункт)
8 будівля для публічних виступів — казино, ігорні будинки (зазначений підпункт)
9 інша будівля (зазначений підпункт)
Зазначимо, що така узагальнена класифікація нерухомого майна має дуже приблизний і переважно наочний характер та може бути зручною лише для реєстраційних цілей (зокрема, подання податкової звітності).
ЯК ВІДБУВАЄТЬСЯ КЛАСИФІКАЦІЯ
Оскільки оподаткування нерухомого майна, наприклад земельних ділянок або родовищ корисних копалин, які можливо використовувати для потреб різних галузей промисловості, ґрунтується на фактичному або очікуваному рентному доході від експлуатації таких об’єктів нерухомості, постає реальна необхідність використання відповідного класифікатора нерухомого майна.
Діючі норми Податкового кодексу вже містять реальні приклади поглиблено-деталізованої класифікації, наприклад: виробничі корпуси, складські приміщення саме промислових підприємств; будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, тощо.
Інструментом ідентифікації об’єктів нерухомості в частині їх приналежності до відповідних типів нерухомого майна є Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, затверджений наказом № 507 (далі — Класифікатор), як складова частина Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації, призначений для використання органами центральної виконавчої влади та всіма суб’єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.
Об’єктами класифікації є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Одиницею класифікації в Класифікаторі є, як правило, будівля чи інженерна споруда (будинок, дорога, трубопровід тощо). Для комплексних будівель, що складаються з кількох будівель, кожна будівля може класифікуватися окремо. Водночас головним критерієм приналежності об’єктів нерухомості до підрозділу «Комплексні промислові споруди» (електростанції, збагачувальні фабрики тощо) є відсутність у таких будівель характерних ознак будинків.
Будівлі класифікуються за їхнім функціональним призначенням. Будівлі, що використовуються або запроектовані для кількох призначень (комбіноване житло, готель і контора), мають бути ідентифіковані за однією класифікаційною ознакою відповідно до головного призначення. Головне призначення повинно бути визначено таким чином:
- обчислити відсоткове співвідношення площ різних за призначенням приміщень будівлі в складі повної загальної площі та віднести ці приміщення згідно з їхнім призначенням чи використанням до відповідного класифікаційного угрупування;
- потім класифікувати будівлю за методом «зверху — вниз»: спочатку віднести до розділу (один розряд коду), що охоплює всю чи більшу частку всієї її загальної площі, потому — до підрозділу (два розряди коду) житлові будівлі, нежитлові будівлі за найбільшою питомою вагою площі в цій будівлі;
- відтак визначити групу (три розряди коду) за найбільшою часткою всієї загальної площі в межах підрозділу;
- насамкінець вибрати належність будівлі до класу (чотири розряди коду) за найбільшою часткою всієї загальної площі у межах групи.
ЧОМУ ТАК ВАЖЛИВА ТОЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ
Чітка класифікація об’єктів нерухомості для цілей оподаткування необхідна для визначення об’єкта оподаткування.
У багатьох випадках візуальна приналежність об’єктів нерухомого майна до того чи іншого класу є помилковою.
Наприклад, помилково вважають, що такі нежитлові приміщення, як будівлі поштамтів, будівлі центрів обробки, сортування та перевезення пошти/преси, будівлі зональних вузлів зв’язку, будівлі центрів обслуговування споживачів, будівлі центрів поштового зв’язку, будівлі вузлів поштового зв’язку, відділів поштового зв’язку, пунктів поштового зв’язку, будівлі відділень доставки/експедирування, мають кодифікуватися в класі 1241 «Вокзали, аеровокзали, будівлі засобів зв’язку та пов’язані з ними будівлі» групи 124 «Будівлі транспорту та засобів зв’язку» підрозділу 12 «Будівлі нежитлові», оскільки слово «пошта» у нас асоціюється із засобами зв’язку.
Але Класифікатором для таких приміщень передбачено клас 1220 «Будівлі офісні» групи 122 «Будівлі офісні» підрозділу 12 «Будівлі нежитлові», до якого належать будівлі, що використовуються як приміщення для конторських та адміністративних цілей, у тому числі для поштових відділень.
ПІЛЬГИ В ОПОДАТКУВАННІ
Податковим кодексом передбачено надання податкових пільг і преференцій з податку на нерухоме майно. Однак підставою для застосування пільг у більшості випадків є правильна класифікація об’єктів нерухомого майна.
Наприклад, пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу визначено, що не є об’єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Суб’єкти господарської діяльності підлягають обов’язковій реєстрації у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України із зазначенням основного виду економічної діяльності у порядку, визначеному постановою № 118. Порядок визначення основного виду економічної діяльності підприємства наведено у Методологічних положеннях щодо визначення основного виду економічної діяльності підприємства, затверджених наказом № 607.
Основний вид економічної діяльності —вид діяльності підприємства, на який припадає найбільший внесок у валову додану вартість, при цьому він необов’язково має частку 50 або більше відсотків у валовій доданій вартості (п. 2 наказу № 607).
Таким чином, підприємство може скористатися податковою пільгою, передбаченою пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу, якщо результат його господарської діяльності відповідає критеріям, визначеним пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, а основний вид економічної діяльності задовольняє умови п. 2 наказу № 607.
Отже, об’єкти нерухомості мають високу економічну цінність, оскільки призначені для тривалого використання і не зникають у процесі використання. А точна класифікація такого об’єкта є підставою для застосування податкових пільг або преференцій, наданих чинним податковим законодавством.
