Олександр Потебня: “ Мова – не лише найкраща, а й, певно, єдина прикмета, за якою ми впізнаємо народ…”

Олександр Потебня – відомий український мовознавець, що присвятив усе життя дослідженню зв’язку слова та мислення і розвитку не тільки людини, а й цілої нації. Він вважав, що саме слово є посередником між предметом та свідомістю людини, а також воно зберігає та передає досвід поколінь. Усе життя  присвятив науці,  був дуже непрактичною людиною і зізнавався, що якби не його дружина, яка забезпечила вченому домашній затишок, він навряд чи зміг би написати стільки праць.

Цікавість до історії 

22 вересня виповнюється 190 років з дня народження відомого мовознавця Олександра Потебні. За своє життя він вважався не тільки знавцем української мови, а й етнографом,  філософом, літературознавцем, педагогом, фольклористом та громадським діячем. Народився на Полтавщині в родині колишнього офіцера. Його дід – Юхим Потебня, був отаманом Глинської сотні Лубенського полку. З дитинства почав цікавитися філологією, а батьки допомагали сину та сприяли його інтересу. Гімназію він закінчив у Радомі – це територія Польщі, бо його дядьком по матері був учитель цього навчального закладу. У нього ж він і жив під час навчання. Завдяки цьому хлопець вивчив польську та німецьку мови.

У 16 років вступив до Харківського університету і спочатку планував бути адвокатом  та навчався на юридичному факультеті. Але через рік змінив «профіль» та перевівся на історико-філологічний факультет. Під час навчання на першому курсі Потебня познайомився із завідувачем невеликою студентською бібліотекою, де переважно були зібрані книжки з історії України. Його захопили ці видання і тому він вирішив змінити фах.

Крім історії та філології,  також цікавився етнографічними експедиціями та фольклором. Але інтерес до української культури в нього з’явився уже в дорослому віці – під час навчання на першому курсі університету. Лекції студентам-історикам читав професор-фольклорист і зміг захопити студентів народними піснями та оповіданнями. 

Пізніше свої знання в цій царині Олександр Потебня застосував на практиці. Після закінчення університету захистив дисертацію на тему «Перші роки війни Хмельницького» із використанням літопису Самійла Величка та народних пісень, пізніше – магістерську дисертацію на тему «Про деякі символи в слов’янській народній поезії».

Іще з університету Потебня особливо захоплювався античними мовами – латинською та грецькою. Він вважав, що знання давніх мов допомагає краще зрозуміти сучасні. В навчальному закладі  вивчав латину та грецьку, потім – німецьку та французьку.

Наукова новація

Після захисту дисертації його призначили кімнатним наглядачем до  Харківської гімназії, згодом став ад’юнктом Харківського університету. Із 1862 до 1863 року вивчав санскрит у Німеччині та Австрії, але самовільно повернувся до Харкова, де став доцентом, а згодом і професором кафедри слов’янського мовознавства і секретарем історико-філологічного факультету. 

У середині 1870-х років Олександр Потебня надзвичайно активно працює, стає засновником та головою Харківського історико-філологічного товариства. Щороку разом зі студентами він здійснював етнографічні експедиції, де записував фольклор та укладав орфоепічний словник.

Згодом Олександр Потебня цілком зосередився на науці. Він розглядав мову як засіб упорядкування людиною вражень від довкілля, що несе в собі не тільки значення якогось предмета, а й попередній досвід особи та нації. Тобто визначав її не як застиглий набір слів, а як живий процес мислення народу.

 За його твердженням, зміст слова фіксувався у символах фольклору і постійно відновлювався за допомогою літератури. Вчений бачив мову як нерозривну частину культури народу та вивів концепцію про три аспекти слова: форму – зовнішню і внутрішню та його значення.  Потебня вважав, що кожна нація мислить і сприймає світ по-своєму через свою мову, тож зосередився на дослідженні української мови, її розвитку та історії. Одна з його праць  – «Думка та мова» була присвячена змінам у будовах слов’янських мов. Він виокремив ознаки, які були притаманні лише українській мові. Завдяки тому, що Потебня був поліглотом, йому вдалося проаналізувати і довести неповторність й окремість рідної мови. Загалом він написав понад 150 наукових праць, присвячених мовознавству, літературознавству, етнографії. Видавав фольклорні збірки із коментарями, проводив дослідження походження фонетики, граматики тощо.

Мова та мислення

Олександра Потебню вважають фундатором нової наукової парадигми, адже він розглядав мову не лише як систему граматики і лексики, а й як вираження психічної діяльності людини і стверджував, що мова тісно пов’язана з мисленням. А саме слово є посередником між предметом та свідомістю людини.  Головним принципом цього напрямку стала теза філолога про те, що «думка виникає лише у слові».  Згодом його праці на цю тему стали підґрунтям для майбутніх течій у мовознавстві – зокрема, етнолінгвістики та когнітивної лінгвістики.  Потебня досліджував історію фонетики, граматики та лексики української мови, написав низку праць про розвиток словотвору, наголосу, давніх діалектів.

Між написанням наукових праць та проведенням лекцій Олександр Потебня заснував Харківську лінгвістичну школу, яка згодом мала великий вплив на розвиток українського мовознавства та розгляд мови у зв’язку із психологією та культурою.

Потебня аналізував твори Тараса Шевченка та інших класиків української літератури і завжди підкреслював, що  мова художніх текстів відкриває глибини народної свідомості.
Завдяки його працям література розглядалась не лише як мистецтво, а й як відображення національного характеру.

Він першим переклав українською мовою поему Гомера «Одіссея» та працював  редактором-публікатором творів Григорія Квітки-Основꞌяненка і Павла Гулака-Артемовського. Систематизував та вивчав праці філософа Григорія Сковороди.

Цікаві факти

Олександр  Потебня був дуже непрактичною людиною, цілком заглибленою в науку. Ще будучи студентом, він міг забувати про побутові справи та  настільки занурювався у книги, що часом забував навіть про свій зовнішній вигляд. За згадками друзів, іноді він приходив до них на прогулянку в домашніх капцях та регулярно забував парасольку, бо часто замислювався над різними мовними проблемами і цей предмет у руках просто заважав йому думати.Також постійно  забував потрібні папери, міг вийти із дому без грошей тощо.

Філолог Потебня знав багато іноземних мов, але в побуті іноді плутав слова. Міг почати фразу українською, продовжити латиною і закінчити французькою, і при цьому навіть не помічав, що оточуючі його могли не розуміти.

За згадками друзів, Олександр Потебня був педагогом, який любив пожартувати над студентами. Коли хтось списував або  погано підготувався до іспиту, він міг запитати: «А це ваша власна думка, чи ви її десь позичили?» На лекціях професор говорив так швидко і захоплено, що студенти не завжди встигали записувати. Дехто жартував, що його думки біжать швидше, ніж перо. Також під час лекції він міг так захопитися поясненням слова, що забував про плин часу. Студенти тоді жартома зазначали, що якщо професор почав розбирати слово по кісточках, то лекція закінчиться не дзвоником, а терпінням слухачів.

За згадкою сучасників Олександра Потебні, він дуже полюбляв виправляти дрібні мовні помилки співрозмовника, і його знайомі більше боялися неправильно провідміняти слово, ніж будь-якої серйозної за змістом розмови із філологом.

Особисте життя

Потебня підтримував тісні стосунки з українськими інтелектуалами свого часу. Він листувався з Іваном Франком, публіцистом Михайлом Драгомановим,  товаришував з істориком Миколою Костомаровим, письменником Пантелеймоном Кулішем, також мав наукові контакти з мовознавцями з Європи. Часто саме друзі першими ставали читачами та критиками його наукових праць. 

У вільний від науки час він захоплювався філософією, народними музичними традиціями та обрядами, полюбляв давньогрецькі міфи та багато часу проводив за читанням античної літератури.

Олександр Потебня одружився з донькою відомого історика Дмитра Івановича Багалія.  Дружина підтримувала його наукові інтереси та створила вдома атмосферу, сприятливу для роботи. Він вважав, що сім’я допомагає йому зосередитися на науці – дружина часто брала на себе турботи про побут, щоб чоловік міг працювати У родині Потебні панувала культура читання й навчання. Усі цікавилися книгами, що відповідало духу науковця. Сам Потебня вважав: головне, що може дати батько дітям, — це любов до знань. У цьому сенсі його власний дім нагадував маленьку наукову лабораторію – дітям дозволялось проводити різноманітні експерименти , про які вони прочитали в книгах, а мати та батько завжди підтримували їхнє прагнення до пізнання. 

Науковець Олександр Потебня зумів прищепити любов до науки і своїм дітям. Старший його син – теж Олександр, став ученим у галузі електротехніки та очолював Харківський електротехнічний інститут. Його іменем названа Запорізька інженерна академія. Молодший – Андрій – став відомим ботаніком. 

Олександр Потебня помер у грудні 1891 року, похований у Харкові. Сьогодні  Інститут мовознавства НАН України носить його ім’я, названі вулиці в кількох містах України, на  батьківщині мовознавця відкрито народний музей і установлено пам’ятник видатному науковцю. 

Тамара Бєлкіна

фото з відкритих джерел