Олена Кульчицька: «Хотіла б я, щоб по мені заплакала трембіта»

Нещодавно прихильники образотворчого мистецтва відзначили 146 років з дня народження відомої у світі української художниці Олени Кульчицької. В її гравюрах, офортах, акварелях, малюнках яскраво відтворені характерні образи народних героїв, сцени побуту, мальовнича краса українського одягу і захоплюючі краєвиди рідної землі. В історії національного образотворчого мистецтва Олена Кульчицька посідає одне з найпочесніших місць.

СІМЕЙНІ УЗИ

Слідкуйте за нами в Telegram та Viber !

Олена Кульчицька народилася у вересні 1877 року в місті Бережани на Тернопільщині, яке на той час належало до Австро-Угорщини. Рід Кульчицьких походив із села Кульчиці поблизу Самбора. Батько, Лев Теодорович, був радником суду, адвокатом, громадським діячем, членом багатьох товариств і першим директором «Народної каси» в Косово. Мати, Марія Яківна, у дівоцтві Стебельська, займалася домашнім господарством і сімейними справами. Олена була третьою дитиною: мала брата Володимира і сестру Ольгу.

Після її народження батька перевели до містечка Кам’янка Струмилова Львівської області. Марія Яківна прекрасно шила, тож, незважаючи на скромний дохід, балувала дівчаток обновками. Вже дорослою художниця писала у своєму щоденнику: «Ми з сестрою були панночками. Привертали до себе увагу тим, що любили красиво, елегантно одягатися». Піклування про зовнішність не заважало матері виховувати дочок у строгості. Часом Олені здавалося, що мама більше любить брата Володю, ніж її та сестру.

ВПЛИВ БАТЬКІВ

Батько і мати неабияк вплинули на розвиток художнього таланту Олени. Лев Теодорович цікавився живописом, мальовничою природою, поетикою народних пісень і легенд. Перше місце у дитячих спогадах майбутньої художниці посідало саме життя в Кам’янці. Тут з’явився її інтерес до навколишнього світу: краса квітів і дерев у саду, лісі та на лузі глибоко запали в душу дівчинки. Вона вважала, що способом пізнання природи, вмінням спостерігати за нею зобов’язана своєму батькові.

Згадувала: «Він ніколи не повертався з поїздок без квітів, які обов’язково показував нам, дітям, розповідав про них … Любов до краси народжувалася у нас і під впливом мами». На навчання Олену віддали до монастиря Сакраменток у Львові, при якому була польська школа (українських шкіл тоді не було). Постійно перебуваючи там, вона дуже сумувала за родиною, особливо – за своїм найкращим другом – сестрою,і це стало своєрідним поштовхом для початку малювання. У 1894 році Олена закінчила 8 класів і повернулася додому.

ЕТАПИ НАВЧАННЯ

У 1901 році обидві дівчинки упродовж кількох місяців відвідували Львівську художньо-промислову школу, а в 1902 році – студію художників реалістичного напряму, яку відкрили у Львові польські художники Станіслав Батов­ський-Качора і Роман Братковський. Диплом цієї студії дав Олені можливість вступити у 1903 році до віден­ської Школи ужиткового та декоративного мистецтва. На той час це був єдиний вищий навчальний заклад, куди приймали дівчат. Відомо, що саме Ольга наполягла на подальшому навчанні Олени, вважаючи її більш талановитою, ніж вона сама. Олена часто малювала Ольгу в різних техніках: залишилась майже сотня її порт­ретів.

За п’ять років Олена опанувала живопис, гравюру, офорт, кераміку, скульптуру, емаль та книжкову ілюстрацію. У травні 1908 р. Кульчицька склала випускні іспити і захис­тила дипломну роботу «Про користь науки малюнків». На випускному іспиті презентувала скриньку, оздоблену «закрутистими» візерунками, яка, на жаль, не збереглася до наших днів. На конкурсі Торгово-промислової палати ця робота була відзначена нагородою. Батько вирішив зробити сестрам подарунок – відправив їх у подорож по Європі. Ольга й Олена побували в Мюнхені, Страсбурзі, Парижі, Лондоні та Женеві, відвідали кращі музеї Європи. Після того, як Лев Теодорович вийшов на пенсію, родина оселилася у Львові, тодішній столиці Галіції. Олену визнали першою жінкою-художницею, що отримала професійну освіту.

РІЗНОБІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

У 1909 році мисткиня вперше виставила свої роботи у Львові. Це були 50 картин, створених під час навчання у Відні. Водночас почала викладати в ліцеї, а через рік перевелась до Перемишля, у державну жіночу учительську семінарію. Того ж року, напередодні Різдва, помер батько художниці, і мати з Ольгою переїхали до Олени. Відтоді сестри разом викладали в семінарії: Олена – малюнок, а Ольга – ручну роботу. Оскільки пенсія матері та платня сестри були мізерними, Олена стала головною годувальницею сім’ї. Заняття в школі забирали багато часу, тож художня творчість відкладалася на вихідні. Щоб фарби упродовж тижня не засихали, Олена захопилася графікою, а олійним живописом займалася переважно влітку, на відпочинку в Карпатах.

НАЙКРАЩИЙ ГРАФІК

У 1912 році художниця вперше взяла участь в українській художній виставці в Києві, а вже наступного року на цій же виставці була визнана найкращим графіком. Після Першої світової війни Кульчицька із захопленням ілюструвала дитячі казки, букварі, байки. Цілі покоління дітей у Галичині виховувалися на тих казках, наприклад, «Лиса Микиту» Івана Франка видавали п’ять разів.

Також вона створила графічну серію, присвячену українським письменникам, куди ввійшли портрети Шевченка, Сковороди, Квітки-Основ’яненка, Котляревського, Коцюбинського, Лесі Українки та Франка. Кожен порт­рет Олена підписала рядками з твору, які характеризували даного автора. Крім того, вона написала портрети народних героїв України – Олекси Довбуша і Богдана Хмельницького. У 1920-х роках художниця почала готувати серію робіт із зображенням церков Західної України, аби привернути увагу суспільства до архітектурних скарбів Галичини і запобігти знищенню багатьох церков, як історичних пам’яток.

Узагалі, релігійна тематика присутня в усій творчості художниці. У другій половині 1930-х років Кульчицька створила цикл гравюр на дереві «Святі української церкви», які зображують святих князів Володимира, Бориса, Гліба, Андрія і княгиню Ольгу. 13 квітня 1933 року на урочистому вечорі, присвяченому 25-річчю творчої діяльності Олени Кульчицької, її від імені митрополита Андрея Шептицького вітав ректор Духовної семінарії Йосип Сліпий.

ЗАХОПИЛАСЯ КРАЄЗНАВСТВОМ

Мисткиня була ще й дослідником-краєзнавцем, етнографом і збирачкою народного мистецтва. За її ініціативою в 1931 році в Перемишлі створили музей української старовини «Стривігор». Олена багато подорожувала по селах у пошуках рідкісних експонатів народної творчості. Свої враження замальовувала у блокнотах і таким чином створювала сторінки літопису народного життя. Водночас працювала над циклом гравюр «Лихоліття українського народу»; ілюстраціями для повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків», збірки новел Василя Стефаника «Дорога» і тритомника Володимира Гнатюка «Українська народна міфологія»; серією акварелей до поеми «Слово о полку Ігоревім» – всього понад 1,5 тис. ілюстрацій і книжкових прикрас.

ОСОБИСТІ ВТРАТИ

Із пожвавленням руху за відродження народних українських промислів виникло багато творчих кооперативів, які залучали до роботи провідних українських художників. У сфері декоративно-ужиткового мистецтва творчість Кульчицької грунтувалася на знанні народних традицій. Її талант яскраво проявився у вишивці і килимарстві. Вірною помічницею в цьому була сестра Ольга, яка працювала вчителькою ручної праці в жіночому інституті в Перемишлі, створювала дитячі садки, сільські бібліотеки, вела просвітницьку роботу серед жінок, а пізніше – організувала професійну швейну школу для дівчат.

Наприкінці 1938 року Олена Кульчицька з нею і матір’ю переїхала до Львова, з яким пов’язувала нові плани і надії. І саме у Львові пережила найбільші особисті втрати: у 1939 році померла мати, а через рік – Ольга. У 1940 році художниця набула статус наукового співробітника Музею Наукового товариства ім. Т. Шевченка, пізніше – Музею етнографії та художнього промислу. У період німецької окупації Львова продовжувала працювати в музеї і навчала сільську молодь в Інституті народної творчості. У 1942-1943 роках створила акварелі із зображенням церковних пам’яток архітектури. Після війни Олену Львівну запросили викладати книжкову графіку і малюнок у Львівському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова, де вона очолювала кафедру оформлення книги.

ОСТАННІ РОКИ

Художниці було за сімдесят, але вона продовжувала працювати і як митець, і як науковець. У 1956 році їй присвоїли звання народного художника Української РСР. А ще Кульчицька була обрана членом-корес­пондентом Академії архітектури України. Вже хворіючи, у 1967-му, стала лауреатом Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка – високу нагороду їй присвоїли посмертно. Олена Кульчицька пішла з життя 8 березня 1967 року – їй було 89… Якось вона написала у щоденнику: «Хотіла б я, коли помру, щоб по мені заплакала трембіта і передала моїм дорогим Карпатам: мене вже не чекайте, я вже більше до вас не прийду».

ПОЛІНА ДМИТРІЄВА
(ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ­ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛ)

фото з відкритих джерел

Більше на нашому каналі в  YouTube, та на сторінках у  Facebook, Instagram!