Романтик, закоханий у небо

В останню декаду серпня у Львові проходив Чемпіонат світу з ракетомодельного спорту. Збірна команда України в загальному медальному заліку обійшла такі високотехнологічні країни як США і Китай.

Найвидатнішим досягненням цьогорічного Чемпіонату став виступ юнацької команди, котра була представлена юніорами з різних регіонів України. Чемпіоном світу в класі S9A (на тривалість польоту з ротором) став широківець Олександр Алхімов. Надзвичайно приємно було побачити на верхньому щаблі п’єдесталу пошани нашого земляка. Проте це не є випадковим, адже з 2013 року Олександр наполегливо займався в гуртку ракетомоделювання районного Будинку дитячої творчості.

Перші кроки в світ ракето модельного спорту хлопцеві допоміг зробити керівник гуртка Микола Воробйов. З його легкої руки Сашко розпочав знайомство з моделями класу S1А (на висоту польоту). Далі були більш складніші – на тривалість польоту з парашутом і стрічкою, на точність посадки. З ними вихованець РБДТ неодноразово виступав на районних та обласних змаганнях, де безперечно посідав призові місця. Результатом наполегливості юнака стала здобута в 2015 році обласна премія «Обдаровані діти – надія України» в номінації «Юні спортсмени». Проте Олександр не зупинявся на досягнутому, з кожною перемогою йому потрібен був ширший простір для застосування здобутих знань. Так, за участі керівника гуртка Андрія Алєксєєва поступово вийшли на рівень Чемпіонату України, що проходив у Дніпропетровську. Виступаючи в збірній області, хлопець зайняв ІІІ місце в особистому заліку в класі S4А.

Оцінивши чималий потенціал Сашка, керівник запропонував йому роботу над моделлю ракети на тривалість польоту з ротором. Це вважається одним із найбільш складних класів у ракетомодельному спорті. Сенс його в тому, що спочатку спортсмен готує необхідну документацію, технологічну оснастку, потім виготовляє саму модель з точністю до клепкових полів. Тож виконання напівкопії літального апарата зайняло майже два роки. Вийшла вона настільки вдалою, що її дію вирішили продемонструвати на відбірковому турі кубка Янгеля. І знову перемога, яка цього разу проклала шлях уже на Чемпіонат світу з ракетомодельного спорту.

Коли я зустрілася з Олександром Алхімовим, побачила перед собою справжнього романтика, закоханого в небо. Так віддано, немов про живі істоти, він розповідав про свої моделі, й так захоплено ділився враженнями від поїздки до Львова.

– Потрапити до складу збірної України було зовсім непросто – зібралися висококваліфіковані спортсмени, з досвідом, більшість – з нагородами. Але я на це звертав менше уваги, а більше працював над власним результатом, бо добре пам’ятав, якою важкою дорогою йшов до участі в Чемпіонаті. Коли ж дізнався про результат, не тільки зрадів, а відчув велику відповідальність перед майбутнім виступом. Адже тільки уявіть собі масштабність заходу – 19 країн-учасниць, більше 1000 стартів ракет, понад 300 спортсменів зі всього світу. Тож на умовних тренувальних запусках я до дрібниць відточував кожен крок моделі, сотню разів перевіряв готовність ведучих конструкцій. Хоча прекрасно розумів, що успіх залежить не тільки від технічної підготовки, а є ризик потрапити під волю випадку. І я безмежно щасливий, що цього разу випадковостей не сталося, виступ удався й ми з честю здобули перемогу.

– Що ти відчував, коли стояв на п’єдесталі пошани?

– Коли оголосили ім’я чемпіона в моєму класі, спочатку не повірив. Як піднявся на верхню сходинку, відчув гордість за те, що зумів підтвердити потенціал українських спортсменів. А найголовніше, не підвів сподівання команди, тренера збірної, а особливо викладачів Будинку дитячої творчості, які вірили в мене, вболівали, підтримували. Не буду хитрити, отримав і надзвичайне особисте задоволення, бо коли ти будуєш власними руками модель ракети, налаштовуєш її, запускаєш, бачиш, як вона летить, борешся за результат і отримуєш його – це круто!

– Будеш продовжувати займатися цим спортом, чи маєш іншу мету в житті?

– Цього року я вступив до Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна. Будівництво мостів і транспортних тунелів, яке зараз опановую, теж пов’язане з технічним конструюванням, але досить приземлених споруд. А мене завжди заворожував вільний політ. Коли збираєш модель ракетного планера, кидаєш з руки й він тривалий час знаходиться в повітрі – це непередаване відчуття. Відмовитися від цього практично неможливо, тож досить ймовірно, що ракетомоделювання колись може стати не тільки дитячим захопленням, а й справою всього мого життя.

Спілкувалась Жанна Плосконос