Сергій Луденський: «Тварини, як і люди, потребують допомоги, тільки не можуть про це сказати»

Засновник Центру допомоги тваринам і зооволонтер із Дніпра Сергій Луденський разом із командою займаються евакуацією незахищених чотирилапих, які постраждали від війни. Вивозять пухнастиків із зони бойових дій та небезпечених територій, які ворог накриває вогнем. Установлюють спеціальні “годівнички” для тварин, які з тих чи інших причин досі залишаються у “гарячих” населених пунктах. Про насправді нелегку справу зооволонтерів Сергій розповів в ексклюзивному інтерв’ю “Вістям Придніпров’я”.

БЕЗЗАХИСНІ ПУХНАСТІ

– Пане Сергію, від початку повномасш­табного вторгнення рф умовно всі ми розділилися на два табори: ті, хто потребує допомоги; і ті, хто допомагає. Опіка потрібна не лише людям, але й нашим чотирилапим… Як зрозуміли, що хочете стати волонтером?

– Благодійництвом я займався ще з 2015 року. До речі, навички багатьох волонтерів іще із 2014 року допомогли оперативно відреагувати на початок війни. Першого ж дня було створено Координаційний штаб волонтерів Дніпра, який акумулював зусилля тисяч містян для того, щоб правильно спрямувати цю енергію. Суспільство об’єдналось, як ніколи, і всі долучились до допомоги слабшим. Особисто мені було складно всидіти на місці, не приєднуючись до цієї справи. Тому ми почали із забезпечення харчуванням людей на блокпостах області, логістикою, пошуком спорядження для військових; виготовляли «коктейлі молотова» та ще багато інших, не притаманних для мирного часу справ.

– Як відчули, що ваш поклик – це допо­мога чотирилапим?

– Завжди любив тварин. Після повномасштабного вторгнення рф питання допомоги тваринам стало ще актуальніше, оскільки багато їх було покинуто або загублено. Вони потребували допомоги, але не могли і не можуть про це сказати. Усі ці фактори стали основою для діяльності з порятунку чотирилапих.

– Які події в історії цієї війни стали найскладнішими для життя тварин і ключовими в їхньому порятунку?

– Дуже багато людей покидають домівки похапцем, залишаючи тварин із тих чи інших причин. Я не засуджую їх, бо ми не перебували в таких обставинах, в яких були вони. Просто маємо факт – тварини покинуті або загублені. Найстрашніше для них – втрата сім’ї. Адже вони не можуть попросити про порятунок. Найскладніша ситуація, на мою думку, була після підриву Каховської ГЕС. Швидко прибувала вода. Чимало тварин було прив’язано на подвір’ях, деякі не могли довго триматися на воді. Тому діяти потрібно було стрімко. Завдяки зусиллям волонтерів з усієї країни, співробітникам служб порятунку та поліції вдалось урятувати багато людей і чотирилапих. Значну роль відіграли небайдужі місцеві мешканці, які їх підгодовували та підказували, де є та чи інша тварина, яка потребує допомоги.

– Розкажіть про свою волонтерську команду.

– Зараз у нас 14 осіб. Це здебільшого молодь, зокрема, котра переїхала до Дніпра, яка безмежно любить пухнастиків. Хтось здійснює евакуації, хтось відповідає у соціальних мережах, а інші займаються видачею корму. Ми шукаємо ветеринарів, які готові долучитись до виїзної вакцинації та стерилізації тварин на при­фронтових територіях. А взагалі команда значно ширша, бо це ще й ті, хто донатить нам та підтримує інформаційно.

РЕАКЦІЯ НА ПОРЯТУНОК

– До яких міст і населених пунктів ви виїжджали і виїжджаєте зараз для допомоги чотирилапим?

– До всіх областей, де велись або ведуться бойові дії: Херсонська, Запорізька, Донецька, Луганська та Харківська. Найчастіше – це Запорі­зька (Оріхів та Гуляйполе) та Донецька (Бахмут до лютого 2023-го, Часів Яр, Велика Новосілка, Авдіївка). Пріоритетними є напрямки, де складніша ситуація на фронті та приїжджає менше інших волонтерів.

– Як тварини реагують, коли відчувають допомогу?

– Хоч би що нам казали про відсутність емоцій у тварин, але, дійсно, я на власні очі бачу ці зміни. Особливо це відчутно, коли тварину вивозиш у місто, де обстрілів майже немає, наприклад, у Дніпро. Буквально за пів години пухнастики стають грайливими та спокійнішими. Коли перебуваєш у прифронтовому місті – більшість із них налякана та збентежена. Доволі часто доводиться за ними бігати або, навпаки, перейматися тим, аби собака не вкусив тебе з переляку. Дуже запам’яталась історія із порятунку песика чорного кольору в Херсоні. Тоді вперше в житті я побачив, як собака перестала боротися за життя. Після того, як вона тривалий час пробула на плаву, заплутавшись задньою лапою у мотузку, я з товаришем її побачив. Спочатку, підпливаючи, вона огризалася на мене та навіть намагалась укусити. Далі подивилась мені прямо в очі, якось так глибоко, з почуттям розпачу. І просто перестала грести, почала йти під воду. Я тоді її риболовним садком підчепив та витяг поверх якогось навісу під машину. І вже через 30 секунд вона притулилася до моєї ноги, начебто ми давні друзі. Саме у той момент я відчув миттєву реакцію тварини на порятунок. Агресивні собаки деколи самі по собі заспокоювались, ніби розуміючи, що їх рятують. Я зазвичай із ними розмовляю і кажу: «Поїхали до Дніпра, там класно!» До речі, саме спілкування здебільшого їх заспокоює.

– Разом із колегами ви створили Центр допомоги тваринам. Розкажіть про це детальніше.

– У березні 2022 року до Дніпра приїхало багато вимушених переселенців. У той же час доволі активно європейці передавали фурами допомогу, серед якої були корми для тварин. Ми вирішили хоч трохи полегшити перебування гостей міста. А саме – передавати їм корм для тварин, економлячи їхній час, аби вони могли займатися побутовими справами та зберегти трохи коштів. Далі з’являлись запити на евакуацію, і ми почали їх виконувати. Центр створено на базі Координаційного штабу волонтерів Дніпра, що розташовувався спочатку на Проспекті Олександра Поля, а пізніше – на Січеславській Набережній. Нам вдалось об’єднати зусилля людей, які хочуть допомогти чотирилапим. Пізніше ми вже закріпили його статус, створивши Громадську організацію «Захист тварин України». Основна мета діяльності – допомога пухнастикам, постраждалим від війни.

– Як відбуваються пошуки тварин, які потребують допомоги, у зоні бойових дій чи у постраждалих райо­нах? Ви шукаєте їх на вулицях, відвідуєте залишені домівки чи до вас звертаються люди?

– По-різному: це або конкретний запит на пошук конкретної тварини, або пошук усіх, кого можемо забрати. Доволі часто звертаються власники тварин, які вже ви­їхали з міста і залишили там улюбленця. Тоді ми їдемо на локацію і там за орієнтирами шукаємо. Намагаємося знайти на вулицях, полях, у будинках, квартирах… Траплялося, що тварини вже не було серед живих або її вивезли інші волонтери, і далі треба було визначити, в яке саме місто чи притулок вона поїхала. Дуже допомагають місцеві волонтери та небайдужі люди, які передусім підказують про проблемних тварин і далі залучаються до їх пошуку. Найскладніше в цих ситуаціях – відсутність зв’язку та неможливість корегувати дії або уточнювати будь-які деталі.

– Чи траплялися випадки, коли люди змушені були виїхати і зверталися до вас, аби ви прихистили їхню тварину?

– Таких історій, на жаль, чимало. В перші місяці «повномасштабки» люди їхали просто подалі від обстрілів. Частина навмисно не забирала тварин, декому не дозволяли перевізники, а найчастіше – орендарі забороняли селитися у квартирах із пухнастиками. Ми навіть створювали базу таких людей, хто здає квартиру, але за умови відсутності тварин. Я жартував, що для них у пеклі буде окремий чан, але найголовніше – він буде з чистими килимами. Було й таке, що люди просили тимчасово потримати тварину, особливо, якщо це великий собака. І після того, як адаптувались на новому місці, вони забирали їх. Це найлегша ситуація, бо не потребує пошуку нової родини. Була і сумна історія. У Часовому Яру, що на Донеччині, дівчина попросила забрати її кішку з будинку, з якого вони виїхали. Коли я при­їхав, то побачив, що вона нежива. Не знаю, чи від голоду, чи від уламку… Доволі сумно було їй телефонувати і казати про те, що ми не зможемо привезти кішку, яку вона дуже чекала, і кожну годину розпитувала, чи вдалось її знайти…

ТИСЯЧІ ВРЯТОВАНИХ

– Скількох тварин від початку повномасштабної війни вам вдалося евакуювати?

– За час роботи нам вдалося вивезти близько 500 тварин, не враховуючи «Херсонської операції». Тоді упродовж тижня разом із волонтерами з інших міст врятували понад 1500 тварин. Ми починали вивозити їх до притулків у Дніпрі, звідки вони їхали у сім’ї, далі – притулки області. Пізніше – притулки країни. Зараз ситуація складна через наповненість цих притулків. Ми розглядаємо варіанти передачі тварин за кордон. Крім того, левова частка їх перебуває в нових сім’ях. Саме від нових сімей ми часто отримуємо фото та відео, як почувають себе чотирилапі. Більшість із них уже товстенькі та щасливі (усміхається).

– Чи вистачає ресурсів утримувати всіх тварин у безпеці? Яка допомога потрібна вам від людей?

– Насамперед ми просимо людей не полишати своїх пухнастиків. Але розуміємо, що життєві обставини бувають різні, і навіть у такому випадку слід поінформувати ту чи іншу волонтерську організацію щодо запиту на порятунок тварини. Також ми часто просимо передавати нам корм, який відвозимо на при­фронтові території, щоб годувати покинутих чотирилапих. Прохаємо передавати пакети для сортування, різні ошийники та принади, паливо, будівельні матеріали. Найчастіше пропонуємо підтримати нас донатами, бо це дає змогу мати ресурс для поїздок та порятунку тварин. Для однієї поїздки нам, як мінімум, потрібно: паливо, корм для тварин, питна вода, медикаменти. Також завжди передаємо щось місцевим, які там залишаються, і приглядають та годують тварин.

– Коли ви приїжджаєте у зону бойових дій, то звершуєте ще одну важливу місію, підтримуючи місцевих мешканців і військових.

– Так, ми завжди комбінуємо наші завдання. Класичною моделлю є передача корму для тварин, їх евакуація, але при цьому передаємо гуманітарну допомогу місцевим мешканцям та посилки або іншу допомогу для військових. Хоч як складно все це поєднувати, я радий, що маємо таку можливість. Військовим завжди, крім якоїсь провізії, передаємо поробки дітей – це їх тішить. Іноді вони дивуються, що ми забираємось хто зна куди, аби витягти якесь цуценя. Але здебільшого всі військові дуже полюб­ляють та цінують тварин як своїх талісманів та помічників. Про котів та ловлю мишей в окопах узагалі мовчу, це і так очевидно.

– Серед проєктів вашої команди, спрямованих на допомогу тваринам, є не лише евакуація. Ви встановлюєте годівнички, плануєте проводити щеплення…

– Якраз першим проєктом, крім евакуації, було облаштування годівничок (станцій годування тварин). Доволі часто нам доводилось бути в таких місцях, де взагалі немає людей, а тварини бігають у великій кількості. Кого могли – забирали. А для тих, хто залишався, висипали на узбіччі корм. Аби систематизувати цю історію – виникла ідея побудови таких годівничок. Вартість матеріалів для однієї складає десь 300 гривень за цінами будівельних магазинів. Вони облаштовуються з водогінних труб. Ми почали встановлювати їх у Херсонській області, і просили всі партнерські організації, коли будуть їхати туди, – поповнювати годівнички. Створили мапу їх розташування. Частину таких годівничок було знищено ворожими обстрілами, але ми їх поновлюємо. На жаль, зараз деякі з них знаходяться під окупацією. Але, знову ж таки, чекаємо змогу повернутись туди і поновити їх. Згодом і в Дніпрі дітки виявили бажання робити такі годівнички та облаштовувати їх у місцях скупчення котів або собак. Теплої пори року ми започаткували акцію «Воду тваринам» – обладнували поїлки для тварин у людних місцях, таким чином рятуючи їх від спеки.

Від листопада 2023-го ми запустили акцію у соціальних мережах «Свято для всіх». Ми закликаємо тих, у кого день народження, а ви не визначили, який хочете подарунок, – просити у друзів передавати корм для тварин. Далі ми відвеземо його у прифронтові території та надамо звіт. Отже, іменинник напряму долучається до порятунку тварин, постраждалих від війни. Також у 2023-му ми зрозуміли, що маємо рятувати і тих тварин, які хворіють. Почали брати із собою ветеринара та медикаменти, аби на місці робити щеплення. На 2024 рік розглядаємо варіант виїзної стерилізації та вакцинації. Для цього шукаємо фінансування.

– Як відбувається пошук майбутніх гос­подарів для евакуйованих тварин?

– Зараз уже не так охоче люди беруть до себе тварин, як це було на початку повномасштабної війни. Але, можливо, це на краще. Тоді рішення про нового друга не прикрашено емоційними барвами, а є зваженим. Здебільшого ми використовуємо для цього соціальні мережі: інстаграм, телеграм, фейсбук, наш сайт.

– А чи прихистили особисто ви якогось пухнастика у себе вдома?

– У мене одна кішка вдома, одна – на роботі. Хоча, можна сказати, що обидві вдома. Також багато моїх друзів уже мають евакуйованих тварин. Це, мабуть, наша слабкість. Іноді навіть складно з цим упоратись, аби не забрати собі всіх.

– Що мотивує вас продовжувати шлях зооволонтера?

– Війна не скінчилась, і питання порятунку тварин актуальне. Тим більше, ворог не зупиняється у спробах знищити все живе. Оскільки ми хочемо і можемо продовжувати свою діяльність – ми це робимо. Найближчим часом плануємо запустити роботу Центру з перетримки тварин. Я вже знайшов для цього місце, американський фонд допоміг нам із облаштуванням 10 вольєрів. Тепер треба обладнати територію, та будемо впроваджувати адміністрування Центру. Цьогоріч почнемо вакцинувати та стерилізувати тварин у прифронтових містах. Запуск планується вже восени. Масштабуємо проєкт зі встановлення годівничок та поїлок, допоможемо притулкам із поширенням інформації про тварин. Будемо прилаштовувати тварин у сім’ї за кордоном. Почнемо із сусідніх країн. Також хочемо запровадити в закладах позашкільної освіти та у школах акції або уроки, де діти навчатимуться любити та взаємодіяти із тваринами.

МАРГАРИТА СОПІЛЬНЯК,
ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ СЕРГІЯ ЛУДЕНСЬКОГО