Сергій Попрієнко: «Українська експедиція до Антарктиди – складна та надзвичайно цікава»

Мешканець Кривого Рогу Сергій Попрієнко за освітою – інженер-механік. Завжди прагнув розвиватися за своєю спеціалізацією та мав особливу мрію – вирушити в експедицію до Антарктиди. І ця мрія стала реальністю. З другої спроби Сергій пройшов складний конкурс вакансій та разом з українською командою поїхав в експедицію.

В ексклюзивному інтерв’ю «Вістям» Сергій Попрієнко розповів, як триває життя в Антарктиді, які дослідження вдалося зробити, як впливає глобальне потепління на природу та які різновиди тварин і рослин вдалося побачити.

«АКАДЕМІК ВЕРНАДСЬКИЙ»

– Пане Сергію, поділіться, будь ласка, з нашими читачами, коли у вас виникло бажання побувати в Антарктиді? Чим вас це зацікавило?

– Про нашу антарктичну станцію «Академік Вернадський» я знав досить давно, але десь чотири роки тому в соцмережах побачив інформацію про відкритий конкурс для здобуття вакансій, і якось це втілилося в бажання і мрію поїхати туди і попрацювати в нових для себе умовах. Тоді мені здавалося, що це – як на Місяці побувати. За рік багато прочитав про Антарктику, про нашу станцію, заочно познайомився з багатьма полярниками.

– Ви потрапили в експедицію з другої спроби. Як відбувається конкурсний відбір?

– Щороку десь наприкінці серпня – на початку вересня Національний антарктичний науковий центр оголошує набір кандидатів на наступну зимівлю. Конкурс проводиться в три етапи. Спочатку кандидати подають документи і комісія їх розглядає.Тут «відсіюється» близько половини бажаючих. Потім кандидатів запрошують на співбесіду до НАНЦ. Її проводять профільні фахівці, зокрема зі станції, в онлайн-режимі. За результатами співбесіди відбираються два кандидати за кожним напрямом. Третій етап – кандидати проходять медогляд, психологічне тестування, на навчальних зборах налагоджується комунікація команди. Далі відбувається засідання комісії, де визначаються з основним складом. У 2021 році я вперше подав документи на конкурс, пройшов усі етапи, але потрапив до дублюючого складу. В 2022 році пощастило, і я потрапив до основної команди 28-ї Української антарктичної експедиції.

– Більш як рік ви працювали на станції «Академік Вернадський». Однак спочатку, яким був шлях до цього пункту призначення?

– До станції наша екс­педиція добиралася 9 днів: спершу автобусом із Києва до Варшави, потім літаками Варшава – Доха (Катар) – Сан-Пауло (Бразилія) – Сантьяго (Чилі) – Пунта-Аренас (Чилі). Пунта-Аренас – це найпівденніший чилійський порт, де нас уже чекав криголам «Ноосфера», який за 6 днів доправив експедицію до станції. 9 днів – це дуже швидко, порівняно з минулими роками, коли через неузгодженість рейсів і всілякі карантини зимівникам доводилось чекати по два тижні, а то й більше.

– Як відреагували рідні та близькі на ваше бажання вирушити в Антарктиду?

– Спочатку був скепсис, потім з’явилися інтерес і підтримка.

– Які основні завдання й обов’язки стояли перед вами в експедиції? Яка ваша спеціалізація?

– Українська антарк­тична експедиція за­звичай складається з 9 науковців (по 3 на кожен напрям – метеорологія, біологія, геофізика), і 5 спеціалістів технічного забезпечення – лікар, кухар, системний адміністратор, системний механік і дизеліст-елект­рик. Я працював на станції дизелістом-електриком. Моїми обов’язками були забезпечення безперебійного живлення станції електроенергією, обслуговування дизель-генераторів, ремонт електрообладнання. Крім того, є ще човни, на яких пересуваються науковці – обслуговування і керування ними також були моїми обов’язками. За освітою я інженер-механік за спеціалізацією «двигунобудування», також маю освіту у сфері електротехніки і автоматики.

– Як розпочинався і тривав ваш робочий день в Антарктиді?

– Зазвичай підйом о шостій ранку; легкий сніданок із переглядом новин; потім обхід дизель-генераторів, заливка мастила, палива в бак; перевірка телемет­рії; чистка снігу, а його там багато (усміхається). Далі планові роботи – якщо передбачені виїзди, то підготовка човна і виїзд в акваторію; якщо ні, то роботи на станції. За графіком виконуються роботи з обслуговування дизелів. О 13.00 за розкладом- обід, потім знов робота і о 19.00 – вечеря. Після вечері можна вже відпочивати, але майже всі знаходять собі додаткові заняття, поза технічним завданням. Так, наприклад, ми утеплили і відремонтували приміщення озонометричної лабораторії, я спроєктував і виготовив систему термомоніторингу в приміщенні дизельної, зробив ремонт у слюсарній майстерні, виготовив і замінив двері в знаменитій капличці святого Володимира. Якщо підкрадається нудьга – треба щось робити корисне. Зазвичай спати лягав уже десь опівночі.

Дуже цікаво працювати влітку – тобто з грудня до лютого – через те, що там полярний день, тож уночі можна працювати і ходити в море. Тоді графік узагалі може бути цілодобовим. Іще є такий обов’язок, як нічне чергування, – кожен заступає по черзі на тиждень. Обов’язки чергового – щогодинний обхід станції, перевірка показників усіх приладів, контроль систем життєзабезпечення, а також прибирання приміщень станції та снігу на основних доріжках обходу.

– Які умови проживання для працівників станції?

– Проживання на станції (а наша станція «Академік Вернадський» – це колишня Британська – «Фарадей») досить комфортне, порівняно з умовами на інших станціях. Є 6 кубриків по 4 місця. Там доволі тепло, система опалення була замінена в минулому році. Вода для санітарних потреб і прання використовується з опріснювачів, а для харчових – привозиться питна бутильована. Є всі необхідні побутові та гігієнічні принади. Їжа завозиться раз на рік під час перезмінки, зазвичай із країни, звідки виходить судно. У нас це була Чилі, тобто продукти: овочі, м’ясо, риба, макаронні вироби тощо – були чилійські. Зберігається їжа в двох великих холодильниках -20 і +50С. У 28-й експедиції був чудовий повар, що навіть зі стандартних продуктів готував страви ресторанного рівня. Та вже наприкінці експедиції всім хотілося простого сала, оселедця і свіжих фруктів.

ГЛОБАЛЬНЕ ПОТЕПЛІННЯ

– Яку головну мету мала ця експедиція? Що вдалося відстежити, дослідити упродовж року?

– Мета кожної експедиції – виконання Державної науково-технічної програми вивчення Антарктики, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Всі науковці в межах цієї програми мають чітке технічне завдання згідно зі своїми напрямами. Метеорологи вивчають зміни клімату, передають дані про стан погоди щогодини, проводять збір зразків в океані для МАГАТЕ. Один з основних напрямів досліджень – ви­вчення озонового шару Землі. Для цього лабораторія оснащена озоноспектрофотометром Добсона – дуже точним і цінним приладом. До речі, явище озонових дір відкрили у 1985 році британські фахівці саме на нашій станції. Вагомий обсяг досліджень проводиться за геофізичним напрямом. Це і вивчення іоносфери, і поширення радіохвиль, і вивчення наднизькочастотних коливань у магнітосфері (так звані резонанси Шумана). Магнітна лабораторія, де вивчають варіації магнітного поля, цього року була модернізована.

Третій напрям досліджень – це біологія. Зокрема, вивчення рослин (а їх тут досить багато – це і мохи, і лишайники, і судинні рослини), орнітологія – вивчення змін популяцій птахів, місць їх гніздування, обстеження великих колоній і їх документування. Зміни у розташуванні і чисельності колоній тих же пінгвінів засвідчують про відповідні зміни в харчовому балансі, тобто поширення антарктичного криля, яким харчуються всі, – від китів до тюленів і пінгвінів. Багато проводиться досліджень китів (цьогоріч було відібрано понад 200 зразків біопсії, зокрема рідкісних видів – касаток і фінвалів). Ці дослідження надають можливість відслідкувати, чи відновлюється їхня популяція після десятиліть варварського знищення.

До 80-х років минулого століття чимало країн, зокрема й УРСР, мали китобійні флотилії. Зараз чисельність цих морських ссавців відновлюється, але додаються інші негативні чинники – забруднення води, глобальне потепління та зараження паразитами. До речі, паразитологія – це теж один із напрямів біології на станції.

– Чи зустрічалися в Антарктиді з іншими групами дослідників, із колегами з-за кордону? Які їхні спостереження?

– Так, зустрічалися. До нас у травні минулого року з коротким візитом заходило судно RRS Sir David Attenborough – основний науковий криголам Британської антарк­тичної служби. Вони, зробивши перезмінку на Британській антарк­тичній станції Розера (Rothera), що знаходиться на 250 км південніше від нас, відвідали станцію Вернадського, де наші науковці провели для них коротку екскурсію. Мій колега з Розери був задоволений побаченим, також ми обмінялись досвідом та ідеями щодо покращення життєзабезпечення станції. Ще в період пере­змінки ми зустрічалися з польськими колегами зі станції «Генрик Арцтовський», яку наш криголам «Ноосфера» також обслуговує. Їм дуже подобається наша станція, адже розташована вона в живописних гірських краєвидах і має значно більше біологічне різноманіття.

– Які природні, кліматичні прогнози вдалося встановити під час досліджень? Що особисто вас вразило найбільше?

– Дуже вразило наочне підтвердження теорії глобального потепління. Тут ми його бачимо не так явно, а в Антарктиці це помітно неозброєним оком. У 50-ті роки минулого сторіччя на станції взимку фіксували температури до -40 оС, зараз цей показник виріс до близько -12 оС. Тануть великі льодовики, через це вода стає більш прісною. 15 років тому навколо станції акваторія сковувалася кригою повністю – зараз лише частково, і то не щороку. Субантарк­тичний пінгвін Дженту, який раніше мешкав північніше, зараз заполонив територію нашого і навколишніх островів, тобто мігрує в ті місця, де є відкрита вода. З’явилися судинні рослини там, де їх не мало б бути, і таких прикладів безліч. Також вражають дослідження особливос­тей іоносфери. Мені як радіоаматору було дуже цікаво спостерігати такі явища, як далеке і наддалеке проходження радіохвиль, наочне підтвердження аномалії моря Ведделла тощо.

ЖИТТЯ В НОВИХ УМОВАХ

– Які відкриття ви зробили особисто для себе? Наприклад, побачили раніше незна­йомі види тварин, риб, рослинності тощо.

– Я мав перевозити науковців на човнах по акваторії, від станції ми відходили на відстані близько 45 км, тож довелося побачити і навіть зафільмувати китів, касаток і тюленів. Були випадки, коли кити підпливали під самий човен. А краєвиди там настільки вражаючі, що, один раз побачивши це, – закохуєшся на все життя.

– Чи відбувається певне переосмислення життя, поглядів, думок упродовж року перебування в Антарк­тиді? Можна сказати, в частковій ізоляції від цивілізації.

– Так, багато кого робота на станції наштовхує на філософські роздуми, часом не дуже конструктивні, тому вкрай важливо помічати, щоб ніхто з колективу не замкнувся, не пішов «у себе». Для мене гарними ліками проти цього була робота і зв’язок із рідними.

– Які труднощі виникали під час експедицій? Чи, навпаки, приємні або кумедні випадки траплялися?

– Якщо чесно, особливих труднощів я не відчув. Коли нас готували до експедиції на навчальних зборах, розповіли про всі критичні та аварійні ситуації, починаючи з першої Української антарктичної експедиції. Причому розповідали це безпосередньо люди, які брали в них участь, тому всі ситуації, що виникали, були майже штатними, і ми були до них готові. Головне – знати, що є в наявності на станції і де воно лежить. Із приємного – мені вдалося побувати на знаменитому судні, барку «Європа», якому вже понад 100 років. Також я був на яхті Spirit of Sydney, що славиться своїми знаменитими відвідувачами – Фредді Мерк’юрі, Боно, Боб Ділан, Ленні Кравіц та інші. З кумедного – якось узимку пішов купатися в океан, ще й поставив телефон із прямою трансляцією дружині і дітям. Коли виліз із води, побачив, що зовсім поруч плаває морський леопард, а це досить небезпечний хижак. Це могло б бути онлайн хоррор-шоу (усміхається).

– Які ще місця в Антарктиді вам вдалося відвідати? Чи вразив ландшафт цієї місцевості?

– Наша станція розташована на острові Галіндез Архіпелагу Вільгельма, поблизу Антарктичного півострова. До континенту напрямки 6,5 км, найближча точка – це мис Туксон півострова Київ. Із біологами і метеорологами я побував на всіх великих островах архіпелагу, а також на островах Бус, Плено, Ховард, Пітерман, Ялури, Бертло, на мисах Перец, Расмуссен, Туксен, Мут, Кейп -Ренод. Нашу станцію оточують неймовірні краєвиди, що ніколи не набридають, незважаючи на погодні умови – гори Демарія, Міл, Люм’єр, Скотт, льодовик Віггінс, затока Веддінгтон-Бей. Рівнин тут немає, ландшафт складається з пагорбів та гір, укритих снігом, на підніжжях яких утворюються льодовики, що поступово сповзають в океан. На деяких схилах розташовані так звані мохові банки, які влітку мають зелений колір. Дуже гарні краєвиди на світанку і на заході сонця. Таких відтінків рожевого я в житті ще не бачив.

Як я вже казав, ареал досліджень складає близько 45 км у радіусі від станції, дальність обумовлена такими чинниками, як погода, льодова і хвильова ситуація, тривалість світлового дня, дальність зв’язку. Мобільного покриття там немає, вся комунікація здійснюється по радіо. Ще на початку зимівлі я виготовив додаткову антену до радіостанції – це дало можливість мати надійний радіозв’язок на достатній відстані від станції.

– Чи були незвичні, незнайомі вам прилади, які використовували для життя або роботи там?

– Відносно систем життєзабезпечення нічого нового або не­звичного не було, хіба що система пожежного сповіщення Afa-Minerva, яка залишилася ще від британців і досі працює. Довелося вивчити документацію, щоб привести її в повністю робочий стан. Дизель-генераторні установки майже нові, вони замінені два роки тому на дуже надійні й економічні Volvo Penta, тому з ними труднощів не виникало. Були деякі проблеми з науковим обладнанням, довелося ретельно вивчити їхню конструкцію, щоб полагодити.

– Нові погодні умови, зміна клімату. Як швидко ваш організм адаптувався до цього?

– Адаптація до умов Антарктики відбулася досить швидко. Часовий зсув ми подолали ще на «Ноосфері» (на станції часовий пояс UTC-3, тобто від України час відстає на 6 годин влітку і на 5 взимку), але в перші дні відчувалися наслідки хитання в протоці Дрейка. До температурних умов звикли швидко, бо на станції Вернадського не настільки холодно. Найбільші морози, зафіксовані під час зимівлі, це близько -13 оС, але за відсутності вітру він переноситься набагато легше, ніж -3 і вітер 25-30 метрів на секунду зі снігом. Сніг наносить дуже швидко, і його треба прибирати, а максимальна висота наносів сніжного покриву сягала 9 метрів за середнього рівня 2,7 метра. А ось у літні місяці – грудень, січень – температура вдень сягала +8 оС. У цей період почуваєшся, як у Карпатах на початку весни, тільки без дерев і зелені.

РІДНА УКРАЇНА

– Ви розповідали, що підтримували зв’язок із рідними, слідкували за новинами. Що допомагало у цьому?

– Так, завдяки нашому системному адміністратору, який привіз і налаштував на станції Старлінк, у нас був майже постійний і якісний інтернет-зв’язок із рідними. Також ми проводили онлайн-уроки й екскурсії для школярів, студентів, військовослужбовців. Ми слідкували за подіями на Батьківщині, для кожного із нас день починався і закінчувався перечитуванням новин про справи на фронті і в рідних містах. Це і полегшує, і водночас погіршує психологічний стан, адже ти не можеш нічим допомогти своїм рідним, які, можливо, зараз перебувають під прицілом ворожих ракет.

– Якими були ваші відчуття по поверненню в Україну? Що змінилося за цей час на рідних вулицях? Як зустрілися з родиною?

– Рік відсутності – це насправді багато. Під час зимівлі раптово захворів і помер мій батько. Неможливість бути поруч в останні години – це, напевно, найважче, що мені довелося пережити. Була і радісна звістка – народився другий онук. Коли ми перетнули кордон – усі цілували рідну землю, бо хоч би якою гарною була чужина – Батьківщина у нас одна. За рік особливо нічого не змінилось – хіба що люди стали розгубленіші. Біля магазинів скрізь генератори. Багато знайомих уже на війні, дехто втратив кінцівки, дехто поранений.

– Як підсумок, чим вас захопила Антарктида і чи плануєте ще раз вирушити в експедицію? Що хотіли б там ще зробити?

– Робота на Українській антарктичній станції – це передусім можливість реалізувати всі свої знання і вміння. Якщо вийшов із ладу якийсь прилад, якому немає заміни, потрібно виготовити або полагодити його самостійно, і тут стають у пригоді такі вміння, як-от електрозварювання, токарна справа, електроніка тощо. Це цікаво, це захоплює, бо ти бачиш результат своєї діяльності, і це надихає тебе на подальший розвиток. За можливості, я був би радий іще побувати на станції. Там є над чим попрацювати – модернізація станції призупинилася з початком війни, але поточні роботи, які не потребують великого фінансування, продовжуються. На 2025 рік, наприклад, запланована заміна каналізації, чистка резервуару пального тощо. Крім того, людям, які вже зимували, легше орієнтуватися, бо ти вже знаєш, як усе працює, де що лежить, і налаштовуєшся цілком на роботу.

Мені довелося працювати з людьми, які вже неодноразово були в Антарктиді – це справжні професіонали своєї справи. Олександр Полудень, озонометрист – 5 зимівель. Юрій Отруба, геофізик, зараз працює керівником 29-ї української експедиції – 8 зимівель. Юрій Лишенко, дизеліст – 4 зимівлі, нині на реабілітації після втрати ноги на війні. Богдан Гаврилюк, начальник нашої 28-ї експедиції, геофізик – 10 зимівель, це найдосвідченіший полярник у світі. Мені ще є куди прагнути, хоча найголовніше зараз – це захист нашої держави!

МАРГАРИТА СОПІЛЬНЯК,
ФОТО З АРХІВУ СЕРГІЯ ПОПРІЄНКА