Шкільна агресія дійшла вже до Дніпра

В українських школах почастішали випадки насилля між учнями. Нині щонайменше третина школярів так чи інакше є жертвами цькування з боку однолітків – такі дані Інституту соціальної та політичної психології по Києву. Але подібна ситуація характерна не лише для столиці.

«НЕ ДОГЛЕДІЛИ…»

Напевно, багато українців пам’ятають випадок, що стався в маріупольській школі 2013 року, коли дев’ятикласниці жорстоко побили, а потім ледь не повісили на шарфі дівчинку – причому всі катування юні леді ретельно знімали на відео. Подібна ситуація була у 2015-му і на Черкащині – однокласники завдали важких тілесних ушкоджень 12-річному хлопцю. А нещодавно в одній із прикарпатських шкіл жорстокість іншого учня мало не коштувала 11-річному школяру життя – хлопчика зіштовхнули зі сходів.

Хто винний у таких діях? Батьки нерідко звинувачують учителів, що «не догледіли…» Але чи можна це зробити у класі, в якому більш як 33 учні? Що вже казати під час перерви, коли діти жваво бігають коридорами.

ПІД ЗАХИСТОМ МАМИ

Нещодавній приклад – уже з Дніпра. СЗШ №75 – взірцевий заклад, здавна славиться своєю толерантністю й високим професіоналізмом викладачів, які постійно займаються всебічним розвитком дітей, розкривають їхні творчі здібності. Тут є і краєзнавчий музей, і театр. Та з минулого року педагоги, учні, батьки – немов у замкненому колі через дивну поведінку учня 2-Б класу.

8-річний хлопчик поводить себе дуже агресивно: жорстоко б’є однолітків, коле їх гострими предметами, ображає, зневажає учителів. Першою на таке неналежне ставлення розбишаки звернула увагу класний керівник. Від того моменту вона весь час тримала хлопчика під контролем: водила за руку, аби не виникали нові конфлікти, намагалася знайти контакт, зрозуміти, чому малий проявляє агресію. Але марно – Андрій нікого не слухав. Далі про жорст­оку поведінку хлопця вона повідомила його мамі. Замість того, щоб дослухатися, вплинути на дитину, жінка почала писати скарги у всілякі інстанції. Пише й досі. Вона не бажає брати участь у батьківських зборах щодо ситуації, яка склалася. А також, як кажуть педагоги, не дає змоги шкільному психологу попрацювати із сином, стверджуючи, що з «Андрієм усе гаразд».

Керівництво СЗШ №75 зрештою було вимушено повідомити про стан справ соціальні служби, а також міське управління освіти. Батьки учнів 2-Б класу вимагають виключити хлопця зі школи. Але чи вирішить це дану проблему? Та й є чимало пере­шкод на цьому ­шляху.

«Школа працює у правовому колі згідно із Законом України «Про освіту». Тож звільнити хлопчика без згоди його матері не маємо права, – зазначає директор СЗШ Лариса Жмако, й додає: – Подібна ситуація виникла уперше. Маємо гарний педагогічний колектив: дружній, творчий. У нас завжди був здоровий мікроклімат, та нині нам складно…»

ГЛУХИЙ КУТ

Що ж за таких умов робити батькам та вчителям? Лише спільною працею – їх та психолога – проблема може вирішитися. Але як бути, коли батьки (як мама СЗШ №75) відмовляються від спілкування й категорично не бажають іти на контакт? Нині адміністрація даного закладу пропонує матусі змінити форму навчання сина на індивідуальну чи екстернатну, та вона на це не погоджується, бажає, аби її дитина навчалась, як усі.

ДУМКА ПСИХОЛОГА

Психологи називають кілька причин агресії школярів. Серед них не на останньому місці – інформаційний простір, який оточує дітей та підлітків, особливо нині, коли батьки приділяють більше часу роботі, а не вихованню чад. Тому за них це роблять телевізор, комп’ютер та телефон. Також причиною жорстокої поведінки учня можуть бути попередньо накопичені почуття гніву, злості, образи, які не мали виходу до цього, пригнічувалися через ті чи інші обставини, а в школі – проя­вилися.

Також першоджерелом нападів дитячої агресії психологи вважають копіювання поведінки батьків. Якщо останні поводять себе зухвало, грубо, якщо в їхньому вихованні домінують «тяжка рука», образливі слова, часті приниження – все це повторюють син чи донька.

Тож чи винна у власній агресії сучасна молодь, чи за все скоєне відповідальні вчителі школи, які не мають змоги вплинути на учнів? Мабуть, що ні, винне загалом наше суспільство – саме воно створює для дитини певне підґрунтя для жорстокості, змалечку не закладає норм моралі. І це питання стосується кожного з нас. Не можна байдуже сприймати прояви агресії серед малечі, інакше вона стане загальноукраїнською епідемією!

КОМЕНТАР СПЕЦІАЛІСТА

КАТЕРИНА ГАПОН, психолог:
– Проблема – перш за все у вихованні. Агресія дитини може виникати від непорозумінь із матір’ю, недостатньої любові. Це передусім дитячий протест, образа. Він і викликає прояв фізичної сили на комусь іще, на тому, хто слабший.

АНФІСА БУКРЕЄВА