Соломія Крушельницька: завжди мріяла про українську оперу

23 вересня світова спільнота відзначатиме 150-ліття з дня народження української оперної співачки Соломії Крушельницької, яку ще за життя було визнано найвидатнішою співачкою світу. Серед її численних нагород та відзнак – звання «Вагнерівська примадонна» XX століття, а італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував їй свій портрет із написом «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй». Енріко Карузо, Тітта Руффо, Федір Шаляпін та інші «голоси» світу вважали за честь співати з Крушельницькою на одній сцені.

ДЕЩО З ДИТИНСТВА

Соломія походить зі старовинного шляхетного українського роду Крушельницьких гербу Сас, до якого належала більша частина української (руської) шляхти в Галичині (Червоній Русі). Народилась у 1872 році у селі Білявинці Бучацького повіту в сім’ї греко-католицького священника Амвросія Крушельницького та його дружини – Теодори Марії, дочки священника УГКЦ, громадського діяча, письменника Григорія Савчинського, який був одним із перших зачинателів віршованої байки на Галичині. Сім’я кілька разів переїжджала: спочатку до Осівців, потім – Старих Петликівців, деякий час жила в передгір’ях Східних Бескид у селі Тисові біля Болехова.

У 1878 році Крушельницькі перебралися до села Біла, що поблизу Тернополя, де й осіли. У Соломії були брат Антін і сестри Ганна та Емілія, які у майбутньому також стали співачками. Згадуючи дитячі роки оперної діви, знайома родини Марія Цибульська казала:«У нас пам’ятають, як вона вечорами співала в гурті дівчат десь у садку чи на майдані. Вже тоді голос її був сильний, гарний і дуже відрізнявся від інших. Змалечку Соломія знала дуже багато народних пісень, які вивчала безпосередньо від селян».

ВІД ШКОЛИ ДО КОНСЕРВАТОРІЇ

З основами музичної підготовки Крушельницька ознайомилась у Тернопільській школі товариства «Приятелі музики». Потім навчалась у Тернопільській класичній гімназії, складаючи іспити екстерном. Зблизилася з гімназистами, які відвідували музичний гурток: серед них був Денис Січинський, згодом – відомий композитор, професор музики. У 1883 році на Шевченківському концерті, що проходив у Тернополі, відбувся перший прилюдний виступ Соломії Крушельницької: вона співала в хорі товариства «Руська бесіда». На одному з концертів цього хору у серпні 1885 року був присутній Іван Франко. У Тернополі Крушельницька познайомилася зі світом театрального мистецтва.

Час від часу в місті гастролював львівський театр товариства «Руська бесіда», у репертуарі якого були опери Семена Гулака – Артемовського та Миколи Лисенка: Соломія із зацікавленням спостерігала за грою драматичних акторів. У 1891 році вона вступила до Львівської консерваторії Галицького музичного товариства. Керівництво високо оцінило здібності молодої співачки, наголошуючи на тому, що вона має всі дані, щоб стати окрасою першорядної сцени.

Під час навчання у професора Валерія Висоцького, який виховав плеяду відомих українських та поль­ських співаків, Крушельницька вперше виступила сольно – виконала головну партію в ораторії Г. Ф. Генделя «Месія». На сцені Львівського міського теат­ру «Скарбка» дебютувала партією Леонори в опері італійського композитора Г. Доніцетті «Фаворитка». З великим успіхом про­йшли її виступи в ролі Сантуції в «Сільській честі» П. Масканьї. У 1893 році співачка закінчила консерваторію й отримала диплом із записом: «Цей диплом отримує панна Соломія Крушельницька як свідоцтво мистецької освіти, здобутої взірцевою старанністю і надзвичайними успіхами».

ОПЕРНА СЦЕНА

Ще під час навчання в консерваторії Соломію спокушали запрошенням від польського Львівського оперного театру, проте вона мріяла про українську оперу, якої на той час не існувало. Під впливом відомої італійської співачки Джемми Беллінчоні, що гастролювала у Львові, Крушельницька вирішила їхати до Італії, аби продовжити навчання у визнаних майстрів бельканто.

Її вчителями були знамениті професор Конті та Фауста Креспі, яка, до речі, вважала Соломію найздібнішою зі своїх учениць. Добрим «вишкілом» для дівчини було виконання на концертах арій з опер «Фауст» Ш. Гуно, «Африканка» Д. Меєрбера, «Єврейка» Ф. Галеві. Фундатор Музею Соломії Крушельницької у Львові. О. Бандрівська так згадує про цей період молодої співачки: «Її голос захоплював силою звуку, дзвінкістю, соковитістю, гнучкістю, досконалою вокальною дикцією, віртуозною технікою, ліризмом і драматизмом».

ТРІУМФАЛЬНІ ВИСТУПИ

Друга половина 1890-х років відзначена тріумфальними виступами Крушельницької на сценах теат­рів Італії, Іспанії, Франції, Португалії, Росії, Польщі, Австрії, Єгипту, Аргентини, Чилі в операх «Аїда», «Трубадур», «Фауст», «Чіо-Чіо-Сан», «Кармен», «Пікова дама». Не меншої слави вона здобула на варшавській та краківській сценах, виступаючи в операх польського композитора С. Монюшка. У 1920 році, перебуваючи в зеніті слави, співачка покинула сцену. Подальшим творчим кроком була камерна концертна діяльність.

Виконуючи пісні вісьмома мовами, вона гастролювала Америкою, Європою, виступала у Львові, Тернополі, Стрию, Бережанах, Збаражі, Чернівцях та інших містах Галичини. Товаришувала з І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, М. Лисенком та іншими культурними діячами. У січні 1928 року Соломія Крушельницька, на запрошення «Союзу українок» Америки, прибула в Нью-Йорк і стала першою українською оперною співачкою, яка відвідала США та Канаду, виконуючи шедеври світової музики й українські пісні.

У газеті «Америка» писали: «… такого концерту українських творів у нас ще не було. Серед зими весна до нас прибула, …в душах потепліло, зазеленіло, запахло квітами». Ще два концерти Крушельницька дала в Стайвесент-гайскул і в Українському робітничому домі: хотіла бути почутою українцями, які покинули свої домівки і поїхали світ за очі. У 1929 році в Римі відбувся останній гастрольний концерт видатної співачки.

ЩАСЛИВІ 26 РОКІВ…

Зі своїм майбутнім чоловіком, адвокатом Чезаре Річчоні, Соломія Крушельницька познайо­милася в Італії. Взаємна симпатія переросла у серйозні почуття і під час гастролей Південною Америкою пара одружилася: весілля відбулося у липні 1910 року в Буенос-Айресі. Роком пізніше подружжя переїхало на батьківщину чоловіка – у містечко Віареджо, що в італійській Тоскані. Триповерхова вілла «Саломея» із широким балконом, з якого було видно Тірренське море, і садом подарувала оперній діві відчуття спокою і щастя. Тут вона влаштовувала музичні вечори, співала українських пісень і власноруч готувала українські страви.

Її, завжди привітну, ошатну, високу і вродливу, з гус­тим волоссям Валькірії впізнавали на вулиці, підходили із привітаннями, висловлювали захоплення талантом. Соломія та Чезаре прожили разом 26 років подружнього життя. У 1936 році чоловік помер, три роки потому Крушельницька поїхала до Галичини провідати рідних і тут її застала Друга світова війна. Вже в радянській Західній Україні артистка, яку знав весь світ, не змогла повернутися до Італії і фактично стала «заручницею» нової влади.

РОКИ ПОНЕВІРЯННЯ

Будинок мисткині націоналізували, але залишили у власності чотирикімнатну квартиру, в якій вона жила із сестрою Ганною. Під час німецької окупації Львова співачка дуже бідувала, заробля­ючи копійки приватними уроками вокалу. У післявоєнний період почала працювати у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка. Однак її викладацька діяльність мало не завершилася, ледь почавшись. Під час «чищення кадрів від націоналістичних елементів» Соломії Крушельницькій інкримінували відсутність консерваторського диплома: пізніше його знайшли у фондах міського історичного музею.

Незважаючи на численні звернення, вона довгий час не могла отримати громадянства СРСР, залишаючись підданою Італії. Лише після передачі італійської вілли й усього свого майна радянській державі, Крушельницька стала її громадянкою. Віллу відразу продали, повернувши власниці мізерну частину від вартості. Востаннє її чарівний спів пролунав у Львівській філармонії у 1949 році. Мало хто знав, що вже тоді 77-річна жінка страждала від онкологічного захворювання.

У 1951 році їй надали звання «Заслужена діячка мистецтв УРСР», а у 1952-му, нарешті, звання професорки. У цьому ж році, 16 листопада, Соломія Крушельницька пішла з життя. Її поховали у Львові на Личаківському цвинтарі поруч із могилою друга та наставника – Івана Франка. Пам’ять про видатну співачку закарбовано у назвах навчальних закладів, театрів, ву­лиць; у відкритті музеїв, створенні пам’ятників, скульптурних портретів, монет; у фільмах, виставах і організації співочих конкурсів.

ПОЛІНА ДМИТРІЄВА
(ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ІНТЕРНЕТ – ДЖЕРЕЛ)