У Дніпрі показали незвичайних “священних корів” (Фото)
Численні відвідувачі, що прийшли 9 листопада в Музей українського живопису в Дніпрі на відкриття персональної виставки відомого художника і педагога Олександра Нем’ятого під назвою “ЧЕРЕДА”, вочевидь, були вражені побаченим. Оглядові зали третього музейного поверху заповнили живописні полотна, на яких художник змалював череду корів, що випасається на мальовничих лугах- берегах найчистішої європейської річки Орілі. Художник вже не один десяток років проводить пленерне літо в мальовничому селі Ковпаківці на Магдалинівщині. Неподалік від нього і рідна йому Котівка, звідки родові корені батьків Нем’ятого. А їхній син став своєрідним літописцем Орільського краю. Від порогу сільської хати його мистецьке око вихоплює з оточуючого навколишнього світу саме ту мить життя, яку потім з подивом і захопленням переживають разом з художником шанувальники його творчості.
І цього разу про “священних корів” на картинах Олександра Нем’ятого емоційно відгукнулась відома виконавиця авторських пісень Тетяна Аксютенко, а науковець і фольклорист Микола Долгов – давній шанувальник творчості художника – назвав виставку “Череда” справжньою «мистецькою бомбою». Важко пригадати когось із сучасних, зарубіжних чи художників минулого, – говорить він-, котрі б так натхненно оспівали на численних полотнах , в даному випадку, таких знайомих усім домашніх тварин. Мабуть, серед читачів знайдуться й такі, що самі колись пасли сільські череди, зустрічаючи світанки, і аж до вечірніх сутінків, постійно слідкуючи, аби норовливі корови не пішли, як кажуть, «в шкоду».
Для української родини на селі корова завжди була таки священною твариною, годувальницею в скрутні часи. Скільки сліз пролили господині за своїми корівками, що їх під час колективізації забирали з дворів від дбайливих господарів, полишаючи сім’ї без звичного ранкового кухля молока. Череда на картинах художника нечисленна ( один з відвідувачів зауважив, що митець малює череду, аби наступні покоління мали хоча б із його полотен уявлення про існування цих тварин, а нині корів по селах все менше з різних , в тому числі й економічних причин), але ж рух її в часі і просторі від картини до картини змінюється, як міняється кольоровий ритм, образний характер зображуваного середовища і присутніх в ньому священних тварин, як змінюється час доби, в якому вони перебувають: ранок, день, вечір і вічний плин Орілі, куди забрідає череда, аби вволю попити водиці. Ті, хто слідкує за творчістю талановитого художника Олександра Нем’ятого, помітили, що він у цій серії не звертається до часто вживаних ним раніше коричнево-чорних кольорів. Тут мистець віддає перевагу теплішим відтінкам, притінено-сонячним або ж червонястим полискам під час заходу сонця.
“Череду” художника хтось, мабуть, сприйме і як алегорію на сьогочасся. Щоб втримати в гурті ту ж череду, як і згуртувати людей, скерувати їх у правильному напрямку ( а для українців – це державотворчий шлях) потрібен вправний погонич, керівник, усвідомлений своєї місії – будувати Українську державу на засадах незалежності, соборності, самостійності, утвердження української мови, національного культурно-мистецького розвою. І все ж, коли переглядаєш представлені автором полотна, звертаєш увагу на домінуючу роль природи у її найрізноманітніших станах, що міняються протягом літнього дня, споглядаєш невпинний плин води, що теж ряхтить різними кольорами, вихопленими із течії часу і відтвореними художником на полотні. Привертають увагу на виставці також «Мальви» – такі різні, з любов’ю відтворені мистцем, сільські «Хати» серед кущів і дерев, «Соняхи», що стали символом українського степу.
На відкритті виставки «Череда» Олександра Нем’ятого виступили : відомі мистецтвознавці Людмила Тверська, Григорій Чернета – художник і викладач Дніпровського театрально-художнього коледжу, Віталій Старченко – поет і художник, співробітниця музею «Літературне Придніпров’я» Ірина Мазуренко – поетеса і художниця, Сергій Алієв- Ковика – художник і творчий побратим автора виставки. Ірина Мазуренко, зокрема, сказала:
«Хочу всіх привітати з відкриттям виставки надзвичайно цікавого, талановитого художника нашого краю. Серед присутніх тут є багато відвідувачів і нашого музею «Літературне Придніпров’я», де відбулася вже не одна виставка Олександра Нем’ятого. Працювати з Сашком Нем’ятим ,- як ми його називаємо,- це таке щастя. Ти набираєшся в нього таланту жити, бачити мистецтво, відчувати не тільки «красівєнько ілі нє красівєнько», а відчувати все настільки глибоко, настільки по-справжньому, бо його мистецтво справжнє, воно укорінене в цю землю. І не має , мені здається, значення, що він пише: чи урбаністичний простір, чи на пленері Ковпаківку. Все це є мистецтво. Я хочу сказати про універсум Олександра Нем’ятого, про його картини, написані на пленері. Це просто неймовірно. І коли я зайшла до цієї зали, мене охопило таке відчуття причетності до нашого українського космосу. І незважаючи на такий складний час, коли не можеш думати без сліз, без остраху за наше майбутнє, майбутнє наших дітей,- я хочу сказати, що його роботи не можна назвати не сучасними. Вони настільки сучасні, як роботи Тараса Шевченка, який написав міф про Україну. Сашко зробив те саме. Він своїм життям, своїм мистецтвом багато років пише свій міф про Україну, про ідеальну Україну, яку він хотів би бачити. І тому в його пленерних роботах, взагалі, мені здається, не має значення сюжет, і навіть те, що зображено. Він зумів створити екзистенцію космосу українського, екзистенцію степу, екзистенцію Орілі. І ми маємо пишатися, що у нас є такий творець всеукраїнського, європейського рівня».
Поет, художник і мистецтвознавець Віталій Старченко, виступаючи на відкритті виставки, згадав, що все його творче життя пов’язано з творчим життям Нем’ятого, бо й працювали в одній майстерні. Він був такий молодий, але вже з гострим поглядом художника, буквально, за кілька секунд міг створити шарж. І починалася творчість Олександра ще з Харкова, де він вчився, зацікавленням модерністичним мистецтвом, зокрема, і Пабло Пікассо, і це було нормально, це були кроки вперед. А Пікассо, мабуть, підказував, що треба пірнути у глибину своєї ментальності.
І Олександр раптом почав писати картинки «Козак Мамай», невеличкі, десь не один десяток їх створив, повертаючись у своєму мистецтві до питомої української ментальності. Віталій Старченко процитував присутнім висловлювання відомого українського художника Григорія Синиці – учня знаменитого Бойчука, котрий після погрому бойчукістів опинився в Кривому Розі: « Я зрозумів і засвоїв, що народне мистецтво – першоджерело художньої форми, воно відоме з давніх-давен, воно жило, набиралося сил у народі, в надрах його. Етнографічні, сюжетні й інші зовнішні ознаки – це ще не народність. Йдеться про систему мислення, де воля виступає як образ в самобутній палітрі художника». На мою думку, якраз цього досяг Олександр у своїх творах, які ми сьогодні бачимо.
Звичайно, на творчість Нем’ятого в деякій мірі вплинув Володимир Лобода ( відомий художник, наш краянин, виставка котрого нещодавно експонувалася в Дніпровському художньому музеї), в тому плані, що спрямовував його до речей ментальних. І важливим було якраз утворення групи, яка називалася «Степ» у 1988 -1990-у роках, і навіть пізніше вона існувала. Навіть виставку два представники цієї групи зробили у Львівській картинній галереї. Це було надзвичайно круто на той час – травень 1990 року. Олександр Нем’ятий і Володимир Бублик виставили там свої роботи і львів’яни сприйняли дуже жваво і з великим інтересом ці картини. Потім було багато різних виставок. І на цій я помітив, що палітра Олександра очистилася від дещо коричнюватих, темнуватих фарб, особливо коли він писав урбаністичні пейзажі, тобто в місті.
Він створює кольорову симфонію на полотні. Це – розмова Бога і Художника. Це просто справжнє мистецтво, яке треба відчути, зрозуміти і , незалежно від оформлення, оцінити.
Своїми роздумами про творчість Олександра Нем’ятого поділився і його давній товариш і колега Сергій Алієв – Ковика, котрий , зокрема, сказав : « Олександр не відриває себе від рідної землі. Не багато художників можуть собі дозволити духовно і витримати все: цей захід сонця, ця Оріль, – і не сповзти у якусь солодкавість або тупу експресію – це для мене дуже важливо. Важливий стан життя і стан осмислення, що триває протягом трьох чи й більше десятиліть. Це – справжнє, глибоке внутрішнє осягнення художником життя, і він не потребує того, щоби всім подобатися. У нас з ним уже десять років підтримки одне одного. Був Володимир Бублик, Анатолій Сологуб і Сашко зі своєю духовною, моральною, психологічною підтримкою , що важливо для творчої людини, хоча ми й різні в мистецькому плані».
Небагатослівний у житті і багатогранний у творчості Олександр Нем’ятий на відкритті авторської виставки « Череда» в Дніпровському музеї українського живопису ( поблизу Троїцького собору) тепло дякував всім, хто допомагав у підготовці експозиції, хто прийшов до цих залів подивитися його нові роботи, а серед відвідувачів були художники, письменники, журналісти, любителі образотворчого мистецтва, багато учнів, друзі і родина Митця, наголосивши, що він її присвячує своїм батькам, котрі прищепили йому любов до рідної землі, мови, козацького степу і Орільського краю, співцем якого він став у своїй талановитій творчості. І, дивлячись на череду корів побіля Орілі , спадають на думку рядки із відомої народної пісні у виконанні знаменитого народного гурту «Криниця» з Підгороднього: « Йшли корови із діброви…». Сам же художник радить дивитися ці картини, написані в селі Ковпаківці, на Орілі, в 2016 – 2018 роках, при денному освітленні.
Коротко про життєвий і творчий шлях Олександра Нем’ятого:
Народився 27 липня 1954 року в місті Беслан, Північна Осетія.
У 1976 році закінчив Дніпропетровське художнє училище.
У 1982 році – Харківський художній інститут, відділ «станкова графіка».
З 1989 року – викладач спец. дисциплін ( малюнок та живопис) у Дніпровському театрально-художньому коледжі.
ПЕРСОНАЛЬНІ ВИСТАВКИ:
Національна львівська галерея – 1992 р.
Дніпропетровський художній музей – 1998 р.
Музей «Літературне Придніпров’я» – 2001 р.
Дніпропетровський художній музей – 2014 р.
Таїса Ковальчук, радіожурналіст
