В НСЖУ спільно з ЮНЕСКО обговорили захист медійників під час війни

Атаки окупантів на журналістів в Україні – це ціна сумлінного виконання медійниками свого журналістського обов’язку: доносити до людей правду.

Як допомогти працівникам українських та іноземних ЗМІ хоч трохи убезпечити своє життя і свою роботу і яку допомогу в цьому можуть надати міжнародні інституції, в тому числі ЮНЕСКО, – обговорювали 13 липня в Національній спілці журналістів України під час круглого столу «Броня» для журналістів: захист журналістів під час війни», повідомляє НСЖУ.

– Росіяни не поважають статусу журналістів і без жодних вагань застосовують зброю, щоб зашкодити нашій роботі, – наголосив, відкриваючи засідання круглого столу, голова НСЖУ Сергій Томіленко. – Окупанти затримують, ув’язнюють журналістів, аби залишити українців без інформації і нейтралізувати їхній опір. На щастя, українці опираються, а переважна більшість журналістів навіть у скрутних обставинах поводяться гідно.

Сергій Томіленко наголосив, що дуже важливо убезпечити життя і роботу українських і міжнародних журналістів, які працюють в умовах війни. Це завдання НСЖУ намагається вирішити спільно з ЮНЕСКО. Зокрема, завдяки сприянню цієї міжнародної інституції журналісти України отримали загалом 125 захисних бронежилетів. У тому числі 100 захисних комплектів (бронежилет плюс шолом) було передано під час засідання круглого столу. Крім того, раніше за сприяння ЮНЕСКО для українських журналістів проводяться тренінги, було українізовано підготовлений «Репортерами без кордонів» «Посібник з безпеки для журналістів», які працюють у небезпечних зонах.

– Окупанти чинять зло, а журналісти фіксують їхні злочини. Саме тому на журналістів нападають. Ці напади – ціна за виконання журналістського обов’язку, – наголосив голова НСЖУ Сергій Томіленко.

Учасники круглого столу хвилиною мовчання вшанували пам’ять про 33 колег, які загинули під час повномасштабної російської агресії в Україні.

Старший спеціаліст проєктів Відділу свободи слова та розвитку ЗМІ Сектору комунікацій та інформації ЮНЕСКО Мехді Бенчела у своєму вітальному слові наголосив, що кожній людині вкрай необхідно мати достовірні джерела інформації, а особливо – коли від цього залежить її життя.

– Людям важливо розуміти, що робити, коли виникне небезпека. Тому роль журналістів у цей час неможливо перебільшити, – наголосив пан Бенчела.

Він нагадав, що штаб-квартира ЮНЕСКО в Парижі вже має доволі тривалий досвід співпраці з НСЖУ. Тому відразу після початку повномасштабної агресії російських військ проти України ЮНЕСКО зв’язалася з керівництвом НСЖУ, щоб запитати, яка допомога потрібна. Мехді Бенчела додав, що ЮНЕСКО й надалі продовжить підтримувати українських та іноземних журналістів, які працюють в Україні.

До речі, підтримка України є не лише службовим обов’язком, а певною мірою й особистою справою пана Бенчели та його родини. Зокрема, його брат, усесвітньо відомий кінодокументаліст Мані Бенчела впродовж місяця проводив відеозйомку під обстрілами та у бомбосховищах українського Харкова.

Як зазначив виконавчий директор міжнародного благодійного фонду «Академія української преси» Андрій Коваленко, його організація має значний досвід роботи з воєнними журналістами: з 2018 року близько 120 медійників за сприяння АУП і посольства США побували в гарячих точках України. Зарубіжні журналісти без сприяння місцевих продюсерів мають суттєві проблеми із відвідуванням прифронтової зони: мають місце як мовний бар’єр, так і проблеми з логістикою. Тому від локальних продюсерів значною мірою залежить, який контент буде подано на багатомільйонну аудиторію.

Андрій Коваленко поділився низкою порад, як журналісти можуть краще убезпечити себе в зоні бойових дій. Зокрема, велике значення має наявність шолома, бронежилету, аптечки.

– Крім того, завжди є обов’язковим контакт із військовими та з адміністраціями, – додав Андрій Коваленко.

Він також наголосив на необхідності дотримання вимог тактовності при спілкуванні з місцевими жителями та жертвами конфлікту. Зокрема, не можна людину знімати, якщо вона не дала на це згоди.

Журналісти Євгенія Вірлич і Владислав Гладкий, які нещодавно змогли евакуюватися із захопленого Херсона, розповіли про свій досвід роботи в окупації. Вони наголосили, що жителі окупованих територій перебувають у повністю контрольованому росіянами інформаційному середовищі, яке характеризується тотальною брехнею і повною відсутністю альтернативних думок. При цьому виїхати звідти на підконтрольну Україні територію дуже важко. Вони закликають жодним чином не засуджувати людей, які перебувають в окупації, а намагатися допомогти їм отримувати правдиву інформацію про війну і ситуацію в Україні.

Медіаекспертка Тетяна Попова, яка свого часу працювала на посадах радниці міністра оборони України та заступниці міністра інформаційної політики, наголосила на важливості того, щоб у журналістів, які виїжджають у зону бойових дій, були засоби індивідуального захисту. По-перше, це убезпечує при роботі (для ворожих снайперів журналісти є цілком «легітимною ціллю»), а по-друге, без цих засобів військові на прифронтову територію просто не пропустять.

Пані Попова також закликала журналістів, особливо іноземних, не ризикувати своїм життям і життям супровідних осіб (за її словами, частина медійників не надто обережні). З іншого боку, частина зарубіжних журналістів має проблеми із дозволами про доступ у зону бойових дій. Це, на думку Тетяни Попової, неприпустимо, оскільки для України важлива участь у висвітленні воєнних подій журналістами з різних країн світу.

Представник португальського Суспільного мовлення Матеус Антоніо наголосив, що для Москви статус журналіста нічого не значить.

– Це моя третя війна. На першій війні в Анголі я побачив, як Москва працює з медіа. Журналісти для них – просто інструменти пропаганди. Якщо ми не виконуємо цю функцію – нас «стирають». Тому в Україну я приїхав, щоб показати правду, – сказав Матеус Антоніо. – Мені дуже важко слухати колег про пережите в окупованих регіонах. Кожного дня ми показуємо, що цілями путіна є не військові об’єкти, а цивільні: окупанти руйнують школи, лікарні і роблять це без якихось відчуттів.

Португальський журналіст також порадив українським колегам навчитися працювати в умовах обмежень ЗСУ в місцях потенційних і наявних бомбардувань, комунікувати з військовими. А також – дотримуватися базових рекомендацій із безпеки життя, наданих ЮНЕСКО: «Найкращий журналіст – це живий журналіст».

– Виїзд журналіста з тимчасово окупованої території – це лотерея, – зазначив Андрій Крюков, головний редактор видання «Сватівські відомості» з Луганщини. – Це перевірки на блокпостах, це списки, і те, чи випустять тебе, залежить від настрою перевіряльника. Крім того, коли журналіст виїжджає з окупованої території – небезпека їде за ним. Бо там залишаються рідні, друзі, колеги. Багатьох журналістів на Луганщині окупанти намагалися схилити до співпраці, а їхні інструменти для цього – це підвал і погрози… Тож не всі медійники, які вимушені піти на співпрацю з окупантом, зробили це через поклик серця. Це їхня внутрішня трагедія.

Відома українська журналістка, кореспондентка видання «Новая Газета. Европа» Ольга Мусафірова зазначила, що повномасштабна російська агресія значно розширила «журналістські уявлення про те, якою може російсько-українська війна без правил». У такій війні, на її переконання, індивідуальних засобів захисту недостатньо.

– Більшість із нас уже мали досвід роботи на Донбасі починаючи з 2014 року. Так от, те, що відбувається після 24 лютого, зробило нас, журналістів, не те що зовсім беззахисними, але значною мірою неготовими до нових викликів, – сказала пані Ольга. – Для себе я зробила кілька парадоксальних висновків. Перший пов’язаний із трагедією досвідченого фотокореспондента Макса Левіна, який зовсім не був новачком в роботі в гарячих точках. Він не нехтував особистою безпекою, але це зовсім не завадило російським армійцям його катувати в застрелити. Другий момент пов’язаний із особистим досвідом. Я не дуже часто бувала на «нулі»: я не тележурналіст, і зарисовуватися там, при цьому заважаючи військовим робити їхню роботу, я не бачу сенсу. Проте я доволі багато працювала в «сірій» зоні, яка потрапляє під обстріли, але там можна спілкуватися з місцевими жителями. І я розбила для себе висновок: я не можу там бути в бронежилеті і касці, бо це заважає спілкуватися з людьми, створює додатковий бар’єр. Там треба бути такою самою незахищеною, як мої співгромадяни.

Ольга Мусафірова також зауважила, наскільки важливо журналістам, котрі працюють у небезпечних умовах, мати страховий поліс (що може допомогти при витратах на їхній порятунок або, борони Боже, поховання) і надавати редакції інформацію про своїх близьких, друзів, представників журналістських спілок, про групу крові тощо.

Журналістка також висловила здивування позицією і роботою працівників російських ЗМІ, які наразі діють на окупованих територіях.

– Навіть не знаю, як їх назвати… Колеги? Ні. Журналісти? Ні. Репортери? Ні. Мої колишні колеги по «Комсомольській правді» не мають права називатися журналістами. Якщо вони – журналісти, то придумайте іншу назву для нас. Це обурливо. Вони не журналісти, не репортери. Потрібне міжнародне усталене визначення, ким вони є, – сказала Ольга Мусафірова. – Коли колишній мій колега Олександр Коц, перебуваючи в захопленому Ірпені, передає мені вітання: «Привет, Мусафирова, я рядом», то відчуваєш, що ці люди є носіями всього, що є ницим у російській ідеології та пропаганді.

Як зазначив голова НСЖУ Сергій Томіленко, українці на рівні Європейської федерації журналістів підтримують утворення спеціального трибуналу над російськими злочинцями, в тому числі й над російськими пропагандистами, які підживлюють ненависть росіян до сусідніх народів.

Євген Лопушинський, керівник видань «Вечірній Київ» та «Хрещатик» (КП «Київінформ»), подякував міжнародним колегам за ту допомогу, яку українські журналісти сьогодні від них отримують. На початку масованої російської агресії із засобами захисту було дуже сутужно, але заклик медійників було почуто, і сьогодні українські журналісти почуваються трохи більше захищеними.

З іншого боку, немає засобів, які могли б повністю захистити журналістів у цій безглуздій російсько-українській війні, яку агресор веде без жодних правил. Євген Лопушинський закликав міжнародних партнерів «не втомлюватися від війни в Україні». Так, є енергетична і продовольча кризи, але без перемоги України в цій війні майбутнього в цивілізованого світу немає.

«Ця війна не лише про територіальну цілісність України, не лише про виживання українського народу, а про те, яким завтра буде весь світ: чи ми зможемо рухатися до чогось світлого, де людина буде найвищою цінністю, чи в нас буде засилля диктатури і зла», – наголосив медійник.

«Сьогодні, коли ми отримали професійні брендовані бронежилети, ми дуже вдячні ЮНЕСКО за таку підтримку, – сказав Ілля Суздалєв – керівник представництва телеканалу БЕЛСАТ в Україні. – Якщо говорити про те, чим міжнародні партнери могли б допомогти ще, то це може бути страхування. Український парламент ухвалив рішення, яке зобов’язує всіх журналістів, які працюють в Україні, мати для роботи на передовій страховку. Якщо для іноземних журналістів це не проблема, то для українських колег, які не є представниками потужних медіахолдингів, але працюють на передовій, при нинішній економічній кризі та фінансовій кризі медіа – все інакше. Вони просто не зможуть оформити цю страховку, а отже втратять можливість працювати на висвітленні воєнних подій. Можливо, на рівні ЮНЕСКО або інших міжнародних інституцій можна було б створити якийсь фонд, який міг би надати страховку українським журналістам».

Перша секретар НСЖУ Ліна Кущ у своєму виступі зробила акцент на трьох моментах: вдячності міжнародним партнерам, особливо ЮНЕСКО, за підтримку українських журналістів засобами захисту; наявності проблеми насильницьких зникнень та викрадень журналістів на окупованих територіях; безпеці жінок-журналісток.

– Ми всі шоковані жахами воєнних злочинів у Бучі й приміряємо ситуацію на себе: як журналісти, особливо жінки-журналістки, можуть убезпечити себе під час висвітлення воєнної тематики? Відповіді на багато питань може дати українізований за підтримки ЮНЕСКО «Посібник з безпеки для журналістів» міжнародної організації «Репортери без кордонів», – зазначила Ліна Кущ.

Вона також наголосила, що в нинішній війні спрямування інформаційних потоків не менш важливе, ніж постачання зброї. Робота журналістів не дає змогу російській пропаганді конструювати «паралельну реальність» та обманювати весь світ про те, що відбувається в Україні.

Підсумовуючи дискусію, представник штаб-квартири ЮНЕСКО Мехді Бенчела зазначив, що питання безпеки журналістів дуже багатоаспектне і не обмежується засобами індивідуального захисту – такими як шоломи та бронежилети. Велике значення має також інформаційна та цифрова безпека і проведення тренінгів із цього напрямку. Так, коли вас зупиняють на блокпості, важливо, щоб на ваших телефоні й комп’ютері не було небезпечної інформації. Також важливими є тренінги з першої домедичної допомоги. Крім того, видання повинні вміти оцінювати ризики щодо журналістів, яких вони посилають у зону бойових дій, і мати план дій реагування на можливі виклики.

– До того, як стати співробітником ЮНЕСКО, я також був репортером і висвітлював події конфліктів, зокрема, в Іраку. Тому ця проблематика є для мене близькою, – додав Мехді Бенчела. – Я спілкувався з солдатами, які мали психічні травми після виконання завдань. Журналісти мають схожі травми. Тоді один психіатр сказав мені цікаву річ: «Одного дня ця війна закінчиться. Але вона не закінчиться в голові її учасника, який знов і знов її переживатиме». Зараз усі ви сфокусовані на тому, що ви робите. Але одного дня, коли прийде мир, ви маєте від цього відійти, побороти це. Ми всі любимо вдавати із себе супергероїв, які зі всім упораються. Але ми мусимо визнавати, що є речі, в яких нам потрібна допомога, підтримка. І вона також буде потрібна пізніше, коли все закінчиться. Пам’ятаймо про це.

Насамкінець голова НСЖУ Сергій Томіленко закликав усіх колег, які потребують захисного спорядження і аптечок, виходити на НСЖУ із аргументованими зверненнями. Захисне спорядження надається на прокатній основі (з поверненням), але безкоштовно.

Із нової партії отриманого спорядження перші п’ять комплектів було надано «Академії української преси», яка щодня допомагає іноземним журналістам, котрі приїжджають в Україну висвітлювати воєнні події.

Фото:  Борис Корпусенко, “Вечірній Київ”