Валентин Глушко – батько балістичних міжконтинентальних ракет та ракетно-космічних систем

2 вересня виповнилося 115 років з дня народження видатного українського вченого в галузі ракетно-космічної техніки – Валентина Петровича Глушка. Його двигуни стали основою ракетних систем, завдяки яким було досягнуто значних успіхів в освоєнні космічного простору.

СВІДОМИЙ ВИБІР

Валентин Глушко народився 2 вересня 1908 року в Одесі. У 11 років вступив до Одеського реального училища Св. Павла, яке пізніше було перейменовано на IV профтехшколу «Метал» ім. Л.Д. Троцького. Слід зазначити, що хлопець полюбляв музику, тож займався ще й у консерваторії за класом скрипки у професора Столярова. Його навіть перевели до Одеської музичної академії, проте музикантом Валентин не став. Він багато читав, спочатку був захоплений науково-фантастичними романами Жюля Верна «З гармати на Місяць» та «Навколо Місяця», а згодом – працями Ціолковського «Дослідження світових просторів реактивними приладами» та «Поза Землею». Юнак вирішив присвятити своє життя здійсненню міжпланетних польотів і написав про це вченому. Між ними зав’язалося листування, яке тривало кілька років.

У 1924 році Глушко написав книгу «Проблема експлуатації планет» та видати не зміг. Пізніше опублікував у газетах та журналах низку науково-популярних статей, присвячених космічним польотам, зокрема, «Завоювання Землею Місяця» та «Станція поза Землею», в якій обґрунтував необхідність створення орбітальної станції – супутника Землі. Після закінчення проф­техшколи пройшов піврічну практику на одеському арматурному заводі «Електрометал» ім. В.І. Леніна як слюсар, а потім – токар, і отримав диплом.

ПЕРШІ ДВИГУНИ

Після закінчення школи Валентин Глушко вирішив продовжити навчання у Ленінградському державному університеті, але не встиг скласти вступні іспити і на першому курсі був вільним слухачем. У 1926 році його зарахували на другий курс фізичного відділення фізико-математичного факультету. Одночасно з навчанням юнак працював геодезистом. Темою диплома майбутній учений обрав проєкт міжпланетного корабля «Геліоракетоплан» із електричним ракетним двигуном (ЕРД).

У 1929 році здав частину цієї роботи, присвячену електричному ракетному двигуну, до Комітету у справах винаходів. Ідеями Глушка зацікавилися військові і після закінчення вишу він почав працювати у Газодинамічній лабораторії (ГДЛ). Виготовив дослідні зразки електричного ракетного двигуна, довів їхню працездатність і почав розробляти рідинні ракетні двигуни. Навіть через малу потужність ЕРД можна було застосовувати в космічних апаратах, що вже виводились на орбіту. Вперше їх використали у 1964 році для орієнтації космічного корабля «Схід» та корекції орбіти станції «Зонд-2».

У газодинамічній лабораторії Валентин Глушко створив перший вітчизняний рідинний ракетний двигун ЖРД ОРМ-1, а згодом – інші двигуни серії ОРМ, де застосовувалася пара: азотна кислота – гас. Узагалі, експериментував із різними речовинами.

ЧАСИ РЕПРЕСІЙ

У січні 1934 року Глушко був переведений до Москви й призначений начальником сектора Ракетного науково-дослідного інституту (РНДІ Наркомату Оборони), створеному шляхом об’єднання Газодинамічної лабораторії та московської Групи вивчення реактивного руху. Тут, зокрема, розробив рідинний ракетний двигун ЖРД ОРМ-65 для ракетоплану РП-318 та крилатої ракети 212 конструкції Сергія Корольова.

У 1933-1934 роках читав курси лекцій у Військово-повітряній інженерній академії ім. М. Є. Жуковського. У грудні 1935 року побачила світ книга «Ракети: їхня будова та застосування» за редакцією Г. Е. Лангемака і В. П. Глушка. Двома роками поспіль молодий учений опублікував 7 статей у збірниках наукових праць РНДІ «Ракетна техніка». Коли настали страшні часи репресій, керівників інституту заарештували, звинуватили у шпигунстві і зв’язках з іноземними агенціями.

У 1938 році під арешт потрапили Валентин Глушко та Сергій Корольов. До серпня 1939-го Глушко знаходився під слідством, перебуваючи у внутрішній тюрмі НКВС на Луб’янці та у Бутирській в’язниці. У тому ж місяці був засуджений Особливою нарадою при НКВС СРСР строком на 8 років і згодом – залишений для роботи в технічному бюро.

До 1940 року Валентин Петрович працював у конструкторській групі 4-го Спецвідділу НКВС при Тушин­ському авіамоторобудівному заводі № 82. За цей час ним були розроблені проєкти допоміжної установки РРД на літаках С-100 і Сталь-7.

У 1940 році Глушка перевели до Казані, де він працював у статусі головного конструктора КБ 4-го Спецвідділу НКВС при Казан­ському заводі № 16 з розробки допоміжних літакових РРД РД-1, РД-1ХЗ, РД-2 і РД-3.

ПОТУЖНІ ДОСЯГНЕННЯ

Липень 1944 року став місяцем звільнення для 35 ув’язнених з ОКБ-16, серед яких були Валентин Глушко та Сергій Корольов. У серпні за рішенням Президії Верховної Ради з Глушка зняли судимість. Обоє конструктори отримали завдання щодо створення бойових ракет. Роком пізніше вони разом з іншими радянськими фахівцями по­їхали до Німеччини, де в інституті «Нордхаузен» вивчали вцілілі німецькі ракети Фау-2 та устаткування їхнього виробництва.

18 жовтня 1947 року з полігону Капустін Яр злетіла ракета, відтворена ОКБ Сергія Корольова, а наступного року – балістична ракета Р-1 Корольова з двигуном РД-100 Валентина Глушка (копією німецької Фау-2). Потім були розроблені двигуни РД-101 (Р-2) і РД-103М (Р-5 і Р-5М). За результатами випробувань 2 лютого 1956 року ракети Р-5М із бойовим ядерним зарядом Валентин Глушко отримав звання Героя Соціалістичної Праці.

Згодом під його керівництвом були розроблені потужні РРД на низькокиплячих і високо­киплячих паливах, які використовувались як на більшості радянських ракет-носіїв, так і на бойових ракетах. Неповний перелік реактивних двигунів містить: РД-107 і РД-108 для РН «Восток», РД-119 і РД-253 для РН «Протон», РД-301, РД-170 для «Енергії» (найпотужніший рідинний реактивний двигун у світі) і багато інших.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ КОНСТРУКТОР

На підставі листа в ЦК КПРС, підписаного керівними працівниками ОКБ-1, у травні 1974 року відбулася зміна головного конструктора Центрального конструкторського бюро експериментального машинобудування. Свій пост утратив Василь Мішин, який допустив суттєві прорахунки в керівництві і провали в космічній програмі. Через це було припинено експериментальне відпрацювання ракети-носія «Н-1», незважаючи на готовність до випробувань двох ракет.

У тому ж травні Глушка призначили директором і генеральним конструктором НВО «Енергія», яке об’єднало КБ, кероване раніше Сергієм Корольовим, і ОКБ, засноване Валентином Петровичем. За його ініціативи роботи над ракетою-носієм Н-1 були згорнуті. Замість неї під його керівництвом була створена багаторазова космічна система «Енергія – Буран». Глушко очолював роботи із вдосконалення пілотованих космічних кораблів «Союз», вантажного корабля «Прогрес», орбітальних станцій «Салют», створення орбітальної станції «Мир», а у 1987 році – став ініціатором створення у Полтаві Музею авіації та космонавтики.

Видатний учений не залишав роботу до останніх днів свого життя. Він помер 10 січня 1989-го – через два місяці після успішного польоту «Бурана». Згідно із заповітом Валентина Петровича, його тіло було піддане кремації і поховане на Новодівочому кладовищі у Москві.

ВАЖЛИВІ ФАКТИ

• У жовтні 1953 року Валентина Глушка обранли членом-кореспондентом АН СРСР.
• У 1956 році він був реабілітований.
• 26 жовтня 1957-го рішенням ВАК СРСР Глушкові присудили ступінь доктора технічних наук без захисту дисертації, а в 1958-му – обрали дійсним членом Академії наук СРСР.
• Учений очолював Наукову раду з проблеми «Рідке паливо» при Президії АН СРСР, був головним редактором енциклопедії «Космонавтика», відповідальним редактором довідника «Термодинамічні та теплофізичні властивості продуктів згоряння»; читав лекції у МВТУ ім. Баумана.
• Він – автор 222 наукових праць і статей з питань ракетно-космічної техніки, зокрема двигунобудування.
• За визначні досягнення Валентина Петровича двічі удостоїли звання Героя Соціалістичної Праці, нагородили п’ятьма орденами Леніна, орденами Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, золотої медалі ім. Ціолковського та багатьма іншими медалями.
• У 1994 році ім’я Глушка отримав кратер на видимому боці Місяця. Також на його честь названо астероїд 6357.
• Валентин Глушко не залишав роботу до останніх днів свого життя. Він помер 10 січня 1989-го – через два місяці після успішного польоту «Бурана». Згідно із заповітом тіло було піддане кремації і поховане на Новодівочому кладовищі у Москві.

ПОЛІНА ДМИТРІЄВА
(ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛ)