Василь Пилка: замовляли англійський герб і портрет королеви
Багато хто з мистецтвознавців і дотепер вважає, що рівних середньовічним венеціанським майстрам скляних справ немає й не буде в цілому світі. Але кожна епоха народжує своїх геніїв. І той, хто зазирне у задзеркалля творчості нашого сучасника Василя Пилки з Кривого Рогу, сміливо назве цей славний металургійний край гідним конкурентом скляного королівства Венеції
Експерти з мистецтвознавства, які досконало досліджували скляні роботи криворізького майстра, зробили висновок: Василь Пилка – один із десяти осіб у світі, які мають у собі таку Божу іскру. У чому ж таємниця «філософського» скла пана Василя, який усі численні здобутки скромно адресує не собі, а рідному місту, ексклюзивно дізнавалися «Вісті».
Італійська сльоза
– Пане Василю, Ви – єдина людина в Україні, яка працює зі склом, удаючись до складного і химерного способу його гравірування. Які ж особливості цього процесу?
– Допоки ніхто не знає, як це робиться, доти й рибка ловиться (усміхається). Вважаю, що слід тримати інтригу про себе…Таємниці майстерності розкриються – перестану бути цікавим для людей. Хоча й маю кілька запасних ідей у разі, якщо знайдеться людина, котра захоче йти втоптаною мною стежиною. Ба, навіть майстерню маю без вікон: коли працюю, замикаюся, а начиння для роботи не показую нікому.
– Чому тяжієте саме до такого крихкого матеріалу?
– Щоб подивувати світ, щоб бути унікальним. Самотужки опанував фізичні властивості тендітної сировини, технологію скляних візерунків. На думку спадає, як їздив до Сєвєродонецька, на завод, де виготовляють скло. Здобуті там знання стали мені в нагоді. Загалом у скла вдача примхливіша за жіночу (усміхається). Коли я врізаюся в нього алмазним буром, то слід це робити безупинно, допоки не вигравірується візерунок. Один неправильний штрих чи булька – і вся робота зійде нанівець. Неабияку роль відіграє і якість скла. Я працюю на білому італійському, що в народі зветься «італійською сльозою».
– На Вашу думку, чи є в цьому мистецтві щось незбагненно-казкове й романтичне?
– Безперечно. Коли почав працювати зі склом, почав і вірші писати. Радше так: вони самі пишуться (усміхається). Тому ручка та аркуш завше поряд зі мною в майстерні. Може, хтось колись і видасть збірку. Закарбувалося в пам’яті, як спостерігав за парою голубів… Випала пір’їнка… Я її підняв, відсканував, довго-довго вивчав кожну складову, а відтак, достеменно дотримуючись усіх форм, вигравірував, що також супроводив віршованими рядками.
Далі буде
– Пане Василю, Вас можна назвати «скляним» патріотом Криворіжжя.
– Представити ім’я криворіжця в Україні, в світі, залишити по собі добрий слід, не вимагаючи ні слави, ні визнання, ні прибутку – в цьому вбачаю своє покликання. Я рано вийшов на пенсію, та збагнув, що шукати себе не пізно в будь-якому віці… Пам’ятною подією, ще до воєнного лихоліття, була міжнародна виставка у Санкт-Петербурзі в 2013 році, де я, єдиний представник з України, став цілковитим її номінантом і, до того ж, здобув сертифікат за найчисленніший пленер. Торік мене нагородили золотою медаллю, Почесною відзнакою АН України «За творчі здобутки» II ступеня, власниками якої в Україні є 46 осіб. Хай знають наших!
– Ваш незвичний хист завойовує мимало шанувальників в усьому світі. Над чим працюєте зараз?
– Нещодавно мені надійшла пропозиція вигравірувати портрет короля Кувейта паралельно з колекцією арабських реалій, з-поміж яких є і мечеть Аль-Харам – центр арабської духовної культури. А ще замовляли і герб Великобританії, і портрет її величності королеви. Гадаю, що далі буде…(усміхається)
Ірина Павленко, фото з архіву Василя Пилки
