Василь Бородай: відчував справжні людські емоції і ліпив їх із глини

Нещодавно творча спільнота відзначила 106 років від дня народження нашого земляка, видатного українського скульптора, народного художника УРСР, дійсного члена Академії мистецтв України, автора монументів засновникам Києва та Батьківщині-матері, інших скульптурних композицій, лауреата Державних премій – Василя Захаровича Бородая.

ТВОРЧИЙ ІЗ ДИТИНСТВА

Майбутній митець народився у 1917 році у Катеринославі. Його батько, Захар Семенович, походив зі старовинної козацької родини, працював листоношею. З дитинства Василь мав неабиякий хист до малювання, та через певні життєві обставини був вимушений вступити до фабрично-заводського училища, аби отримати спеціальність токаря. Після завершення навчання кілька років працював за фахом на одному з підприємств міста, але інтерес до творчості переважив.

Юнак полишив роботу і в 1936 році вступив до Дніпропетровського художнього училища, де навчався у відомого радянського скульптора Олексія Жирадкова. Закінчивши заклад з відзнакою, мріяв продовжити навчання в Академії художньої творчості у Ленінграді та на заваді стала Друга світова війна. Василь пішов на фронт добровольцем. Закінчив школу розвідників, командував ротою. Дослужився до старшого лейтенанта, за мужність був нагороджений орденами Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, орденом Червоної Зірки.

Упродовж воєнних років він не полишав надії присвятити життя творчості. Перебуваючи у румунському місті Ясси, знайшов у зруйнованому будинку ескізи невідомого художника, які ніби вдарили його струмом, підсилюючи бажання працювати у творчій сфері. У 1947 році Бородай успішно склав іспити і вступив до Київського державного художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури), де його учителем був скульптор і педагог Михайло Лисенко.

ВІД НЕВСЬКОГО ДО ЧЕКІСТІВ

Першою по-справжньому серйозною роботою Василя Бородая було створення ескізу пам’ятника Олександру Невському. Пізніше його залучили до складу команди, яка працювала над створенням у Києві пам’ятника Миколі Щорсу. Молодий скульп­тор працював спільно зі своїм учителем Михайлом Лисенком, його колегою Миколою Суходоловим та архітектором Олександ­ром Власовим. У межах заходів, присвячених 300-річчю Переяславської Ради, монумент урочисто відкрили 30 квітня 1954 року.

Тривалий час ведуться дискусії щодо його демонтажу, але остаточного «вироку» немає. Не все так просто: цей пам’ятник є твором монументального мистецтва і занесений до Списку об’єктів культурної спадщини національного значення. Робочі відрядження надавали Василю Захаровичу можливість відвідувати різні країни. Враження від єгипетських пірамід спонукали його до створення пам’ятника чекістам, який посів місце на Либідській площі, але був демонтований у 2016 році. Незабаром після цього Бородая викликали до КДБ, де показали іноземну газету зі статтею, в якій писали, що нібито у цьому пам’ятнику можна побачити образи катів. Тоді над скульптором нависла загроза арешту, але влада вирішила все ж таки його не чіпати.

ЗАСНОВНИКАМ КИЄВА

Ще за часів навчання у Київському художньому інституті у Василя Бородая виникла ідея створити пам’ятний знак на честь заснування Києва. Наприкінці 70-х років було оголошено конкурс на найкращу пам’ятку засновникам Києва. Скульптор представив свою студентську роботу і виграв, зобразивши легендарних персонажів у романтичних образах. Установлення пам’ятника на Дніпровській набережній біля мосту Патона було присвячено урочистостям до 1500-річниці Києва у травні 1982 року. На великому човні стоять зі списами та луками троє славних братів – Кий, Щек і Хорив, троє славних воїнів, а на носі човна – їхня сестра, княжна Либідь.

Наче вітер розвіває її сукню: здається, що човен пливе бурхливими водами Дніпра. За спогадами близьких митця, прообразом Либіді стала його молодша дочка Галина, яка через онкологічне захворювання дуже рано пішла з життя: для нього ця робота мала особливе значення. Слід додати, що скульптура є справжнім символом української столиці. Її зменшену копію можна побачити у дворику Національної академії образотворчого мистецтва.

ПРИКРАСА ПАРКУ

Значною віхою у творчості митця став пам’ятник видатній україн­ській поетесі Лесі Українці, який з 1965 року прикрашає Маріїнський парк Києва. Образ цієї мужньої талановитої жінки заполонив увагу скульптора на багато років. Він намагався передати у творі не лише характер поетеси, але й її жіночність. Ця робота виокремлюється витонченим ліпленням і пластикою. Необхідне тло для ліричного сприйняття образу створюють навколишні тінисті дерева.

Бронзова постать Лесі Українки на повний зріст трохи піднесена над землею і створює ілюзію, ніби авторка «Лісової пісні» прислухається до голосів природи, таємниць навколишнього життя. За свідченням мистецтво­знавців, Василь Бородай мав особливе відчуття об’єму, форми і чудове образне мислення. «Я знаю справжні людські емоції та можу виліпити їх з глини»», – час від часу повторював Василь Захарович.

БАТЬКІВЩИНА-МАТИ

Ще одна знакова робота Бородая та візитівка Києва – це монумент Батьківщина-мати. Вона є центральною композицією Меморіального комплексу «Національний музей історії України у Другій світовій війні» (коротка наз­ва – «Музей війни»). «Залізна баба» (так її неофіційно називають кияни) – одна з найвищих монументальних споруд у Європі. Її можна побачити з багатьох віддалених точок столиці. Батьківщина-мати зображена в образі могутньої жінки із мечем і щитом в руках, яка готова будь-якої миті стати на захист своїх дітей.

Скульптура, заввишки понад 102 метри та вагою 450 тонн була встановлена на дніпровських пагорбах у 1981 році до Дня Перемоги. За міською легендою, довжину її меча довелося скоротити на 18 м, аби вона значно не перевищувала Лаврську дзвіницю. За висновками експертів, завдяки особливим підземним конструкціям, скульптура може витримати навіть землетрус 9 балів. Історія створення монумента має декілька «складників». Бородай із колективом архітекторів та скульпторів працював над ним упродовж 7 років. Фор-проєкт (документальне обґрунтування концепції, із зазначенням структури та термінів виконання необхідних робіт) виконали автори – скульптор Євген Вучетич, до речі – теж наш земляк, і архітектор Євген Стамо.

Оскільки Вучетич помер, завершити роботу доручили групі під керівництвом Василя Захаровича. Крім основної статуї, автори створили ще кілька скульптурних груп, які символізували найважливіші етапи війни як на фронті, так і в тилу. За цей монумент скульптор був нагороджений Ленінською премією.

НЕ ТІЛЬКИ ТВОРЧІСТЬ

Василь Бородай проводив активну громадську діяльність, упродовж 20 років був головою Національної спілки художників України. Значну увагу митець приділяв також педагогічній роботі, очоливши одну з провідних скульп­турних майстерень у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури, де викладав понад пів століття.

Останніми роками він хворів, 19 квітня 2010 року помер і був похований на Байковому кладовищі. Зараз традиції видатного скульптора, якого ще за життя вважали корифеєм мистецької пластики, успішно продовжують його учні та онук, якого на честь діда назвали Василем, і який уже визнаний відомим скульптором. Так живе справа, якій Бородай віддав майже все своє життя…

ПОЛІНА ДМИТРІЄВА
(ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛ)

фото з відкритих джерел