Відновлення після болю: Український захисник став прикладом незламності


Костянтин Гунькін з Одещини – один із тисяч героїв, чиї історії залишаються непочутими, але важливими для розуміння сили духу і самопожертви українських захисників. Від дитячої мрії стати військовим до боротьби за рідну землю, його шлях став символом відданості, мужності та незламності. Він не лише воював на передовій, а й рятував цивільних під вогнем, зберігаючи спокій і впевненість навіть у найстрашніші миті. Переживши важке поранення, Костянтин продовжує боротьбу – тепер за своє відновлення і за нові життєві сенси.

Текст: Бойовий шлях військового – це не лише перелік боїв і дат. Це складна  історія підготовки, випробувань, втрат побратимів, рішень під вогнем і відновлення після поранення та повернення у стрій.

Наша розповідь  про Костянтина, захисника України,   що  родом із Одещини, який  із дитинства  мріяв стати військовим,  і як говорить він сам : «Скільки себе пам’ятаю – марив стати військовим, стати до лав українського війська. Я відчував, що це моє, що це мій поклик, відчував, що я це зможу пройти, навчитися всьому, а особливо зараз, коли війна у моїй країні – зробити  щось важливе для неї та дорогих мені людей».

Важкі хроніки подій на фронті, бажання стати на захист країни, її незалежності та територіальної цілісності, спонукали Костю  підписати контракт із Міністерством  оборони України, скласти присягу  та  одержати відношення до 37- ї окремої бригади морської піхоти. Пройшовши БЗВП ( базову військову підготовку),  був направлений на найзапекліший напрямок – Донецький… Велика Новосілка, Янтарне, Трудове, Константинопільське,  Урожайне, Улакли, Сухі Яли, Олексіївка, Запоріжжя, Зелений Гай, Ялта та багато інших населених пунктів. Довелося побувати  також,   виконуючи бойові завдання, і на Херсонському напрямку, в н. п. Зміївці.

«На початку служби  працював на розвідувальних  дронах. Потім, пройшовши спеціальне професійне навчання та ставши сертифікованим спеціалістом, перейшов працювати на бойові дрони. Неодноразово брав участь у спецопераціях з евакуації цивільного населення з місця бойових зіткнень, зокрема у Великоновосілівському районі Донецької області.

У селі Новохатське, під час огляду позицій, знайшли сім’ю, яка не встигла евакуюватися. Мати-інвалід та сімейна пара. Їхню машину розбила ворожа ФПВ, не мали змоги виїхати. Тому вони засіли в підвалі, де постійно перебували під ворожими обстрілами. Було прийнято рішення  спорядити їх у дорогу на евак. Ми пішли до них,  допомогли зібрати всі речі. Коли приїхала машина, під обстрілами, загрузили всі їхні речі, посадили у машину та відправили у зелену зону. Наразі вони перебувають у безпеці, цілі та здорові. Ну, а ми повернулися до виконання бойового завдання», – розповідає захисник.

Із перших днів служби Костянтин став для побратимів прикладом спокою та сили духу. Він уміє підтримати словом, пожартувати у хвилину тиші, а в бою — діяти рішуче, без страху й сумнівів. Як говорять його колеги – матроси-новобранці: «З Костею нам не страшно було працювати на позиціях. Ми були впевнені, що роботу виконаємо якісно і  без втрат, і з почуттям виконаного бойового завдання повернемося». Серце Костянтина завжди   б’ється в унісон із кожним, хто стоїть із побратимів  поруч – за волю, за рідний дім, за життя мирних людей, за кожного українця.

На передовій довелося  зустріти чимало важких днів. Разом із підрозділом Костянтин виконував бойові завдання у найгарячіших точках, де щодня вирішувалася доля країни, неодноразово ризикував власним життям, утрачав побратимів.

«У жовтні цього року, –  розповідає Костя, –  загинув Влад, мій товариш і побратим. Трагічно загинув у двобої з ворогом. Ми з ним дружили, пройшли разом багато доріг. Він був у моїй команді. Йому було лише 27…Влад був гідний воїн із веселим характером, дуже любив музику та гарно співав. Був завзятий та енергійний, готовий до будь- яких випробувань, із ним ніколи не було сумно на позиції. Світла йому пам’ять. Як говориться у знаменитій пісні: герої не вмирають, вони живуть у серці кожного із нас…»

Під час одного з боїв Костянтин отримав важке  поранення. Це сталося поблизу населеного пункту Філія Синельниківського району Дніпропетровської області під час ворожого обстрілу у липні цього року.  Множинні вогнепальні осколкові непроникні ураження грудної клітки та передньої черевної стінки, обличчя та шиї, численні опіки тіла, ампутація частини правої руки та фаланги  лівої руки, баротравма, осколкові ураження очей… Завдяки побратимам, які надали першу медичну допомогу, грамотно спланованій командуванням підрозділу операції з евакуації на стабілізаційний пунт, Костянтину вдалося зберегти життя.  Як згадує він сам:  «Мені не було дуже боляче, я був готовий до цих випробувань, я знав, що це може статися у будь- яку хвилину. Ми ж на війні! Підпікало тільки там, де був накладений другий турнікет …»(сміється). Його стійкість і воля до життя стали натхненням для інших: навіть поранений,  їдучи в евакуаційному авто,  він не втрачав надії та світла у блакиті своїх очей.

А далі, реанімація  Запорізької клінічної лікарні: операція та  стабілізаційні заходи. Евакуація до  Дніпропетровської  обласної  лікарні ім. Мечникова, де вже чекали на нього висококласні спеціалісти реанімаційного відділення. Потім  тривале лікування у «Центрі травматології та ортопедії», реабілітація у центрі «Recovery». Згодом реабілітація  в Обласному  військовому госпіталі ветеранів війни. На час написання нашої статті, Костянтину зробили  ще  дві чергових операції на обох руках… Важко це збагнути, але, попри все, він тримається…

«За ці три місяці мені вдалося пережити чимало болю після тяжкого поранення, проходити етапи відновлення та  реабілітації, стабілізацію психологічного стану, пережити кілька повторних операцій. Я радий та вдячний долі, що потрапив до рук справжніх професіоналів, які сприяють моєму  одужанню:  реаніматологів, лікарів – травматологів, медсестер;  ерготерапевтів, психологів  та реабілітологів реабілітаційного  центру «Recovery» Дніпропетровської  обласної  лікарні ім. Мечникова, лікарському персоналу Обласного  військового госпіталю ветеранів війни. Я щиро завдячую від імені усіх врятованих захисників України Сергію Риженку – професору, заслуженому лікарю України та  Юрію Скребцю – Герою України, начмеду з хірургії та супроводу ветеранів обласної лікарні ім. Мечникова;  Олексію Григоруку – керівнику Обласного  військового госпіталю ветеранів війни. Дякуючи  злагодженій роботі медиків, захисники отримують належну допомогу, висококваліфіковане лікування та повернення до життя. Неймовірно, коли думаєш про найстрашніше, а руками лікарів творяться дива… І таке диво в лікарні Мечникова кожного дня. Особливі слова подяки я висловлюю своєму лікуючому лікарю,  ортопеду – травматологу Андрію Васильєву, з яким я пройшов кілька операцій, який завжди підбадьорює мене, вселяє мені віру і надію у те, що все буде добре.  Попереду у мене підготовка до протезування руки у Львові. А поки  знаходжу віддушину у творчості  – розмальовую картини за номерами, правда , лівою рукою… бо праву –  забрала війна… Спочатку це було для мене якось незвично, але зараз уже виходить класно. Це  певний релакс і емоційне задоволення. Я цим відволікаюся від фантомних болей у руці. Поки малюю – максимально концентруюся на створенні картини. Обираю для малювання яскраві варіанти, щоб радувати око тих, кому я їх у майбутньому подарую. А ще я цим хочу показати  приклад іншим хлопцям, що арттерапія  – це справді дієва система відновлення емоційного стану. Допомагає знайти нові життєві сенси», – говорить Костянтин.

У ці нелегкі для героя нашої розповіді дні  завжди поряд гарні та чуйні люди, з якими познайомився   тут, на Дніпропетровщині, і які стали вже рідними, бо підтримали  у важку хвилину та завжди поряд;  побратими та керівництво військового підрозділу провідують, телефонують та підтримують морально у  лікарні.

Навідує Олександр Гужел, голова громадської організації «Патріоти Васильківщини», який у свій час допоміг  у придбанні автомобіля для підрозділу. Для Кості це дуже важливо, бо це,як говорить він сам, сприяє моєму швидкому одужанню, моїй вірі у краще, моєму поверненню до активного життя…

Після лікування Костянтин планує  повернутися на   службу – залишитися вірним своїй присязі, своїм друзям і своїй Україні. Його історія – це приклад незламності українського воїна, який пройшов крізь біль, але не зламався, який бачив смерть, але обрав життя, який любить свою землю настільки, що готовий боротися за неї до кінця.  Він – один із тих, завдяки кому сьогодні стоїть Україна.

Наталія ДАНИЛЮК,
фото автора

Цей матеріал підготовлено за ініціативи Національної спілки журналістів України в межах Проєкту The Ukrainian Media Fund з підтримки незалежних місцевих медіа в Україні.